Україна може вступити до HELCOM, щоб загальмувати «Північний потік»

Газова криза закінчилася, а енергетичне суперництво між Москвою та західними столицями — поки що ні. Росія та Німеччина відверто використовують ситуацію для просування проекту «Північний потік». З іншого боку, зростають шанси на реалізацію проекту газопроводу «Набукко», а можливо, ситуацією також можна скористатися для просування ідеї українського «Білого потоку». Однак чи насправді українська влада зацікавлена в тому, щоб загальмувати «Північний потік» і пропонувати альтернативні шляхи транспортування газу?

Схоже, що офіційний Київ свідомо відмовляється від впливу на певні процеси, які прямо стосуються енергетичних інтересів України на стратегічному Балтійському морі. Як уже неодноразово писало «ДТ», Україна може активно впливати на рішення щодо «Північного потоку» та транспортування російської нафти застарілими танкерами (в обхід України). Така можливість з’явилася б після прийняття Україною Гельсінкської конвенції щодо Балтики та у разі участі українських делегатів у діяльності Гельсінкського комітету на засадах повноцінного члена цієї організації, а не лише спостерігача.

Як з’ясувало «ДТ», українські дипломати в Балтійських країнах провели консультації з приводу вступу України до HELCOM і домоглися підтримки цієї ідеї з боку держав — членів цієї організації та самого секретаріату комісії. Наступним кроком мав би бути офіційний візит міністра охорони навколишнього природного середовища України до Гельсінкі, де на підставі таких домовленостей прийняли б більш конкретні декларації. Тепер справу передали українському Мінприроди, котре, як вдалося з’ясувати, зовсім не поспішає просувати її.

Гельсінкська конвенція 1992 року — основний документ, який визначає правила охорони середовища Балтійського моря та його водозбірного басейну. Вико­навчим органом конвенції є Гель­сінкський комітет (HELCOM) з головним секрета­ріатом у столиці Фінляндії та місцевими секретаріатами в кожній державі, яка є членом цієї організації. В роботі Гельсінкського комітету беруть участь учені (фахівці з океанології, хімії, біології, охорони середовища, міжнародного права), представники органів місцевого самоврядування, неурядових організацій з усіх членських країн. Вони здійснюють моніторинг стану середовища та виконання міжнародних зобов’язань (з чим, до речі, Росія та Німеччина мають певні проблеми), а також працюють над дирек­тивами та документами, які після їх прийняття мають велику вагу в міжнародних відносинах.

Оскільки Росія та Німеччина є сторонами конвенції, питання, пов’язані з будівництвом «Північ­ного потоку», мусять бути погоджені саме з HELCOM. На практиці єдина можливість загальмувати чи заблокувати будів­ництво цього трубопроводу — це наголошувати на тих загрозах, які цей проект може становити для екосистеми Балтики. І хоча не завжди офіційна думка Гельсінкського комітету є обов’яз­ковою для врахування країнами-членами, все одно нехтувати нею не можна. Зокрема, думка експертів HELCOM відігріватиме вирішальну роль при розробці офіційних документів Європейського Союзу: Балтійського плану дій та Стратегії для Балтійського регіону. В Євросоюзі нині приділяють особливо велику увагу Балтій­ському морю, а питання його охорони та розвитку співпраці в регіоні набудуть ще більшого зна­чення в другій половині року, коли в ЄС головуватиме Швеція.

А тепер до цієї організації мала би вступити й Україна, яка опосередковано також впливає на забруднення Балтійського моря — через притоки Вісли (Західний Буг і Сян), а також викиди до атмосфери.

Торік на цю проблему звернули увагу депутати Львівської обласної ради. Тож 26 лютого 2008 рада проголосувала за офіційне звернення до міністра закордонних справ України та голови ВР з приводу того, щоб вжити невідкладних заходів, спрямованих на прийняття Гельсінкської конвенції. Це питання найактивніше лобіюють два депутати облради: Остап Козак (БЮТ) та колишній заступник голови облради Лев Захарчишин («Пора»). Цю ідею підтримує також міська влада Луцька, яка активно працює за різними програмами балтійського співробітництва.

Звернення Львівської облради не було даремним. Питанням всерйоз зацікавилися українські дипломати, які працюють у столицях Фінляндії, Швеції, Литви, Латвії та Естонії, а також в польському Гданську. Допомагає просувати цю справу також Андрій Шкіль, котрий неодноразово надсилав депутатські запити з приводу вступу України до HELCOM. І нічого дивуватися — йдеться не тільки про залучення міжнародної спільноти до охорони середовища Львівщини та Волині (фінансова та технічна допомога), а й передусім про забезпечення стратегічних інтересів України в енергетичній сфері. Як зазначають прихильники цієї ідеї, українські делегати в Гельсінкському комітеті зможуть включити до порядку ден­ного цілу низку питань, які на перший погляд стосуються лише екології Балтики, однак опосередковано впливатимуть на російські енергетичні проекти, спрямовані проти транзитних країн (України та Білорусі).

