В’єтнам: не мале, а завзяте

В порівнянні зі своїми могутніми сусідами - Китаєм, Індією - В’єтнам видається досить мініатюрним, хоча за європейськими мірками його 85 млн. населення справляють значно більше враження. Зате соціально-економічні показники країни впевнено витримують порівняння: за темпами зростання - із країнами, що розвиваються, за рівнем соціальної захищеності - із розвиненими. Шлях, який за 22 роки пройшла країна, змучена століттями колонізації, кровопролитними війнами, комуністичними експериментами, на шпальтах The Economist відстежує Пітер Коллінз.

Світле сьогодення - чудеса синкретизму

Ні виведення американських військ 1973 року після безславної десятирічної війни, ні завершення громадянської війни 1975-го не означали для країни припинення її вікових страждань. Їй довелося ще пережити роки насильницької масової колективізації, котра поставила населення під загрозу голодної смерті, невтримну інфляцію на рівні тисячі відсотків, численні прикордонні конфлікти. Тільки у 1978-1980 роках В’єтнам залишило понад 750 тис. осіб - переважно на вутлих човниках, які тисячами тонули у відкритому морі.

Однак уже 1986 року VI з’їзд Комуністичної партії В’єтнаму ухвалив політику оновлення (Дої Мої), і країна дружно почала будувати у себе... капіталізм. Приватизація, лібералізація економіки, свобода підприємництва і торгівлі - все точно відповідно до рецептів Вашингтонського консенсусу. І при цьому - суворо відповідно до Цілей тисячоліття, проголошених ООН.

У результаті - десять років зростання ВВП у середньому на 7,5% на рік, перетворення на одного з провідних експортерів продуктів харчування, взуття, одягу, устаткування. За показником сумарного обсягу експорту й імпорту - 160% від ВВП - В’єтнам завоював репутацію однієї з найбільш відкритих економік світу. А ще домігся стрімкого зменшення частки населення, яке живе за межею бідності (за останніх 15 років - із 50 до менш як 10%), подвоєння частки електрифікованих будинків (до 94%), запровадження загальної початкової шкільної освіти, доступної медицини, надання соціальних пакетів не лише держслужбовцям, а й працівникам приватних підприємств. І все це за рівня держборгу - 43% від ВВП і при подвоєнні валютних резервів.

5,4 млрд. дол. спонсорської допомоги і грантів, обіцяні на нинішній рік, можуть навіть залишитися незатребуваними: обсяги іноземних інвестицій значно перевищують цю суму. Самі лише в’єтнамці, котрі мешкають за кордоном (2,7 млн. осіб), щороку збагачують рідну економіку на 5,5 млрд. дол.

А ще, відповідно до опитування, проведеного в рамках торгово-економічної конференції ООН, В’єтнам опинився на шостому місці в переліку країн, у яких іноземні інвестори планують відкрити виробництва нинішнього й наступного років. (До речі, це єдиний представник Південно-Східної Азії, що ввійшов у першу десятку.) 2007 року В’єтнам став членом СОТ, а нинішнього - посів місце непостійного члена в Раді Безпеки ООН. Значною мірою нормалізувалися відносини з усіма країнами, з якими у В’єтнаму виникало чимало проблем у минулому (особливо знаменним у цьому плані став саміт АТЕС 2006 року, на який до Ханоя прибули Джордж Буш, Володимир Путін і Ху Цзіньтао). Світова спільнота довіряє Ханою виступати посередником у дуже нелегких переговорах із Північною Кореєю і навіть наставником на шляху її економічного перетворення. Та й для більшості країн, що розвиваються, В’єтнам може слугувати чудовим прикладом для наслідування.

В’єтнам - не Китай. А Китай плюс один

Постійне проведення паралелей між цими країнами, на перший погляд, видається виправданим. І завдяки побудові капіталізму в країнах, які офіційно не зрадили своєї соціалістичної орієнтації (та ще й під керів­ництвом комуністичних партій), і через переконливі економічні зміни. Однак є й чимало принципових відмінностей. У цілому комуністичний режим у В’єтнамі значно ліберальніший, аніж у Китаї, а ідеологічний і бюрократичний пресинг - значно слабший.

Хоча в’єтнамські ЗМІ контролюються не менш жорстко, ніж у Піднебесній, зате практично позбавлений цензури Інтернет. Крім того, чимало в’єтнамців можуть дозволити собі приймати закордонні телеканали і слухати «чужі» радіоголоси. Жителі країни можуть послати своїх дітей навчатися за кордон і самі з’їздити туди відпочити, але при цьо­му артистам, наприклад, спеціальним законом заборонено... фарбувати волосся і брити наголо голову. З іншого боку, зародження саме у В’єтнамі синкретизму - релігії, котра увібрала в себе риси найпоширеніших у світі вірувань, багато каже про ідеологічну толерантність в’єтнамців.

