ТРЮКАЧІ З ENRON

Найбільше банкрутство у світі

2 грудня 2001 року Enron, найбільша у світі енергетична корпорація та сьома за величиною компанія у США, несподівано оголосила про своє банкрутство. Слідство, що триває вже близько двох місяців, майже щодня розкриває нові деталі, які приголомшують увесь фінансовий світ і політичний істеблішмент США. На поверхню спливають фінансові махінації Enron, його партнерів, аудиторів, за ними йдуть відставки вищого менеджменту компанії, заяви адміністрації президента Буша й навіть самогубство колишнього віце-президента Enron. Стало відомо, що від акціонерів та інвесторів компанія приховала понад 70 млрд. боргів. Класичний фінансово-політичний трилер відбувається нібито в режимі он-лайн, оскільки слідство лише набирає обертів.

Початок кінця

Офіційні літописці скандалу стверджують, що перші його симптоми з’явилися торік у середині серпня, коли Шарон Воткінс, віце-президент із корпоративного розвитку в підрозділі глобальних фінансів Enron, надіслала тривожний лист голові компанії Кеннету Лею. Воткінс писала, що «нова економіка» Enron, на її думку, не що інше, як трюк, який полягає в «обмані довіри» інвесторів, і це може зруйнувати репутацію однієї з найшанованіших корпорацій світу. Педантична співробітниця, раніше бухгалтер аудиторської фірми Arthur Andersen, у результаті власних міркувань дійшла висновку, що небувалий успіх Enron базувався на брехні. У тому листі, який днів десять тому виявлений у процесі слідства, Воткінс писала босу, що «ми вибухнемо у хвилі бухгалтерських скандалів». Вибух стався через три з половиною місяці...

Enron було створено 1985 року шляхом злиття двох компаній із надання комунальних та енергетичних послуг — Houston Natural Gas і InterNorth. Його активна діяльність, ні багато й ні мало, сприймалася як революційна на енергетичних ринках Америки. Невдовзі Enron потрапив в обойму улюбленців Уолл-стрит й опинився на сьомому місці в списку найбільших компаній США.

Тим часом визначене коло інтересів Enron — транспорт газу й виробництво електроенергії — стало затісним, і компанія значно розширила свою діяльність: винаходилися дивні й одночасно чудові контракти, які дозволяли різним компаніям контролювати власні видатки на електроенергію. Розширюватися й рости було нескладно, маючи президентом, а потім і головою правління Кеннета Лея — відомого політичного діяча, людину-моторчика в бізнес-середовищі, який був у близьких стосунках з Біллом Клінтоном, Тоні Блером та Бушем-молодшим. Останній за часів свого техаського губернаторства називав Лея не інакше, як «Кенні-бой».

На кожного хитруна
не бракує помилок

У чому ж полягало трюкацтво Enron, яке має багато спільного зі звичайним шахрайством? І що то за дивні контракти й інші «чудові» винаходи, створені витонченими умами управлінців ще недавно однієї з найбільш процвітаючих фірм світу? Як з’ясувалося, протягом останніх років компанія фактично зазнала збитків на мільярди доларів, які майстерно приховувала маніпуляціями з фінансами. Звучить дивно, але управлінська верхівка Enron була настільки самовпевнена (чи необережна?), що не помічала цокання бомби вповільненої дії: проводилися все нові й нові складні, часто заплутані угоди, з допомогою яких приховували попередні зобов’язання та величезні борги Enron.

Для маскування реального масштабу збитків мільйони доларів накачували в підозрілі інвестиційні компанії-супутники. Багато їх, створених з особистою участю колишнього фінансового директора Ендрю Фастова, гарантувалися акціями могутнього Enron. З допомогою так званих позабалансових компаній-партнерів із балансу Enron прибиралися боргові зобов’язання, щоб надати компанії здоровішого вигляду в очах інвесторів і рейтингових агенцій, і, ясна річ, для підтримки вартості її акцій. Створювалися й інші компанії-партнери, через які відбувалися мобілізація готівки й фінансування амбіційних планів розширення Enron.

