Турецький бізнес об’єднує Євразію. Нотатки про стамбульський бізнес-саміт «Туреччина—Євразія»

Збираючись до Стамбула, вирішила перевірити тамтешні погодні умови. І що цікаво, на європейських веб-сайтах Туреччина значилася в Європі, а на українських і російських її розміщували в Азії. Як то кажуть, відчуйте різницю. І все-таки, до якої частини світу належить країна сельджуків? І якою вона сама себе бачить?

40 років проводячи переговори про вступ до Євросоюзу, Туреччина наполягає на своїй генетичній європейськості. Проте географія — наука точна, і з географічної точки зору країна розташована як у Європі, так і в Азії. Про те, що Туреччина — «об’єднуючий регіон Євразії», дуже красномовно говорив міністр зовнішньої торгівлі Кюршат Тузмен, відкриваючи стамбульський саміт «Туреччина—Євразія». Він нагадав, що його країна — не лише торговий, енергетичний і транспортний міст між Сходом і Заходом, а також міст культурний, котрий об’єднує народи Європи й Азії. Міністр звертався до понад півтисячі бізнесменів, які прибули з 12 країн Євразійського континенту. У свою чергу, турецький бізнес представляли півтори тисячі осіб.

Саміт, який відбувся у Стамбулі 17—18 вересня, був організований Конфедерацією бізнесменів і промисловців Туреччини (TUSKON). Громадська організація, як можна дізнатися з рекламного буклету, була створена «для підтримки економічного і соціального розвитку країни». І націлена «на запровадження у глобальний діловий світ своїх розробок і виробництва». Простіше кажучи, мета Конфедерації — просування турецького бізнесу, переважно малого і середнього, на усі без винятку ринки світу всіма доступними способами. Незважаючи на такий широкий і різновекторний діапазон, турки зуміли організувати справу системно і планово.

На початку 90-х практично у всіх містах Туреччини вже існували невеличкі співтовариства й асоціації бізнесменів для «спільного просування вперед» вітчизняної економіки. Через кілька років у кожному із великих регіонів країни (а їх сім) дрібні асоціації почали об’єднуватися в регіональні федерації підприємців. Що, власне, було кроком необхідним, оскільки процес інтеграції Туреччини в Європейський Союз, який перейшов у другій половині 90-х в активну фазу, диктував нові умови для ведення бізнесу. І нарешті 2005 року було створено єдину національну Конфедерацію бізнесменів і промисловців — TUSKON. Головним пріоритетом її діяльності стає просування турецького бізнесу на глобальні ринки. На сьогодні у складі конфедерації — 124 бізнес-асоціації і 9500 підприємців.

Не знаю, як довго (і чи болісно) у новій структурі ділили портфелі і кабінети, але вже практично через півроку, у травні 2006-го, TUSKON організовує перший «наступальний» похід — на Африку. Власне, саміт «Туреччина—Африка» для новоствореної організації був спробною кулею. Його можна вважати вдалим. Саміт завершився з результатом у 200 млн. дол. — саме на таку суму було підписано двосторонніх, між Туреччиною й африканськими країнами, торговельних і комерційних договорів. У Стамбулі припускають, що протягом наступного року контракти з Африкою сягнуть 2 млрд. дол.

Наступним плацдармом «завоювань» було обрано країни Євразії, а простіше кажучи, простори СНД плюс Монголія. У TUSKON вирішили, що з цим регіоном із населенням 350 млн. чоловік, національним доходом у розмірі 1,2 трлн. дол. і товарооборотом у 700 млрд. дол., буде вигідно і прибутково мати справу. Тим більше що саме євразійському населенню дуже добре знайомі турецькі товари, щоправда, здебільшого в базарній пропозиції. Але човниковому бізнесу, зважаючи на все, настає кінець, і рано чи пізно його витіснить цивілізований товарооборот.

Отже, на саміт до Стамбула приїхали представники з 12 країн — Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Монголії, Узбекистану, Росії, Таджикистану, Туркменистану й України. Так-так, і України, котра географічно розташована на материку Євразія і, крім іншого, значиться в колишніх радянських республіках. Країн Балтії, теж, до речі, колишніх радянських, на саміті не було. Треба думати, через те, що вони вже не Євразія, вони — ЄС. З колишніх не було також Вірменії. Напружені відносини з цією країною продовжують псувати толерантний образ Туреччини, яка крокує до ЄС.