Принциповим моментом є також в’єтнамська політика «двох дітей», яка забезпечує цій нації переважне становище на тлі старіючого населення планети. А упор на соціальні програми замість ставки на зростання заробітної плати дає країні чималі конкурентні переваги в традиційно «китайських» галузях виробництва ширвжитку. З іншого боку, експерти стверджують, що низькі доходи в’єтнамського населення пояснюються значною часткою тіньової економіки. Остаточно приватне підприємництво було легалізоване у країні лише 2000 року. Однак до дисциплінованої сплати податків в’єтнамці ще не звикли. Досить показовим у цьо­му сенсі став процес над бізнесменом, засудженим на 20 років в’язниці за несплату 6 млн. дол. податків.

Рис землі

Якщо у промисловості успіхи в’єтнамських трудівників багато в чому порівнянні з досягненнями їхніх китайських колег, то у сфері сільського господарства лідерство В’єтнаму - незаперечне. Країна, котра ще кілька десятиліть тому нездатна була прогодувати навіть власне населення, впевнено перетворюється на одного з найбільших експортерів сільськогосподарської продукції. Причому за найбільш несподіваними статтями.

Друге місце за експортом рису (після Таїланду, але перед Індією) виявилося досить очікуваним. Однак 2000 року бразильським експертам не вдалося приховати подиву, побачивши себе позаду В’єт­наму за експортом кави. Більше того, важко знайти іншу таку країну, котра примудрялася б експортувати чай... до Ін­дії. А ще - успішно торгувати на світовому ринку горіхами, перцем, каучуком. Зага­лом тільки за минулий рік експорт продукції сільського господарства, лісівництва, рибальства зріс на 21% і сягнув 12,5 млрд. дол.

Такі успіхи стали можливими завдяки більш мудрій земельній політиці. У В’єтнамі земля, як і в Китаї, належить державі, а фермери беруть її в довгострокову оренду. Ось тільки договори вони укладають не з місцевим керівництвом, яке в Китаї часто-густо перепродує її, зокрема й під промислові підприємства, а з центральною владою. Однак і у В’єтнамі сільське населення мігрує до міст дедалі стрімкішими темпами. Так, якщо десять років тому на сільське господарство припадало дві третини всіх робочих місць, то тепер - лише половина. Та все ж 70% в’єтнамців і зараз живуть у сільській місцевості.

Втім, видиме благополуччя у сільськогосподарській сфері таїть у собі чимало проблем. Насамперед, за даними журналу Lancet, третина дітей віком до п’яти років не відповідають своїм віковим параметрам через недоїдання. Крім того, прискорена останнім часом інфляція загрожує порушити таку знакову для в’єтнамського суспільства соціальну згуртованість: у лютому зростання цін на продукти харчування досягло 30-відсоткової позначки, на нерухомість - становило 20%. Як наслідок, збільшується прошарок зубожілого міського населення, бо, за влучним висловом Пітера Коллінза, колишні сільські жителі, переїжджаючи до міста, перестають вирощувати рис, але не перестають його їсти. Паралельно зростає частка «лімузинного» населення, передусім за рахунок спекуляцій на ринку нерухомості та цінних паперів.

Не менш небезпечна залежність в’єтнамської економіки від світових цін на продукти харчування. Їх нинішнє зростання в цілому позитивно впливає на неї, однак у разі обвалу наслідки можуть виявитися жахливими. Зараз уряд уже починає сумніватися в доцільності повної лібералізації сільського господарства, розробляючи заходи для його диверсифікації. І не тільки шляхом переходу з вирощування рису на розведення устриць. Чималих зусиль докладається для стимулювання вирощування бавовни, домоткані вироби з якої так охоче розкуповують багаті туристи.

Ще однією серйозною проблемою є низька продуктивність праці. Оптимальним варіантом її розв’язання було б укрупнення малих господарств шляхом їх об’єднання. Однак у пам’яті в’єтнамських селян ще занадто свіжі трагічні наслідки недавньої насильницької колективізації, тож цей процес іде вкрай повільно. Хоча з часом він обіцяє прискоритися. По-перше, діти нинішніх фермерів, здобувши освіту, вже не дуже пориваються працювати на землі, а по-друге, в наступному десятилітті багатьом фермерам доведеться переукласти свої договори оренди. Мабуть, саме тоді й відбудеться переломний момент у процесі об’єднання кількох ділянок землі в одну. Що дасть змогу вирішити і проблему якості в’єтнамської сільськогосподарської продукції, яка, за поодинокими винятками, не дуже відповідає світовим стандартам.