Людині, не посвяченій у фінансові тонкощі інвестиційного бізнесу, взагалі важко збагнути складні й заплутані схеми, придумані менеджментом Enron. Приміром, створеній компанії Raptor було надано кредит на 500 млн. дол. у вигляді акцій Enron. Raptor видає боргову розписку на цю суму, а Enron враховує в балансі цей вексель як актив. Кредит також гарантується Enron, який обіцяє розплатитися з Raptor ще більшою кількістю акцій, якщо той не зможе виплатити цей кредит. Raptor потім купує акції високотехнологічних компаній, а чарівні лічильники Enron нараховують 500 млн. дол. прибутку на зростаючій вартості акцій компанії, у яку Raptor інвестував гроші 2000 року. Та коли акції цієї компанії падають на самісіньке дно разом із їхніми власниками, Raptor уже не в змозі виплатити кредит. Enron як гарант змушений випускати акції, аби покрити платежі. Але його власні акції також перебувають у процесі падіння, тож потрібна дедалі більша кількість нових акцій для покриття боргу...

Raptor був лише однією з дюжини схожих компаній-супутників. Оглядачі вважають, що суми, які Enron інвестував у свої позабалансові компанії, виявляться набагато більшими, ніж можна було припустити спочатку. Минулого тижня вже з’явилася інформація про 5 млрд. дол.

Тим часом ще за три-чотири місяці до банкрутства акції Enron були серед найпривабливіших на фондовому ринку. І ніхто не знав, що вже 1997 року прибутки Enron на 75% було накачано штучно, позаяк інвестиції в компанії-супутники не враховувалися в консолідованому балансі компанії.

Уся ця псевдоінноваційна бухгалтерія дала свій перший плід у жовтні минулого року, коли компанія приголомшила фондовий ринок визнанням, що її чиста ринкова вартість зменшилася на 1,2 млрд. дол. Настільки несподівана поява величезної фінансової дірки викликала пильний інтерес до методів ведення бізнесу в Enron, тож другим плодом стало оголошене на початку грудня банкрутство. А всі схеми хитромудрого бізнесу енергетичного велетня забезпечують сьогодні роботою різноманітні слідчі комісії та слідчих ФБР.

Багатий бідному —
і не друг, і не товариш

Корпоративна історія не володіє конкретними даними про те, як часто й наскільки успішно президенти компаній переконують своїх рядових співробітників купувати акції власних підприємств. Кажуть, практика ця досить поширена. І рядовий Джон-Піт-Стів-Майк, прислухаючись до голосу мудрого керівництва, свої заощадження вкладає через пенсійні фонди в акції рідного підприємства — він хоче бути впевненим у своєму завтрашньому пенсійному дні. А те, що за пенсійні внески працівників Enron викуплено 60% усіх акцій Enron, їх не насторожувало — адже рідна компанія процвітала. Так думали 6 тис. працівників Enron, і в щасливій упевненості чекали дивідендів. 2 грудня вони розорилися разом з Enron. Забезпечена старість зникла з обрію. Загалом з вартості пенсійних фондів Enron пропав 1 млрд. дол.

Віруючи в успішний бізнес компанії, «рядові» її виробництв не здогадувалися, у який спосіб «генерали» заробляли свою «пенсію». А спосіб виявився дуже простим: маючи у власності чималі пакети акцій Enron, керівництво продавало опціони на піку їхньої ринкової ціни. Правда, аби прискорити угоди, ніколи не просили номінальну вартість, а трішки нижче. Це — перше. Друге — ніколи не фіксували такого роду продажі в бухгалтерських та інших реєстраційних книгах фірми.

Таким чином, 29 нинішніх і колишніх директорів Enron обвинувачуються в тому, що від продажу акцій Enron, які належали їм, вони поклали у власну кишеню майже 1,2 млрд. доларів. Як з’ясувалося в процесі слідства, Кеннет Лей за останні два з половиною роки продавав акції 350 разів. Події лише серпня багато про що говорять: 15-го числа міс Воткінс написала Лею тривожного листа, він призначив їй зустріч на 22-ге, а 20-го й 21-го продав свої опціони на 93620 акцій на загальну суму 2 млн. дол., при їхній номінальній вартості 3,5 млн. дол. Сьогоднішня їхня вартість — менше 48 тис. дол.

