В ЕКОНОМІЦІ Є МІСЦЕ... ІРРАЦІОНАЛЬНОМУ

Роком народження нової дисципліни став 1994-й. Саме тоді Девід Лебсон, син офтальмолога з Філадельфії, захистив першу докторську дисертацію з економіки, основною темою дослідження якої стала ... сила волі. Зацікавлення, викликане цією дисертацією, мало і реальні плоди, тож невдовзі д-р Лебсон одержав запрошення викладати в Гарвардському університеті. А через три роки ще одну докторську дисертацію на стику психології й економіки захистив Сенділ Муланатан, якого відразу «прибрав до рук» Массачусетський технологічний інститут.

Нова дисципліна виявилася не лише надзвичайно захоплюючою, а й досить правдоподібною. З її допомогою можна не тільки пояснити всі ті економічні феномени, які жодним чином не хотіли вписуватися в загальновизнані догми «класичної» економіки, а й зробити досить реалістичні прогнози на найближче, але вельми непевне майбутнє. Отож не дивно, що нині кафедри поведінкової економіки (саме так названо нову дисципліну) відкрито в усіх американських університетах, які дорожать своєю репутацією. А частка випускників американських вузів, котрі спеціалізуються з цієї дисципліни, від загальної кількості студентів-економістів становила торік значних 20 відсотків.

Власне, основоположники поведінкової економіки стверджують, що засновники загальної економічної теорії, з Карлом Марксом й Адамом Смітом включно, також сповідували «психологічну» економіку. Велети економічної думки ніколи не намагалися ігнорувати потреби й можливості людей, котрі й визначали основний перебіг економічних процесів. І лише з середини минулого століття згубна мода на безліч усіляких формул та розрахунків завела економістів у безвихідь, де вони, крім усього іншого, виявилися «страшенно далекі від народу». А все тому, що «народ» вперто не вписувався у формули вільних ринкових відносин, які веліли йому чинити виключно раціонально, віддаючи перевагу діям імпульсивним, під впливом емоцій та настроїв... Поведінкові економісти від початку визнають, що раціонально людина здатна мислити лише тоді, коли йдеться про очікуване надходження грошей. У такі хвилини теза про необхідність своєчасно піклуватися про накопичення, хай навіть і на шкоду моментальним витратам, не викликає в них жодних заперечень. Проте щойно гроші опиняються в руках навіть у найрозсудливіших людей, різноманітні спокуси відразу вибивають увесь здоровий глузд із їхніх голів і практично весь вміст із їхніх гаманців. Отож надії на те, що зекономлені завдяки скороченню податків трильйони доларів завбачливі американці використають на збільшення своїх заощаджень, а ці заощадження будуть інвестовані в розвиток найперспективніших галузей економіки, на думку поведінкових економістів, абсолютно безпідставні.

Утім, про мотиви поведінки інвесторів — окрема розмова. Цій темі вже присвячено томи досліджень в галузі психіатрії. Щоправда, поки що лише економічної. Роберт Шиллер, професор поведінкової економіки Єльського університету, переконаний, що сама по собі торгівля акціями — заняття цілком ірраціональне і спрямоване зовсім не на акумуляцію корпоративного капіталу, а на догоджання власному его кожного окремо взятого інвестора. Усвідомлення себе в ролі інвестора автоматично веде до розвитку надсамовпевненості, завищення оцінки своїх інвестиційних здібностей, запеклого небажання визнавати свої помилки й інстинктивного опору необхідності продавати падаючі в ціні акції. Крім того, психологія гравця, неодмінно властива справжнім інвесторам, вимагає, аби гроші, роздобуті грою, так у грі й залишалися. Тому твердження, що фондовий ринок надміру переоцінений, зайвих доказів не потребує. Залишається лише прорахувати психологічно точний момент, коли переоцінка фондових цінностей стане абсолютно неминучою.

Хоча теорія поведінкової економіки не в усьому спростовує постулати класичної економіки, проте між ними існує одна цілком принципова розбіжність. І стосується вона фетишизованих цінностей вільних ринкових відносин. Власне, в самій Америці епоха дерегуляції економіки почалася лише якихось 25 років тому, за часів президентства Джиммі Картера. Донедавна вважалося, що позитивні результати цього процесу свідчать самі за себе. Проте прибічники поведінкової економіки вважають, що справжні плоди дерегуляції починають дозрівати лише тепер, і навряд чи вони зможуть кого-небудь наситити. Тому роль уряду у встановленні жорсткого контролю над ірраціональністю, нерозсудливістю й непередбачуваністю людської поведінки саме в наш час набуває першорядної ваги.

Можливо, з урахуванням усього сказаного, читач зробить висновок, що поведінкові економісти звикли мати справу лише з людськими пороками. Проте насправді це не зовсім так. Психологи від економіки визнають існування в людському суспільстві таких понять, як альтруїзм, соціальна й екологічна відповідальність, трудовий ентузіазм та сумлінність. Щоправда, заодно вони не забувають аналізувати, які чинники сприяють розвиткові цих якостей, а які — навпаки.