Значно менше оптимізму вселяє ще одна загроза сільському господарству В’єтнаму - природна. Регулярні повені й тайфуни щороку завдають величезних збитків в’єтнамським фермерам, причому страхові компанії відіграють украй незначну роль у розв’язанні цієї проблеми. Плюс до цього, за прогнозами експертів, глобальне потепління призведе до підвищення рівня моря на 28-58 см до 2100 року, в результаті чого восьма частина території країни (переважно сільськогосподарські землі) піде під воду. А на решті території зміни клімату виявляться вкрай несприятливими для традиційних видів сільського господарства.

«Невідомий В’єтнам»

Ще одна рушійна сила в’єтнамської економіки також досить традиційна для країн цього регіону. Хоча саме у сфері туризму вже досягнуті результати значно поступаються наявному потенціалові. Особливо коли взяти до уваги, що в’єтнамцям вдалося перетворити на місцеві видатні пам’ятки ще не повністю загоєні воєнні рани на тілі своєї країни. Спочатку американські ветерани в’єтнамської війни заходилися інвестувати значні суми в економіку так і не завойованої ними країни, аби мати можливість дослідити численні підземні ходи, з яких на них ще недавно нападали в’єтнамські партизани. А потім і «цивільні» туристи стали включати у свої програми поїздки на танках, пошуки хитромудрих пасток, марш-кидки через джунглі. Природно, не відмовляючи собі при цьому у відвіданні древніх храмів та відпочинку на золотих пляжах.

Торік країну відвідало 4,2 млн. іноземців - на 16% більше, ніж за рік до того. За даними Всесвітньої ради з питань подорожей і туризму (World Travel and Tourism Council, WTTC), 2007 року в’єтнамський туристичний сектор посів четверте місце у світі за темпами зростання (перемістившись туди з позаторішнього шостого). При цьому вит­рати в’єтнамської держави на рекламу національного туристичного сектора абсолютно непорівнянні з аналогічними бюджетами сусідніх держав (їхні гасла говорять самі за себе: «Приголомшливий Таїланд», «Неймовірна Індія» і... «прихована краса»).

Втім, не це є головним гальмом на шляху розвитку в’єтнамського туризму. Значно більше проблем створює архаїчна транспортна інфраструктура, а також недостатній захист історичних і природних видатних пам’яток від самовільної забудови і варварства туристів. Саме ці чинники й призвели до того, що в рейтингу туристичної конкурентоспроможності, складеному Всесвітнім економічним форумом, країна посіла більш ніж скромне 96-те місце серед 130 країн.

Не розслаблюватися!

Не зупиняючись на досягнутому, в’єтнамський уряд ставить перед собою ще амбітніші цілі - до 2010 року опинитися в групі країн із середнім доходом, а до 2020-го - у групі розвинених країн. Ось тільки розрахунки експертів свідчать, що досягнення таких результатів за нинішніх темпів зростання (навіть таких високих) - неможливе. Для цього потрібне ще бурхливіше економічне зростання. А тим часом існують системні ризики, здатні значно загальмувати розвиток країни.

Найголовнішою небезпекою, безумовно, є повсюдна й неприхована корупція. Скандал, який вибухнув у В’єтнамі 2006 року, коли міністр транспорту програв на підпільних футбольних букмекерських ставках кілька мільйонів доларів іноземної допомоги, став найгучнішим, але далеко не єдиним. Прикметно, що світові ЗМІ висвітлювали цю подію не так у зв’язку з діяннями самого міністра, як через тюремне ув’язнення, до якого були засуджені журналісти, котрі його викрили.

Окрім корупції та забюрократизованості, добробуту країни загрожують зростання інфляції, нестабільність фондового ринку і ринку нерухомості, інфраструктурна і менеджерська «недостатність», можливість масових протестів під час закриття великих дер­жавних підприємств, природні катаклізми. Одного чи кількох чинників буде достатньо, аби темпи зростання уповільнилися до 4-5%. При цьому показники, які для більшості країн залишаються недосяжною мрією, для В’єтнаму можуть виявитися плачевними. Навіть попри на те, що в’єтнамці продемонстрували всьому світові дива виживаності і пристосовуваності. А ще - завоювали всі вісім золотих медалей на недавній першості Південно-Східної Азії з шахів.