Лей, звичайно, був не єдиним продавцем. Решта управляючих практикували такий самий особистий бізнес.

Інвесторам, які купували ці акції, і на думку не спадало, що престиж компанії тримається на порожньому місці, що в її борговому портфелі понад 70 млрд. дол. І чому б це інвесторам хвилюватися? Адже існує інститут аудиторства. Полягає він у тому, що рада директорів компанії наймає аудиторську фірму, яка перевіряє всі рахунки й бухгалтерські операції компанії, а компанія, зацікавлена в довірі інвесторів, оплачує цю чесну й безкомпромісну роботу. Аудитором Enron виступала не менш відома й шанована консалтингова фірма Arthur Andersen.

Вигідно
зізнаватися пізніше
(якщо не встиг раніше)

У результаті проведеного слідства стало відомо, що аудитор Enron — фірма Arthur Andersen нібито підозрювала про неблагополучний стан справ у компанії. І нібито ще рік тому у лютому обговорювалося питання про виключення Enron із числа клієнтів за сумнівну бухгалтерську практику. Така принаймні версія Девіда Данкена, якого Arthur Andersen звільнив два тижні тому.

Данкен належав до верхівки компанії, був партнером, заробляв 1 млн. на рік, очолював офіс компанії в Х’юстоні, де саме й перевірялися рахунки Enron. Саме він очолив акцію зі знищення тисяч паперових та електронних документів після того, як Комісія з цінних паперів і фондових ринків США почала розслідування щодо Enron. Але «вчорашня» паперорізальна машина не в змозі знищити «сьогоднішні» електронні файли в комп’ютерах. Багато їх уже знайдено й відновлено.

Данкен погодився давати свідчення й нині допомагає регулюючим органам у проведенні розслідування. Рятуючи себе, він може виявитися, за іронією долі, найзавзятішим «гробарем» усесвітньовідомої компанії Andersen. Зрозуміло, що він не міг діяти сам. Свідчення причетності до справи інших високих фігур Andersen з’явилися з виявленням меморандуму про засідання керівництва в серпні, на якому обговорювався лист Воткінс. Тож Andersen, у принципі, одержав сигнал про неблагополучність в Enron. Але нічого не зробив. Можливо, тому, що аудиторська фірма заробляла мільйон доларів за тиждень на комісіях від Enron і навіть сподівалася подвоїти цю цифру...

Крім того, стало відомо, що рік тому комісійні проплати Enron своєму аудитору сягнули 100 млн. дол. і зробили Enron найбільшим клієнтом Andersen.

Якщо обвинувачі зможуть довести, що Enron був причетний до шахрайства і що Andersen знав про це, але мовчав, аудиторській компанії можуть виставити до оплати суму, яка випарувалася з ринкової вартості Enron від моменту останнього аудиту компанії. Головний управляючий Arthur Andersen Джозеф Берардіно заявив, що падіння Enron було питанням економічним і ніяк не стосувалося його, Andersen, бухгалтерів: «Це компанія, де не спрацювала модель бізнесу».

Ні для кого вже не таємниця, що колись щаслива зірка Arthur Andersen зайшла. Разом із документами знищувалася репутація однієї з найреспектабельніших аудиторських фірм світу. Майже 90 років Arthur Andersen перебуває на карті світового бізнесу, у його офісах у 84 країнах світу працює 85 тис. чоловік, серед його клієнтів імена, які говорять самі за себе, — General Motors, Compaq, Colgate Palmolive, медіа-корпорація Мердока News Corp. Arthur Andersen належить до найбільших аудиторів у світі, відомих під назвою Big Five («велика п’ятірка»).

Сьогодні, внаслідок втягування Andersen у скандал із Enron, падає репутація всього аудиторського цеху. На чільне місце ставиться питання про реформу фінансової звітності й регулювання бухгалтерської діяльності.