Як з’ясувало «ДТ», Україні дали зелене світло: можна вступати! Велика в цьому заслуга українських дипломатів, особливо Андрія Дещиці — посла України в Фінляндії. За словами представників секретаріату HELCOM, тепер Україні потрібно прийняти політичне рішення, яке засвідчуватиме бажання приєднатися до конвенції. Таку декларацію слід ухвалити на рівні Кабінету міністрів з ініціативи міністра охорони навколишнього природного середовища України. Водночас дипломати зазначають, що за бажання Києва вони готові організувати офіційний візит міністра Георгія Філіпчука до Фінлян­дії, де можна буде досягнути низки домовленостей.

Крім цього, необхідним кроком для активізації співробітництва між Україною та HELCOM, про який неодноразово говорила фінська сторона, є призначення національного українського експерта, який безпосередньо сприяв би реалізації спільних проектів між Гельсінкською комісією та Україною.

Як стверджують джерела «ДТ» у столиці Фінляндії, питання повноцінного членства України в HELCOM уже порушувалося якийсь час тому перед секретаріатом цієї організації, і держави — члени HELCOM прихильно поставилися до такої ідеї. Водночас через низьку зацікавленість українських органів, що відповідають за охорону навколишнього середовища, цей проект не було втілено в життя, тож Україна досі має в HELCOM лише статус спостерігача.

За словами фінських експертів, відсутність зацікавленості пов’язана з небажанням здійснювати екологічні реформи та бодай частково наблизитися до європейських стандартів екологічного управління та сталого розвитку. А така оцінка дій української влади не сприяє реалізації на практиці євроінтеграційного курсу Києва та не додає Україні міжнародного престижу. Можна сказати й відвертіше: гарні слова про європейський курс — це чудово, але без екологічних реформ, на яких наполягають фіни та шведи, про членство в ЄС можна буде забути. І якщо з’являється нагода їх здійснити з допомогою певних міжнародних організацій та фондів, які також хочуть підтримати Україну фінансово, і вод­ночас сприяти посиленню енергетичної незалежності дер­жави, то варто над цим замислитися.

Крім цього, Мінприроди навряд чи зможе більш активно працювати над розв’язанням найгост­ріших екологічних проблем басей­ну Західного Бугу та Сяну, тобто того невеликого простору, який є об’єктом інтересу для HELCOM. Варто зазначити, що участь у HELCOM сприяла б також запровадженню в Україні енергозберігаючих технологій та інших заходів, спрямованих на зменшення споживання газу й нафти. Звісно, усе це потребує коштів і зусиль з боку українських органів влади, в тому числі й Мін­природи. І хоча значна частина коштів надійшла б на ці цілі з Брюсселя, Стокгольма, Осло та Гельсінкі, все ж таки не є очевидним, чи готовий Київ до такої співпраці.

Отже, питання зводиться до такого. Активніші екологічні реформи та певні витрати на охорону навколишнього середовища — в обмін на фінансову допомогу міжнародної спільноти та можливість впливати на енергетичні проекти на Балтиці. Чи Мінприроди готове до цього? Керівництво міністерства — можливо, однак не в тому річ. У структурі будь-якого державного органу є чимало людей, яким такі зміни не потрібні, оскільки вони означають нові обов’язки. Саме це є причиною того, що Україна втрачає унікальну можливість посилити свою енергетичну безпеку, поширюючи свій вплив на енергетичні проекти росіян і зменшуючи енергоємність економіки.

Зрештою, на HELCOM це питання не вичерпується. Торік українських делегатів запросили до співпраці в робочих групах єврорегіону «Балтика», де також вони можуть вносити свої зауваження щодо «Північного потоку» та інших енергетичних проектів. Секретаріат єврорегіону хоче почути думку України, щоб урахувати її при підготовці єесівської Стратегії для Балтійського моря та Балтійського плану дій. Здавалося б, ініціатива чудова, але відчутного відгуку з українського боку вона не викликала. Перше засідання робочої групи цього єврорегіону, в якому планується участь українських делегатів, відбудеться вже у другій половині лютого. З точки зору стратегічних інтересів України дуже небажано, щоб українська сторона проігнорувала цей захід. Відсутність на ньому бодай радника з транспортних питань українського посольства засвідчила б, що офіційний Київ не хоче впливати на процеси, що його безпосередньо стосуються, і свідомо віддає ініціативу геополітичним суперникам.