У ПОШУКАХ ДОКАЗІВ

У березні політики Америки і Великобританії визнали дії своїх країн, спрямовані на боротьбу з відмиванням грошей, незадовільними. Впливовий комітет членів парламенту Великобританії заявив: «Якщо Великобританія хоче зберегти репутацію одного з найважливіших міжнародних фінансових центрів світу, уряд має розпочати координовані, послідовні та належним чином забезпечені заходи для боротьби з відмиванням грошей».

Тим часом у Сенаті США демократи подали звіт за результатами боротьби з відмиванням грошей, у якому жорстко розкритикували деякі великі банки Америки, зокрема Citigroup, J.P. Morgan Chase, Bank of America та Bank of New York. «Занадто багато банків США, у тому числі найбільші, заснули на посту», — заявив сенатор Карл Левін.

Зокрема Citigroup, гіганта фінансових послуг, серед клієнтів якого чимало багатих людей з віддалених куточків світу, звинуватили в тому, що він не вжив заходів для припинення відмивання грошей деякими аргентинськими клієнтами. Керівництво банку визнало, що це була «непростима» помилка... А ще раніше, в лютому, банк Citigroup був втягнутий у розслідування справи за обвинуваченням у корупції одного з його багатих клієнтів Джозефа Естради, колишнього президента Філіппін.

З другого боку Атлантики, у Великобританії, кілька банків, назви яких поки що не розголошуються, також мали функціонально слабкі органи контролю над операціями з відмивання грошей. У звіті Управління фінансових послуг Великобританії — основного регулюючого органу у сфері банківської діяльності — зазначається, що ці банки пропустили через свої рахунки $1,3 млрд., причетних до родини генерала Сані Абачі, колишнього військового правителя Нігерії. Це набагато менше, ніж $2,9 млрд., які, за твердженням деяких джерел, Слободан Мілошевич і його оточення провели через банки Греції, Кіпру та Швейцарії під час його правління в Югославії.

Випадково чи ні, але багато всесвітньо відомих банків стали інструментом, з допомогою якого кримінальні кола намагаються відмити нелегально отримані гроші. Тому самі банки почали ставитися до цієї проблеми набагато серйозніше, ніж колись. Різко зросли витрати на боротьбу з відмиванням грошей, зокрема на технології, які можуть аналізувати дані про грошові трансферти на предмет виявлення підозрілої активності. Citigroup, приміром, поставив зараз таку систему в Майямі, що постійно відстежує операції.

Проте посилення боротьби з відмиванням грошей наштовхується на своєму шляху на багато перешкод. Банки зі зрозумілих причин хочуть захистити анонімність своїх клієнтів, а нові технології (такі, як анонімний електронний рахунок) спрощують процес відмивання грошей. Ще більшу проблему становлять відмінності у визначенні незаконної діяльності, наявні в практиці контролюючих органів різних країн.

Пошук фактів відмивання грошей, по суті, — робота наосліп. МВФ вважає: з допомогою світових фінансових систем відмивається величезна кількість незаконно отриманих коштів — від $500 млрд. до $1,5 трлн. щорічно. Це становить 1,5—5% валового світового продукту.

Збільшенню масштабів відмивання грошей сприяли процеси глобалізації. Як вважає Алан Грінспен, голова Федеральної резервної системи США, міжнародні платіжні системи «руйнівно впливають на цілісність і стабільність» світових фінансових ринків, водночас відкриваючи хороші можливості для відмивання незаконно отриманих грошей.

Нові банківські технології дозволяють за лічені секунди пересилати гроші між банками, розміщеними в різних частинах світу, які навіть не підозрюють про існування одне одного. Пересилаються величезні суми. Приміром, внутрішніми телеграфними каналами Bank of America щодня проходить $1 трлн.

Приватні банки — ще один канал відмивання грошей, який привернув увагу регулюючих органів. Клієнтами приватних банків переважно є багаті люди, котрі для мінімізації податкових платежів повністю довіряють ведення своїх справ професіоналам банку. Природно, якщо клієнтові в банку ставлять занадто багато запитань, клієнт віддасть перевагу іншому банку. Таким чином, розвинулася культура «не запитуй, не розповідай», у якій і розквітнуло відмивання грошей.

Розкритий 1999 року той факт, що Bank of New York став каналом проходження мільярдів російських грошей, привернув увагу до серйознішого явища — а саме до використання у відмиванні грошей «банків-кореспондентів», тобто банків, які мають рахунки в інших банках.

Якщо гроші покладені на кореспондентський рахунок іноземного банку, приміром у банку Citigroup, то дізнатися про джерело надходження грошей (і їх легальність) буде складніше, ніж через приватний банк. Особливо коли один іноземний банк відкриває рахунок в іншому іноземному банку, що має кореспондентські відносини зі, скажімо, американським банком. Перший може успішно користуватися статусом банку-кореспондента, а американський банк навіть гадки не матиме про це.

Усі 75% великих банків, згаданих у звіті Сенату США, підтримують кореспондентські відносини з-понад 1000 банків. Два найбільші (до речі, не американські) із них мають відповідно по 12000 і 7500 банків-кореспондентів у світі. У середині 1999 року на кореспондентських рахунках п’яти американських банків було $17 млрд., тоді як сума всіх активів перших 75 банків становила $35 млрд.