Відомо, що фінансовий добробут аудиторських компаній залежить від консультаційних винагород, а не від кількості аудиторських перевірок. Дослідження, проведене американською Комісією з цінних паперів і ринків, виявило, що на кожен долар, отриманий «великою п’ятіркою» у результаті аудиту, припадає 2,69 долара, зароблених на консультаціях. Якби аудит від’єднати від інших послуг, бухгалтери збанкрутували б. Тож існуючий конфлікт інтересів між проведенням аудиту й наданням консультаційних послуг для однієї й тієї самої компанії за її ж гроші ставить під сумнів об’єктивність і першого, і других. І спонукає Комісію з цінних паперів говорити про те, що система повинна перейти від саморегулювання до створення незалежного регулюючого органу для аудиторських компаній.

Все таємне
стає колись явним

Коли в середині січня Міністерство юстиції США оголосило про початок кримінального розслідування у справі про банкрутство Enron Corp., газетні заголовки зігрівали серця демократів. Як же, Enron був найбільшим донором республіканської партії! Кеннет Лей фінансував Буша-молодшого і під час губернаторської кампанії, і під час президентської. Світ, що спостерігав за цим, таким чином добрався до найсолодшого, точніше — «найсолонішого» кусня скандального пирога — політичного.

У демократів, щоправда, немає особливих причин ображатися на Enron: у своїх політичних «пожертвуваннях» компанія не залишала поза увагою їхню партію. Але республіканців «любила» набагато більше. Тільки 2000 року вони одержали від Enron близько 2 млрд. дол., що становило 72% всіх передвиборних пожертвувань. А за останнє десятиліття на рахунки Республіканської партії надійшло 4 млрд. 212 тис. дол., тобто 73% від загальної суми. Демократам за той самий період було надано «допомогу» обсягом 1 млрд. 600 тис. дол. (27% від загальної донорської цифри).

Крім того, з рук Enron одержували пожертви багато конгресменів і сенаторів. Чимало членів нинішньої команди Буша мали безпосередні стосунки з Enron і його управлінцями. Тож багатьом із них доведеться свідчити в Конгресі на слуханнях про банкрутство Enron.

Приміром, Томас Вайт, держсекретар збройних сил, 11 років своєї попередньої кар’єри очолював один із департаментів Enron. Він вважається одним із найбільших індивідуальних власників акцій компанії — на суму близько 50 млн. дол. Якщо Вайт відповідатиме перед комісією Конгресу, то сам цей факт поставить адміністрацію в незручне становище: відомо, що Вайт планує прискорити приватизацію компаній — постачальників енергії збройним силам, а саме від цих планів одержав би пряму вигоду Enron.

Стараннями демократів, що прагнуть допомогти правлячим республіканцям вступити у власний «гейт» (якого не уникає жодна адміністрація в США), і з допомогою різноманітних слідчих та друкованих органів щодня на-гора видається нова інформація на тему «Enron — Білий Дім». У зв’язку з цим, приміром, генеральний прокурор Джон Ешкрофт, який одержав 60 тис. дол. від керівників Enron на своє переобрання, змушений був узяти самовідвід від процесу розслідування. Леррі Ліндзі, економічний радник, заробив 50 тис. дол. як консультант Enron 2000 року, саме перед своїм переїздом у Білий Дім. Відомо, що міністр фінансів Поль о’Нілл особливо часто зустрічався з главою Enron. Та коли Лей зателефонував йому, аби поінформувати про фінансові проблеми Enron, то о’Ніл нічого не зробив. А згодом зазначив, що «є компанії, які з’являються на світ, і є ті, які вмирають. У цьому суть капіталізму».

До речі, це правда, що адміністрація Буша й пальцем не поворухнула, аби врятувати свого найбільшого донора, який стрімко йде на дно, і гордо заявляє, що «не чинить перешкод розслідуванню».

Проте Джордж Буш і члени його кабінету зазнають дедалі більшого тиску з боку демократів і громадськості, що вимагають розкриття всіх контактів уряду з Enron. Особлива увага прикута до віце-президента США Діка Чейні, який 2001 року як керівник робочої групи з енергетики шість-сім разів зустрічався з Кеннетом Леєм та іншими управляючими Enron для обговорення національної енергетичної політики США. Після того, як у січні стало відомо, що принаймні 17 пунктів енергетичної програми Буша було пролобійовано Enron, пристрасті нагнітилися. Глава Рахункової палати Конгресу Девід Вокер попередив, що готовий піти на безпрецедентний крок — у судовому порядку змусити уряд розкрити імена, якщо він не зробить цього до кінця нинішнього тижня.

