ВЕЛИКА НАФТОВА ГРА

Явне збільшення інтересу журналістів та аналітиків, які спеціалізуються на нафтовому ринку, до Росії викликано відразу кількома чинниками. По-перше, за результатами минулого року Росія вийшла на перше місце у світі по видобутку нафти. Добуті 421,38 млн. тонн нафти та газового конденсату, за даними російського Міністерства енергетики, становлять 8,44 млн. барелей на день. А за результатами третього кварталу — і зовсім 8,68 млн. Саудівська Аравія, колишній лідер нафтовидобутку, у той самий час обмежувалася видобутком 8,29 млн. барелей на день. У результаті частка російської нафти на світовому ринку становила майже 11% і забезпечила ще більший вплив Росії на світовій арені.

І все-таки вплив нафтового бізнесу на політику та економіку самої Росії ще цікавіший. Доходи від видобутку нафти й газу становлять 20% російської економіки, 55% експорту й 40% податкових надходжень до скарбниці. Ці чинники дедалі частіше змушують говорити про небезпеку перетворення Росії на нафтодержаву, яка характеризується величезним розривом між багатими ресурсами та злиденним населенням, суспільним сектором, що погано функціонує, і великою концентрацією влади й багатства, як у Нігерії та Венесуелі.

Проте ще більшу небезпеку являє собою патологічна залежність економіки таких держав від світової ціни на нафту. Торік нафта-сирець коштувала 28,8 дол. за барель, і це сприяло швидкому економічному зростанню (за попередніми даними, приріст ВВП у Росії становив 6,8%), збільшенню позитивного торговельного балансу, нарощуванню банківського капіталу. Проте саме висока ціна на нафту, як визнає міністр торгівлі та економічного розвитку Герман Греф, може створити враження, що немає потреби в терміновому проведенні радикальних економічних реформ. Зате значно посилює передумови для нового перерозподілу в російському нафтовому бізнесі, за яким уважно стежить весь світ.

Проте Росія ставить перед собою мету й надалі нарощувати виробництво нафти. Адже нинішній обсяг став рекордним за останні 12 років, проте так і не досяг рівня 1990 року, коли СРСР добував, згідно з офіційною статистичною інформацією, 10,33 млн. барелей нафти на день. Після розвалу Радянського Союзу, який супроводжувався різким скороченням внутрішнього попиту на нафту, її видобуток 1996 року скоротився до 6,03 млн. барелей.

Нині нарощування обсягів видобутку нафти обмежується, як підкреслюють аналітики, нестачею потужностей з транспортування експортної нафти. Саме тому вирішення питання про будівництво нового трубопроводу на Далекому Сході є надто важливим як для самої Росії, так і для всього Азіатського регіону. Першим, ще десять років тому, ідею будівництва трубопроводу з Ангарська в Дацин висунув Китай. Нині Росія поставляє лише 4% усієї споживаної Китаєм нафти, і перспективи цього ринку воістину величезні. Китайський трубопровід, розрахований на 600 тис. барелей на день, має обійтися в 2,5 млрд. доларів, і його прокладення активно лобіював ЮКОС. Природно, після арешту Михайла Ходорковського шанси китайців отримати російську нафту істотно скоротилися.

Тим паче, що японський варіант трубопроводу — до мису Находка — має багато переваг. По-перше, звідти танкерами нафту можна доставляти не лише в Японію, а й до інших країн Азії і навіть до Америки. По-друге, Японія готова виділити на будівництво цього трубопроводу 5 млрд. доларів і ще 2 млрд. — на розроблення нафтових родовищ. Цей проект, який виник 2001 року, особливо активно підтримує «Роснефть».

Запекла боротьба, яку ведуть між собою Японія та Китай за російську нафту, наразі залишається безрезультатною. Деякі експерти стверджують, що такою вона і залишиться щонайменше до президентських виборів у Росії. З іншого боку, існує проблема підтверджених запасів нафти в Сибіру, які наразі так і залишилися на рівні 550 млн. тонн. А як заявив голова Союзу нафтогазопромисловців Росії Юрій Шафранник, для реалізації серйозного трубопровідного проекту необхідно підтвердити запаси на рівні хоча б 1,5 млрд. тонн. Для цього потрібна масштабна розвідка в районі, вартість якої оцінюється в 2—3 млрд. дол. І після її вдалого завершення, можливо, справді буде реалізований проект «двоголового» нафтопроводу, переваги якого дедалі частіше обговорюються в західній пресі.

Втім, особливо затягувати з вирішенням питання про нафтопровід на Далекому Сході досить ризиковано. Пропозиція відкласти реалізацію цих проектів до 2008 року може призвести до того, що Росія втратить обидва ринки, як японський, так і китайський. Японія дедалі активніше використовує атомну енергетику й збирається будувати в себе надпотужний реактор нового покоління. А Китай уже налагоджує постачання енергоносіїв із Казахстану, Індії, Сінгапуру, Австралії та В’єтнаму. Отже «велика азіатська нафтова гра XXI століття», як назвав те, що відбувається, Томас Бергер, професор міжнародних відносин Бостонського університету, може закінчитися великим пшиком.