Щоб зрозуміти складнощі, які це може спричинити, розглянемо ситуацію, на яку наштовхнувся департамент юстиції США під час недавньої операції «Касабланка». У ході розслідування з’ясувалося, що гроші, нібито відмиті наркоторговцями, були переказані на банківський рахунок за межами США. Уряду країни адресували запит про допомогу, щоб переконатися, чи справді сюди переказано гроші. З’ясувалося: банк не має ні приміщень, ні філій у цій країні, а гроші лежали на кореспондентському рахунку у великому банку Нью-Йорка.

Головним об’єктом боротьби з відмиванням грошей залишаються великі банки, розміщені у фінансових центрах, і банки в так званих офшорних зонах. 1998 року функціонувало близько 4 тис. офшорних банків, що одержали ліцензії на здійснення банківської діяльності в 60 офшорних регіонах. Майже 44% з них містяться на Карибських островах і в Латинській Америці, 28% — у Європі, 18% — в Азії і 10% — на Близькому Сході та в Африці. На рахунках цих банків — приблизно $5 трлн.

Уряди невеликих країн без проблем видають ліцензії банкам, адже вони приносять чималий прибуток. Діяльність цих фінансових установ майже не регулюється, щоб не відлякувати клієнтів. Найбільш злісними порушниками вважаються банки, розміщені у фіскальних оазисах. 75 із 570 банків на Кайманових островах і 65 із 400 банків на Багамах належать до цієї категорії.

Більшість нових банків створюється саме в цих регіонах. Приміром, на острові Науру в Тихому океані, який видав 400 ліцензій, і в югославській республіці Чорногорія, що продає ліцензії на здійснення приватної банківської діяльності через Інтернет лише за $9999.

З часу прийняття 1986 року в США першого у світі закону про відмивання грошей, Америка розпочала широкомасштабну боротьбу з цим явищем. Закон про контроль над відмиванням грошей визначає навмисну участь у фінансових трансакціях із використанням коштів, отриманих внаслідок нелегальної діяльності, як кримінал.

Після останнього звіту в Конгресі з’явилися розмови про необхідність прийняття жорсткішого законодавства з питань відмивання грошей, але можливість утілення їх у життя дуже мала. Філ Грамм, голова банківської ради сенату, недавно з гордістю заявив, що завдяки його зусиллям не пройшов торік проект закону адміністрації Клінтона, відповідно до якого заборонялося співробітництво з банками у певних регіонах...

Досить активна в цьому питанні й Великобританія, хоча її регулятивні заходи виявилися недостатніми. Управління фінансових ресурсів отримає нові повноваження, які дадуть йому право розслідувати злочинну діяльність. Буде розширено визначення «відмивання грошей» — тепер воно включатиме всі злочини (не лише тероризм і нелегальний оборот наркотиків).

Велике значення має розвиток співпраці на багатосторонній основі. Адже односторонні дії певної країни не дадуть очікуваного результату: перевірка діяльності банків усередині країни, не супроводжувана аналогічними діями в іншому регіоні, тільки знижує престиж цих банків на світовому ринку.

Найбільших результатів досягла Міжнародна організація фінансових дій (FАTF), створена 1989 року. Торік у липні вона опублікувала чорний список 15 регіонів, починаючи з Росії та Ізраїлю і до Маршаллових островів, які не прилучаються до співпраці у боротьбі з відмиванням грошей. Для боротьби з відмиванням грошей було розроблено 40 рекомендацій, які зараз оновлюються через втягнення у процес відмивання грошей адвокатів, охоронних фірм, бухгалтерів та агентів з нерухомості.

Сьогодні FATF обмірковує, як покарати країни, що є у списку, вписати туди нові чи ні і чи не вивести тих, хто виконав її рекомендації. Рішення мають прийняти в червні. Дії організації вже дали разючі результати. З часу появи чорного списку в липні подвоїлася кількість справ (від банків, як працюють в Америці) про підозрілу діяльність, тобто трансферти значних сум, щодо легальності яких банки сумніваються, які стосуються 15 регіонів зі списку. Водночас багато регіонів із чорного списку зробили все можливе, щоб бути викресленими. Лише чотири країни, за твердженням експертів The Economist, практично не пішли на співпрацю. Це Ліван, Філіппіни, Науру і Росія.

У боротьбі з відмиванням грошей залишається багато перешкод. І роль першої, хоч як це дивно, може зіграти президент Джордж Буш. Його адміністрація, здається, ще скептичніше ставиться до багатосторонніх зусиль, ніж адміністрація Клінтона. По-друге, як уже зазначалося, немає єдиного визначення поняття «відмивання грошей». По-третє, шукати докази відмивання грошей — усе одно що голку в копиці сіна. Контролюючі органи хочуть, аби банки відігравали ще активнішу роль у викорінюванні цієї негативної практики, що, на думку деяких критиків, перетворить банки на поліцейських. А в основі всього цього лежить безневинне правило — «дізнайся про свого клієнта». Це означає з’ясувати, хто твій потенційний клієнт, ще до того, як відкрити йому рахунок, з’ясувати, звідки прийшли його гроші та що буде з ними далі. Проблема в тому, що клієнти можуть відмовлятися надавати таку інформацію своєму банку.

Обмежує поле діяльності і вартість пошуку відмитих грошей. Завдання ускладнюється виявом інтересу до банків-кореспондентів. Тепер воно звучить так — «дізнайся про клієнтів твого клієнта».

Не слід забувати, що в основному капітал, який переказують з одного банківського рахунку на інший, — легальний. Тому не можна допустити, щоб боротьба з відмиванням грошей обмежила або ускладнила доступ до своїх коштів клієнтам, які займаються легальною діяльністю.

Підготовлено за матеріалами The Economist