Словенія — перша

З 1 січня 2007 року Словенія стала повноправним членом єврозони — тринадцятим. Проте це число не бентежить словенців: 85% жителів країни вважають, що єдина валюта принесе їм економічну стабільність і подальше процвітання. Перші два тижні нового року в Словенії ходитимуть на рівних дві валюти: стара — словенський толар і нова — євро, але в магазинах ще півроку вказуватимуть подвійні ціни.

Словенія — поки що єдина країна з десяти нових членів Євросоюзу, якій вдалося здійснити необхідні економічні реформи й виконати всі вимоги Єврокомісії щодо входження в єдиний валютний простір.

Маастрихт. Труднощі переходу

Ще 2004 року, відразу після вступу до ЄС, усі десять країн-новобранців заявили про своє бажання приєднатися до єврозони до 2010 року. Проте восени того самого року спільна доповідь Єврокомісії (ЄК) і Європейського центрального банку (ЄЦБ) не вселила нових надій на розширення єврозони.

Особливо невтішними були висновки документа для Угорщини, Кіпру, Мальти, Польщі, Словаччини та Чехії. Їм пророкували тривалий і нелегкий шлях з досягнення середньострокової економічної стабільності, без чого розмова про єврозону неможлива в принципі. У дещо ліпшому становищі були економіки Латвії, Литви, Словенії та Естонії. Однак про те, що хтось із четвірки зможе перейти на євровалюту вже в 2007 році, не йшлося.

Нагадаємо, що в 1992 році Євросоюз ухвалив Маастрихтську угоду, яка відтоді служить юридичною підставою для приєднання до єдиної європейської валюти. У ній обумовлено, що країні, яка бажає ввійти в зону євро, необхідно відповідати п’яти ключовим фінансово-економічним критеріям. Для цього країни-претенденти проходять тести за системою Європейського механізму регулювання валютних курсів (ERM-II). Цей механізм зобов’язує країни впродовж двох років утримувати курси національних валют у межах 15% від оголошеного Європейським центробанком. Приєднання до ERM-II є необхідною умовою для подальшого входження в єврозону.

Отже, з допомогою даного механізму оцінюються: обсяг державного боргу, дефіцит бюджету (не вище за 3% ВВП), рівень інфляції (до 2,61%), стабільність національної валюти, розмір відсоткової ставки.

Жорсткі критерії для кандидатів на входження в єврозону виписані з тим, щоб забезпечити тісну взаємодію всіх європейських економік і ще до приєднання адаптувати новачків до єдиної базової відсоткової ставки. У такий спосіб і ЄЦБ, і Єврокомісія страхують економіку ЄС від можливої дестабілізації з приходом у зону євро нових членів, обтяжених власними економічними негараздами — чи то високою інфляцією, чи то бюджетним дефіцитом.

Входженню в зону євро Литви, яка раніше розглядалася як кандидат №2, перешкоджала висока інфляція, спричинена швидким економічним зростанням. При тому що зростання цін у Литві всього на 0,1% випереджало максимум, допустимий критеріями ЄЦБ.

Від словенського толара до євро

Словенія була однією з десяти країн, які вступили до ЄС 1 травня 2004 року. А двома місяцями раніше вона ввійшла до блоку НАТО. Слід зауважити, що ця маленька держава — з населенням 2 млн. і площею 20 тис. кв. км — вирізняється рідкісною для Балканського регіону політичною та економічною стабільністю. Навіть у складі колишньої союзної Югославії Словенія була найліберальнішою республікою з найвищими економічними показниками. Що, власне, й дало їй змогу набагато легше, ніж іншим побратимам із соцтабору, здійснити перехід від планово-командної економіки до ринкової.

Те саме стосується й незалежності, яку Словенія, на відміну від Хорватії та Боснії-Герцеговини, здобула практично безкровним шляхом. Чому передовсім сприяли чинник етнічної однорідності країни, відсутність «п’ятої колони» і наявність національної згуртованості. Тертя в Словенії, ще від часів розпаду Югославії, є лише з Хорватією з питання морських кордонів.

На новому європейському просторі Словенія з багатьох показників випереджала інших. Вона — перша й поки що єдина з колишніх республік Югославії стала членом ЄС. Вона першою ввійшла в зону євро, тому що єдина серед претендентів досягла помітних економічних успіхів і своєчасно виконала необхідні для цього умови.

Не можна сказати, що шлях Любляни до єврозони вирізнявся якимись преференціями або послабленнями з боку ЄК або ЄЦБ. Рецепт її просування дуже простий. Не беручись винаходити «національний велосипед» і не хизуючись власною унікальністю, словенці почали виконувати рекомендації з переходу на євровалюту.

У 2004 році вона прив’язала курс національної валюти до євро і приєдналася до механізму регулювання валютних курсів (ERM-II). За 2005 рік зростання ВВП становило 4%, інфляція наприкінці року зупинилася на оцінці 2,3%. Середньорічний дохід на душу населення — 17 350 дол. Зовнішній борг країни становить 29% ВВП. А ВВП двомільйонної Словенії в 2005 році сягав 34 млрд. дол. США. (Просто для порівняння: ВВП 47-мільйонної України в тому самому році — 78 млрд. дол.)

