СПРАВА ЧЕСТІ

«ДТ» вже не раз писало про Фонд інтелектуальної співпраці «Україна—ХХI століття». Нагадаємо, це громадська організація, що поставила перед собою досить амбіційну мету — підтримати та об’єднати інтелектуальний ресурс країни. Донедавна засновники фонду тільки планували, як це зробити. Але вже наприкінці серпня, напередодні Дня незалежності вони провели акцію, що реалізує поставлену мету.

Зал Національної філармонії зібрав людей, з котрими заведено асоціювати інтелектуальний потенціал нації. Імена Бориса Патона, Миколи Амосова, Кіри Муратової, Олександра Возіанова, Михайла Брайчевського, Ніни Матвієнко, Богодара Которовича, Катерини Ющенко давно стали символами України в очах зарубіжжя. Пам’ять на імена сильніша від зорової. Обличчя, які мерехтіли раніше на телевізійних екранах, шпальтах газет і часописів, зникнувши, швидко забуваються. І вже складно розпізнати серед гостей винуватців торжества. І лише коли на сцену після оголошення солідного послужного списку звань та регалій по черзі піднімалися лауреати, забуті обличчя впізнавалися. Квіти, усмішки, теплі слова й концерт на їхню честь. Справжнє свято. Невелика ціна за те, що залишилися в Україні, тут знімають фільми, навчають студентів, пишуть книжки.

— У цьому залі сидять люди, котрі є носіями інтелекту українського народу, котрі тримають на своїх плечах інтелектуальні мости з минулого в майбутнє — у ХХI століття, — сказав у привітальній промові голова фонду, народний депутат України, доктор економічних наук Богдан Губський. Він вручив засновані фондом премії імені Володимира Вернадського й довічні стипендії двадцяти чотирьом нашим видатним співвітчизникам, вибраним, з огляду на «історичну значущість їхнього інтелектуального внеску в рух України шляхом економічного й духовного відродження і в утвердження її доброго міжнародного імені».

У нашій країні склалася традиція вшановувати героїв тільки по смерті. Тоді згадують їхні заслуги, віддають належне їхнім талантам. Ми звично ремствуємо на економічні труднощі країни, неспроможної гідно не лише морально, а й матеріально оцінити працю найкращих своїх громадян. Тому молоді, талановиті люди дедалі частіше віддають перевагу іншим сферам докладання своїх сил і таланту — політиці, бізнесові. Подія, що відбулася, є підтвердженням протилежного. Можливо, як на сторонній погляд, нагородження метрів науки, культури, освіти видавалося якоюсь рекламною, пропагандистською акцією. Але саме в цьому її головна перевага — довести молоді, що бути вченим, композитором, режисером і вчителем — престижно. І завдяки появі громадських інституцій підтримки інтелектуальних ресурсів, таких як Фонд інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI століття», будь-які творчі починання молодих не залишаться непоміченими.

Кіра МУРАТОВА, кінорежисер, лауреат премії ім. Володимира Вернадського:

— Мені подобається, що сьогодні так часто звучать слова «інтелект», «еліта», «мистецтво». Це гарне поєднання слів, яке почуєш нечасто. Для мене велика честь бути серед лауреатів премії поруч із метрами української інтелектуальної еліти — Патоном, Амосовим.

Любов ПЛОХІЙ, директор середньої школи №1 м. Енергодара Запорізької області, лауреат премії ім. Володимира Вернадського:

— Я почала вірити в те, що Україна відроджується і моя праця потрібна. Якщо ми дамо дітям усе, чим володіємо самі, Україна стане сильною, розвиненою державою. Моя школа, мабуть, найбільша в Україні, у ній навчаються понад 2500 учнів. І в тому, що сьогодні я тут, серед лауреатів премії, заслуга не лише моя, а й усього нашого викладацького колективу. Я вдячна моїм колегам. Адже, попри злиденну заробітну плату, вчителі нашої школи віддають усі сили — і фізичні, і духовні — вихованню й розвитку дітей. 80% наших учнів вступають у найкращі вузи країни, зокрема в столичні.

Тамара ШИРКО, учитель математики Березнівської середньої школи Рівненської області, лауреат премії ім. Володимира Вернадського:

— Для мене велика несподіванка бути сьогодні тут, серед лауреатів премії. Я 25 років навчаю дітей, і, мабуть, завдяки їм і моїм колегам фундатори премії вибрали мене. Моє ім’я — ім’я простого вчителя з глибинки — звучить в одному ряду з прізвищами найкращих українських учених — Амосова, Патона, Возіанова. Я вдячна людям, котрі організували цей фонд. Адже справа не стільки в грошах, скільки в наданій нам моральній підтримці. Приємно, коли про тебе знають, тебе цінують і підтримують.

Дмитро МОТОРНИЙ, керівник приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Зоря» Херсонської області, лауреат премії ім. Володимира Вернадського:

— Я працюю 54 роки, 40 років із них — керівником сільськогосподарського підприємства «Зоря». Ми завжди були одними з найперших і в роботі, і в проведенні реформ. Як нам це вдалося? Одні кажуть, що завдяки Моторному, інші — завдяки колективу, в якому працює Моторний. Думаю, поталанило обом. Я дуже радий бути сьогодні серед нагороджених. У список лауреатів увійшли, поза сумнівом, найдостойніші люди нашої країни. Але надалі, мені здається, потрібно, аби про діяльність фонду знали більше, щоб створити дух змагання серед номінантів.

Олександр ВОЗІАНОВ, академік НАН України, президент Академії медичних наук, лауреат премії ім. Володимира Вернадського:

— Українська наука переживає не найкращі часи, у нас багато труднощів, пов’язаних передусім із фінансовими проблемами. Тож мене дуже тішить, що знайшлися люди, які створили цей фонд і підтримують українську науку, й медицину зокрема. В усьому світі є організації, що патронують науку й наукових діячів. На щастя, Україна — не виняток.

Ігор ПОКЛАД, композитор, лауреат премії ім. Володимира Вернадського:

— Кожен митець, чию творчість так високо оцінено, повинен бути щасливим. Я невимовно радий, що опинився серед нинішніх лауреатів. Але хотілося б особливо наголосити, наскільки цінна діяльність фонду, спрямована на підтримку молодих талантів. У молоді з’явиться стимул до творчості, це дуже важливо.

Віктор КУРІН, професор Національної музичної академії, довічний стипендіат фонду:

— Хоч би як було важко нині, я присвячу решту років свого життя вихованню молодих українських співаків. Кажуть, багато талановитих людей сьогодні виїжджають за кордон. Мої вихованці завжди повертаються.

Богдана ФІЛЬЦ, композитор, довічний стипендіат фонду:

— Чудово, що засновано такий фонд, який підтримує найкращих українських учених, діячів мистецтва, культури, освіти. Особисто я приємно здивована тим, що визнана гідною стипендії фонду. Я багато працюю над створенням нових романсів, хорових творів. Хотілося б, аби вони побачили світ, але видавати їх потрібно за власний кошт. Тож отримана стипендія — для мене серйозна підтримка.