«ВІДКРИТТЯ» НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ

Донедавна навіть фахівці не так вже й багато могли сказати про новозеландську економіку. В основному через те, що з початку 80-х вона вважалася однією із найбільш закритих і зарегульованих у світі. Вітер перемін повіяв у країні після перемоги на виборах 1999 року партії лейбористів, яким вдалося сформувати досить дієздатний коаліційний уряд. Настільки дієздатний, що за два неповні роки він зумів відкрити вітчизняну економіку для світу. І тепер разом із пересічними новозеландцями, а також із видатними умами з міжнародних фінансових організацій намагається визначити, чи дійсно настільки різка зміна курсу пішла всій країні на користь.

З одного боку, різке зниження безробіття, рівень якого зараз наближається до рекордно низьких показників кінця 80-х, є одним із найбільш вражаючих доказів успішності економічної політики уряду. Зростає індекс довіри як покупців, так і підприємців, а темпи росту експорту суперничають із темпами збільшення кількості туристів, які прагнуть насолодитися принадами незабрудненої природи, смачною та здоровою їжею, чудовим місцевим вином. Та й майже 6 відсотків приросту ВВП за квартал говорять самі за себе.

Однак уїдливі аналітики не можуть відмовити собі в задоволенні висловити певні сумніви щодо безхмарного майбутнього Нової Зеландії. Найнегативнішим чином на її становищі позначиться гальмування американської економіки, а також поєднані з ним проблеми в Азії й Австралії — саме на ці три ринки припадає левова частка новозеландського експорту. Зарубіжні експерти вже поспішили знизити свої прогнози для Нової Зеландії до 2,9 і 3 відсотків на нинішній і наступний роки відповідно. А для країни, яка наважилася на досить ризиковане маневрування, цього зовсім недостатньо.

Невелика чисельність населення (лише 3,8 мільйона чоловік), слабка диверсифікація економіки (розвинені в основному сільське господарство і легка промисловість), низький рівень накопичень, географічна віддаленість від основних ринків Азії, Північної Америки та Європи — всі ці чинники, що утрудняють прискорений розвиток національної економіки, були відомі давно. І проведення необхідних реформ вони явно не полегшували. Однак стан новозеландської економіки наприкінці 90-х був настільки жалюгідним, що далі процес реформування відкладати не було куди.

З 1984 року, коли черговий лейбористський уряд зробив передостанню спробу усунути протекціонізм і повсюдний державний контроль, швидкість щорічного приросту ВВП не перевищувала одного відсотка в рік. До речі, в той нетривалий період, коли реформи лейбористів набрали сили, приріст ВВП одразу ж сягнув 1,5 відсотка в рік. Але відкочування не змусило себе чекати, й усе повернулося на свої місця. Проте вже з 1992 року в країні почали вживатися деякі спроби дерегуляції економіки, і з рівня приросту ВВП у півпроцента економіка відразу перескочила на захмарні три відсотки.

Заходи, вжиті урядом 1999 року, полягали у форсуванні темпів приватизації, забезпеченні умов для виникнення приватної конкуренції, підвищенні підприємницької впевненості поряд із підвищенням прибуткового податку з 33 відсотків до 39, ренаціоналізації страхової системи (особливо щодо травматизму на робочому місці), делегуванні профспілкам великих повноважень у врегулюванні спорів з приводу зарплати. У результаті притік іноземних інвестицій у країну зріс із 9,7 мільярда доларів 1989 року до 64 мільярдів 2000-го.

Більша частина фінансового сектора, підприємств лісової промисловості, енергетики, телекомунікацій і ЗМІ перейшла до рук іноземних власників. Це у свою чергу (принаймні, на думку самих новозеландців) призвело до значного підвищення вартості послуг і катастрофічного розшарування суспільства на бідних і багатих. А уряд більше за все непокоїть той факт, що економіка Нової Зеландії поступово набуває всіх рис «економіки філій».

Сильне занепокоєння викликає і ще одна новонабута тенденція: якщо 1996 року в країну хотіли в’їхати (приблизно 30 тисяч чоловік на рік), то торік спрямованість людського потоку помінялася на протилежну, і з країни виїхало 8 тисяч. В основному здібних молодих людей, які вирушали на пошуки кращого майбутнього до Австралії та більш віддалених країн.

Судячи з останніх висловлень Хелен Кларк, прем’єр-міністра Нової Зеландії, уряд усвідомлює деяку поквапливість своїх реформ. «Екстремальний» характер реформування національної економіки виявився, за її словами, позамежним навіть за стандартами західного світу. А в цілі Нової Зеландії зовсім не входить «наздогнати і перегнати», їй важливо хоча б «залишитися в струмені» індустріально розвиненого світу.

Саме тому зараз у країні спостерігається деяке відкочування у процесах реформування економіки. Нещодавно уряд оголосив про свою «політичну підтримку» ідеї створення «народного банку», котрий надаватиме свої послуги населенню за цінами, значно нижчими порівняно з чотирма найбільшими банками країни, що вже перейшли до рук іноземних власників. Крім того, розробляється комплексна програма із запобігання «відтоку мізків» із країни, підвищення накопичувальної спроможності громадян і розвитку найпередовіших технологій.

Щоправда, пані Кларк підкреслює: все це робиться вкрай обережно, щоб не втратити довіру як національних, так і іноземних підприємців. «Бізнесмени вже побачили, що з цим урядом можна мати справу», — стверджує консультант із питань новозеландської економіки Колін Джеймс. І уряд не шкодує сил для того, щоб підтримати в них оптимізм.