ЦАР РЯТУЄ ЕКОНОМІКУ БОЛГАРІЇ

«Боже, царя храни» — ці слова давньої молитви сьогодні повторює майже кожен другий болгарин, який віддав свій голос 17 червня на парламентських виборах за партію царя Сімеона II. Повернувшись на Батьківщину після тривалого вигнання, монарх привіз із собою надію, що його країна зможе вже через три роки пишатися високим рівнем життя своїх громадян, стабільним зростанням економіки й тісною інтеграцією з євроатлантичними структурами. Гасла для болгар не нові, адже правлячий Союз демократичних сил (СДС) на чолі з прем’єр-міністром Іваном Костовим будував політику країни, маючи перед собою ті ж самі цілі. І не можна сказати, що проведений під керівництвом прем’єра курс економічних реформ не зрушив Болгарію з мертвої точки посткомуністичного застою.

Завоювавши парламентську більшість на попередніх парламентських виборах чотири роки тому, СДС вдалося прийняти низку дуже важливих для економіки країни законів, які незабаром дали свої позитивні результати. У Болгарії провели широкомасштабну земельну реформу, яка закріпила право приватної власності на землю. Змогли також провести важливу пенсійну реформу. Правляча партія зуміла істотно призупинити зростання інфляції і створила прийнятну законодавчу базу для приватизації державних підприємств. Протягом усього терміну перебування при владі СДС щорічний приріст ВВП Болгарії тримався на рівні 5%.

Проте курс проводжуваних економічних реформ не зміг упоратися з, мабуть, найгострішою проблемою країни — рівнем матеріального забезпечення пересічних болгар. Середня заробітна плата рідко перевищувала $100, причому половину цієї суми болгарину вистачало, щоб тільки прогодувати себе. Не зумів уряд приборкати і зростання рівня безробіття, що за чотири роки правління СДС підскочило з 14 до 20%. І, що найголовніше, населення країни все більше впевнювалося у значній корумпованості державного чиновницького апарату, у тому числі й членів уряду.

Всі ці проблеми, втім, не позбавляли СДС надії на те, що в червні 2001 року партії вдасться зберегти владу в країні, адже реальних конкурентів на наступних виборах у неї не було. До пори до часу. У квітні поточного року болгарський цар Сімеон II, що прожив півстоліття за кордоном, заявляє про створення «Народного руху Сімеона II», який візьме участь у найближчих парламентських виборах. За три місяці до початку виборів у русі царя не було чіткої організаційної структури, та в нього було найголовніше — довіра громадян. Проживши півстоліття в Іспанії, Сімеон II 1996 року повернувся на батьківщину, де його захоплено зустріли тисячі прибічників.

Відтоді колишній монарх неодноразово приїжджав до Болгарії. «Він зважена людина, бізнесмен. Він приїхав, щоб врятувати країну. І це сміливий вчинок: він ризикує, адже тут є і злочинність. Він витягне цю країну з трясовини», — каже Косто Іванов, простий болгарський інженер. Близько 43% болгар, які взяли участь у виборах, вважали так само.

Рух Сімеона II отримав більш ніж переконливу перемогу, випередивши свого найближчого суперника — СДС — на 23%. Партії царя дісталося 120 місць у парламенті країни із 240, і їй не вистачило лише одного депутатського мандата, щоб створити парламентську більшість і отримати право на формування уряду. Проте ця перемога вже розцінена як безпрецедентний випадок на всьому посткомуністичному просторі: монарх прийшов до влади в колишній соціалістичній країні.

Щоправда, уже сьогодні деякі економісти кажуть, що програма економічного розвитку Болгарії, запропонована Сімеоном II, досить ризикована і в неї мало шансів на повну реалізацію у встановлені терміни.

Обіцянки царя щодо зростання ВВП на рівні 10% на рік уже наприкінці 2002 року викликають у багатьох прагматичних фахівців, які знають специфіку економічної системи Болгарії, саркастичну усмішку.

Така точка зору має право на існування, проте в Сімеона II є певні козирі, які він може протиставити скептикам.

По-перше, цар не пропонує нічого нового, з чим ще так або інакше не зіштовхувалася економіка Болгарії. Його програма багато в чому збігається з «Болгарією-2001», розробленою СДС. Народний рух пропонує тільки прискорити, причому дуже, процеси подальших економічних трансформацій. За 800 днів дії програми — саме на такий термін вона розрахована — болгари мають відчути те значне поліпшення свого добробуту, за яке вони голосували на виборах.

Підвищення середнього рівня заробітної плати та пенсій — пріоритетне завдання нової економічної програми. Однак програма передбачає значне скорочення державних витрат, повну ліквідацію внутрішнього боргу й різке зменшення податкового тягаря. Особливу роль новий уряд відведе подальшій приватизації держпідприємств.

Яким саме чином усе задумане втілиться в життя, поки що не зовсім ясно. Цар Сімеон II це не дуже розголошує, оскільки вибір тих або інших методів залежатиме від складу нового уряду, який поки що перебуває у стані формування. Та зрозуміло одне — подальші економічні реформи в Болгарії матимуть радикальний характер. Про це свідчить бодай той факт, що реалізовувати їх покликані люди, які не мають у Болгарії особистих фінансових інтересів, на відміну від більшості представників уже колишнього уряду, а тому їм буде набагато легше здійснювати перетворення.

Сімеону II вдалося зібрати до своєї команди економістів-практиків, які більшу частину свого життя працювали на Заході. Приміром, Мілен Вельчев, якого ладять на крісло міністра фінансів, до заклику під знамена Сімеона II перебував у вищій керівній ланці в Merrill Lynch. Йому лише 35 років, і це вік більшості економістів царської команди. Інакше кажучи, перебудовуватимуть економічну модель Болгарії на прозахідний зразок люди, які мають безпосереднє уявлення про неї. Цей чинник, а також особистий високий авторитет Сімеона II як професіонала та його численні зв’язки зі світовою бізнес-елітою, мають бути вагомим стимулом для залучення до країни іноземного капіталу.

У царя є всі шанси подарувати своїм підданим жаданий добробут і відчинити для них двері в Європейський Союз. Питання лише в тому, наскільки сильними виявляться ті, кому вигідна бідна Болгарія. Прості ж громадяни країни, віддавши свої голоси за колишнього монарха, згодні на нові радикальні реформи. Добре, що швидке світле майбутнє обіцяв їм сам цар.