Саміт називався трохи пишномовно — «Міст зовнішньої торгівлі Туреччина—Євразія». Однак його організація і проведення були хороші. Навіть незважаючи на багато огріхів при перекладах російською мовою документів, брошур і плакатів. Що, власне, викликало у російськомовної публіки сміх і певну поблажливість. Однак зовсім не роздратування. Оскільки було в організації саміту щось таке, що цілком нівелювало всі інші помилки і недоліки. Була щирість. Її важко було не помітити і не оцінити. До заходу однаково серйозно і відповідально поставилися чиновники і бізнесмени, міністри і перекладачі. Тому що це потрібно — для бізнесу, для іміджу, для прибутку, для економіки, для країни, для майбутнього.

Стамбульський саміт «Туреччина—Євразія» безперечно свідчив про прагнення Туреччини (до речі, вона входить до двадцятки найпотужніших економік світу, які динамічно розвиваються) відігравати роль лідера у розвитку бізнесу на просторах Євразійського континенту.

Організацією цієї зустрічі конфедерація ТUSKON давала чіткий сигнал — перша хвиля хаотичного розповзання по світу турецьких торговців, підприємців, інвесторів завершується. Їй на зміну приходить хвиля друга — організованого і спрямованого «захоплення» світових ринків, тим більше сьогодні, коли головний конкурент Туреччини — Китай діє дедалі агресивніше. ТUSKON неспроста спочатку звернула свою увагу на Африку, потім на простори СНД. Почали з найменш розвинених ринків і тому ще поки вільніших. Наступний саміт охопить країни Тихоокеанського регіону.

«Молодці, турки!» — почула я за собою голос із рядів, де сиділа дніпропетровська делегація. І зрозуміла, що щирі зусилля господарів помітила не лише я. Про те, що рівень і розмах саміту вражають, говорив мені і керівник української делегації Юрій Савченко, заступник начальника департаменту міжнародного співробітництва і зовнішньоекономічної політики Кабінету міністрів. Він вважає, що за великою кількістю контактів стамбульського саміту безсумнівно підуть контракти. «Для нас була б дуже цікавою тема співробітництва турецьких і українських фірм на території третіх країн, — каже він. — Адже у нас дуже солідний, позитивний баланс у торгівлі з турками, на рівні 2,6 млрд. дол.».

Насправді цифра ця ілюструє наші легальні двосторонні торгові відносини. Якщо ж приплюсувати «човниковий» бізнес, то вийде баланс на рівні 4,5 млрд. дол. Тож прозорі обсяги торгівлі, які пропонує турецький бізнес своїм партнерам, були б вигідні усім.

Перед тим, як скликати євразійський саміт, конфедерація TUSKON грунтовно вивчила потенціал регіону і зіставила його зі своїми можливостями і бажаннями. Наприклад, рівень зовнішньої торгівлі на просторах Євразії щороку збільшується на 10%, що відповідає 700 млрд. дол.; приплив іноземного капіталу за останні 15 років досяг 200 млрд. дол. При цьому слід враховувати, що в країнах Заходу помітне зростання споживання і зниження рівня виробництва, тоді як на східному напрямку — різке зростання виробничих потужностей. Тож торгово-економічна стратегія Туреччини, спрямована на країни Євразії, принесе бажані плоди досить швидко.

На стамбульській зустрічі було озвучено нову мету: турецькі компанії мають намір вкласти в країни Євразії 7 млрд. дол. Причому вже на самому саміті був представлений сумарний інвестиційний пакет на суму 1 млрд. дол. Господарі і гості обговорили вагомі інвестиційні пропозиції в багатьох галузях промисловості, починаючи будівельною і видобувною і закінчуючи текстильною і сільськогосподарською.

Підбиваючи підсумки стамбульського саміту, президент конфедерації TUSKON Різанур Мерал зазначив, що протягом двох днів відбулося понад 15 тис. приватних дискусій. Цифра вражаюча і, скоріш за все, реальна. Оскільки мету саміту було максимально конкретизовано — основну увагу приділяли двостороннім зустрічам. Цікаво, що на зворотному боці кожного бейджа (персональної картки учасника) була виписана індивідуальна програма зустрічей із зазначенням номера партнера з турецької сторони (проставленого на бейджі). На кожну зустріч — півгодини. Тобто для людей, які приїхали на саміт із метою наведення «мостів» і розширення бізнес-можливостей, роботи виявилося предосить. На кожного учасника в середньому припадало десять зустрічей.