Отже, до листопада 2005-го Словенія, єдина з країн-новачків, виконала всі умови й досягла маастрихтських критеріїв. Тому в березні 2006-го президенту Єврокомісії Мануелю Баррозу під час його візиту до Любляни нічого не залишалося, як із задоволенням повідомити словенцям, що вони гідні поповнити ряди європейського валютного співтовариства. Він особливо підкреслив, що введення євро в Словенії сприятиме загальній стабілізації обстановки на Балканах.

Заявка Словенії на входження в зону євро пройшла процедуру схвалення Європейським парламентом, лідерами країн — членів ЄС і міністрами фінансів єврозони. У липні, відповідно до вимог, був встановлений обмінний курс євро до словенського толара, що становив 239,64 толара за євро. І впродовж місяців, які залишилися до кінця року, словенський центральний банк надрукував 42 млн. купюр євро й відкарбував 155 млн. нових монет — центів.

Не секрет, що перехід на нову валюту супроводжуватиметься коригуванням внутрішніх роздрібних цін. Як показує досвід інших країн, наприклад Іспанії чи Німеччини, самодіяльне «округлення цін» здійснюється, як правило, у бік підвищення. Відомо, яку хвилю невдоволення споживачів у Німеччині, Голландії, Греції, Італії викликало запровадження єдиної валюти, яке призвело до тотального подорожчання товарів і послуг. Ось чому ще в червні минулого року Єврокомісія попередила уряд Словенії про коректне узгодження ціноутворення при переході з однієї валюти на іншу.

На запитання, чому Словенія, як, утім, і інші країни ЄС, прагне в зону єдиної європейської валюти, є дуже проста відповідь. Уряд країни сподівається, наприклад, що фінансова реформа у вигляді переходу на нову валюту стане потужним стимулом для розвитку туризму в цій невеликій і охайній гірській країні, а також сприятиме притоку іноземних інвестицій в експортну індустрію: машинобудування, транспортне обладнання, виробництво хімікатів і побутових товарів.

Поповнення євровалютних рядів

Подальший графік поповнення поки що не цілком прописаний. Одночасно зі Словенією заявки подавали Литва та Естонія. Як перші кроки три країни визначили фіксовані курси національних валют до євро. Однак Литва «злетіла» через рівень інфляції, а Естонія сама попросила перенести розгляд свого питання на рік.

У черговій, грудневій 2006 року, експертній доповіді, яку Єврокомісія та ЄЦБ складають раз на два роки, список претендентів на запровадження євровалюти розширився. Експерти проаналізували економічну ситуацію в дев’яти країнах ЄС, які поки не приєналися до єврозони: Угорщині, Кіпрі, Латвії, Мальті, Польщі, Словаччині, Чехії, Естонії і навіть у Швеції, яка все ще не готова відмовитися від рідної крони. Готовність до євровалюти Словенії і Литви моніторили (на їхнє прохання) окремо, ще навесні 2006-го. Виявилося, що на великий зовнішній борг страждають Угорщина, Кіпр і Мальта. Значний бюджетний дефіцит зафіксовано в Угорщині, Польщі, Словаччині, Чехії. Що ж до інфляції, то лише в чотирьох із дев’яти країн — на Кіпрі, у Польщі, Чехії та Швеції — ціни зростають повільніше, ніж установлена норма зони євро.

Тим часом експерти ЄЦБ вважають, що в 2007—2008 рр. економічний розвиток у «новій» частині Євросоюзу буде інтенсивнішим, ніж у «старій» Європі. Кілька чинників, а саме: збільшення обсягів іноземних інвестицій, доступ до європейських структурних фондів і зростання внутрішнього попиту, цілком спроможні забезпечити прискорене зростання нових економік ЄС.

Попередні розрахунки показують, що в 2008 році євро зможе запровадити Естонія (в якої проблеми лише через інфляцію), у 2009-му — Кіпр, Мальта і Словаччина. І тільки в 2010-му до них приєднаються Угорщина і Чехія. Що ж до Польщі, то перспективи її громіздкої економіки дуже туманні. Проте Латвія й особливо Литва можуть претендувати на євро в будь-який час після того, як знизять рівень інфляції до необхідних 2,61%.

Потрібно нагадати, що новий 2007 рік не тільки розширив межі єврозони за рахунок нехай і маленької, але досить розвиненої Словенії. Він також поповнив ряди Євросоюзу: його новими членами стали Румунія і Болгарія. І хоч би якими похмуро-песимістичними фарбами розписували майбутнє ЄС його різномасті критики, чомусь ніхто з країн — членів євроспівтовариства — ні з числа «старих», багато чим незадоволених, ні з числа «нових», багато в чому зневірених — не поспішає вирватися за його межі.