Ось уже тиждень Дік Чейні не сходить з новинних екранів США, і в кожному інтерв’ю повторює одну фразу: скандал навколо Enron — справа бізнесу, і нічого спільного з політикою не має. Кілька днів тому цю саму фразу повторив президент Буш.

А тим часом не все так безневинно, як намагаються подати народові численні спікери від Білого Дому.

1995 року «Міжнародний монітор» назвав Enron однією з найгірших корпорацій світу. Два роки по тому Enron став єдиною компанією (а не урядом, як це зазвичай буває), чию діяльність розслідувала «Амнесті Інтернешнл» після того, як власна поліція Enron атакувала жителів індійського села, які протестували проти будівництва електростанції в штаті Махараштра. Світовий банк тоді також засудив ці плани.

Минулого тижня стало відомо, що Чейні торік у червні розмовляв із представниками уряду Індії, намагаючись допомогти Enron повернути значні борги, що виникли в результаті його інвестицій у будівництво згаданої електростанції. Білий Дім із цього приводу сказав, що від Enron відповідного прохання не надходило...

Яким шляхом підуть слідчі процеси, покаже час. Проте відомо, що загальним політичним тлом слідства буде (і вже, власне, є) тема особливих дружніх стосунків адміністрації Буша з багатими людьми та великими корпораціями.

Далі буде

Остання декада січня у хроніці скандалу навколо Enron виявилася дуже драматичною.

Удосвіта в п’ятницю 25 січня було знайдено мертвим у своїй машині 43-річного Кліффорда Бакстера, колишнього віце-президента Enron. Він вистрілив собі в голову, залишивши передсмертну записку. Бакстер пішов із Enron торік у травні в основному через розбіжності з фінансовим директором Ендрю Фастовом — він був проти використання позабалансових фірм–супутників Enron.

Відомо також, що Бакстер був серед тих 29 директорів компанії, проти котрих акціонери і колишні службовці компанії порушили судову справу про продаж акцій на основі використання внутрішньої інформації, тоді як інвестори були введені в оману з приводу реального фінансового стану Enron. У ході слідства з’ясувалося, що Бакстер у січні минулого року продав акцій на 10 млн. дол., а всього за три останніх роки — на 35,2 млн. дол. Проте ні колишні колеги, ні сім’я, ні слідство не можуть зрозуміти причини самогубства.

А за два дні до цього, 23 січня, пішов у відставку 59-річний Кеннет Лей, голова правління і головний управляючий Enron. Його відставка навіть у найзатятіших його критиків викликала замішання. Людина, що колись зробила себе сама, а потім зі звичайної газової компанії зробила енергетичного велетня з річним оборотом у 100 млрд. дол., віддала йому 17 років життя, піднялася на верхівку бізнес-еліти США, — тепер прийшла до настільки безславного кінця своєї кар’єри. Проте важко припустити, що про фінансове і моральне падіння Enron, так ретельно приховуване від зовнішнього світу, йому не було принаймні відомо.

У США і демократи, і республіканці, покористувавшись щедрістю Enron наприкінці 90-х, тепер або повертають гроші, або віддають їх у благодійні фонди, що створюються для допомоги тисячам безробітних працівників Enron. Більшість операцій Enron Corp. заблоковано. Якусь частину компанії продадуть, якусь — просто закриють.

Крах, до якого енергетична компанія Enron неминуче наближалася і в якому злилися обман, жадібність, зрада, фінансові махінації, однаковою мірою приголомшив і Капітолійський пагорб у Вашингтоні, і Уолл-стрит у Нью-Йорку. Та й увесь світ.

Велика спокуса взяти для цієї історії банальний епіграф про те, що багаті, мовляв, теж плачуть. Але рано, поки що рано. Бо заплачуть вони лише в тому разі, якщо інші багаті цього захочуть... А вони, як ніхто, пам’ятають: від торби й від тюрми не зарікайся.