До речі, через кілька днів після завершення саміту в турецькій пресі з’явилося повідомлення про українських бізнесменів, які підписали попередню угоду за проектом на будівництво 1000-квартирного житлового будинку, орієнтовною вартістю близько 200 млн. дол. А російські бізнесмени запропонували зі свого боку будівництво спільного цементного заводу вартістю у 30 млн. дол. Окрім того, представники південних регіонів Російської Федерації запропонували туркам розглянути можливість створення консорціуму в 500 млн. дол. для будівництва автодоріг і мостів у регіоні.

Загалом не секрет, що Росію турецькі підприємці розглядають як найбільш бажаного партнера на просторах Євразії. Наприклад, міністр зовнішньої торгівлі Туреччини у привітанні подякував «президенту Путіну і високопоставленим особам інших країн» за те, що направили на саміт своїх представників. Кожному учаснику саміту був запропонований для ознайомлення журнал за назвою «Міст», який являє собою щоквартальний звіт російсько-турецької асоціації дружби і підприємництва. Двомовне видання на 72 сторінках розповідає про кожну хоч трохи значну подію у сфері двосторонніх відносин. І незважаючи на всю свою «глянцевість», досить інформативно, а для людей, зацікавлених у спільному бізнесі, безсумнівно, корисно.

Пишу про це усього лиш для банального приклада. Хоча кого він може надихнути у нас на Батьківщині, якщо навіть УСПП, структура за всіма ознаками паралельна турецькій конфедерації TUSKON, на запрошення відвідати саміт «Туреччина—Євразія» відповіла, що пізно, мовляв, запрошуєте. І делегацію до Стамбула не направила.

До речі, Україна на цьому святі турецько-євразійської бізнес-дружби не була представлена ні профільними міністрами, ні навіть їхніми заступниками. Очевидно, наші вважали рівень недостатньо високим. А всі інші країни-учасниці були представлені міністрами торгівлі або зовнішньоекономічної діяльності, а російську делегацію очолював Олександр Починок, колишній міністр праці і соціального розвитку, а нині — представник президента у південних регіонах країни.

Серед найважливіших результатів саміту турецька сторона зазначила відразу кілька проектів. Наприклад, монгольська делегація заявила про плани спільної з турками розробки видобування золота в країні. Казахстан висловився за співробітництво в таких сферах, як планування інфраструктури і розвитку регіонів. Киргизстан оголосив, що інвестори платитимуть лише три центи за кіловат-годину електроенергії на тих фабриках, які вони створять у країні. Таджикистан висунув конкуруючу пропозицію — усього два центи за кіловат. Ще одна спільна обіцянка потенційним інвесторам від киргизів і таджиків полягала в тому, що вони згодні поставляти бавовну та інші основні матеріали для текстильної промисловості за ціною на 15% нижчою, ніж домінуюча на світових біржах. Для турецької текстильної промисловості, яка є флагманом національної індустрії, такі пропозиції більш ніж привабливі.

…Я залишала Стамбул, котрий уже давно не такий, яким його зобразив Йосип Бродський — «на отшибе у истории» в «серо-буром цвете» — понад 20 років тому у своїй «Подорожі у Стамбул». Не можна за два з половиною дні познайомитися з містом, тим більше беручи участь у конференції. Проте є речі, які важко не помітити. Південне місто, мегаполіс із 13-мільйонним населенням, здалося мені досить чистим. Я помітила, що сміття вивозять не просто щодня, а тричі (!) на день. У центрі принаймні. Рано вранці і опівдні це роблять невеличкі «сміттєвози», а десь відразу після півночі вулицею рухається людина з величезною квадратною тачкою і збирає вручну залишені на тротуарах пакети зі сміттям.

А ще... Навпроти мого готелю ремонтували будинок. Але як там відбувався процес, можна було лише здогадуватися, тому що в мої вікна дивилося величезне жовто-біле панно із намальованим ромашковим полем. А ще — за увесь час перебування жодного кривого погляду чи слова...

Можливо, мені просто пощастило? А може, Туреччина всіма силами прагне довести і показати, що не даремно відстоює своє право на членство в Євросоюзі? Не знаю, запитання це потребує глибшого вивчення. Правда лише в тому, що з таких от цілеспрямованих країн завжди чомусь повертаєшся додому з щемливим почуттям гіркоти за свою стратегічно-розшарпану і політично-понівечену Батьківщину.