Словацька економіка «виїздить» завдяки попереднім реформам. Та автомобілебудуванню

Словаччина стає центральноєвропейським лідером економічного розвитку, залишаючи позаду своїх партнерів із Вишеградської четвірки. Такі оптимістичні оцінки лунають у Братиславі з моменту, коли свої дані про стан економіки оприлюднили статистичне відомство цієї країни та Організація економічного співробітництва та розвитку (OECР). Підсумки третього кварталу 2006 року виявилися надзвичайно оптимістичними: замість очікуваних 6,6% ВВП (у постійних цінах) зріс на 9,8%. Водночас із недавно оприлюдненого звіту OECР випливає, що ці тенденції є тривалими.

Зростання економіки спирається на здорове підгрунтя і не веде до прискорення інфляції, вважають у Національному банку Словаччини. Двигуном розвитку є виробництво, насамперед автомобілебудування.

Внаслідок політики заохочення інвестицій, що її здійснював попередній уряд, Словаччина одержала багато престижних капіталовкладень. Тут вирішили побудувати свої заводи такі автомобільні гіганти, як Hyundai, Kia, Volksvagen та Peugeot. У «змаганні» з іншими вишеградськими країнами — Польщею, Чехією та Угорщиною — Братислава перемогла завдяки відносно невеликій бюрократії, наявності непоганої інфраструктури та кваліфікованої, але все ще дешевої робочої сили. Чималу роль відіграло також державне сприяння з боку словацького уряду (звільнення інвесторів від частини податків, прискорення процедур, інфраструктурні інвестиції та державні гарантії). Не дивно, що Словаччина уже стала найбільшим у світі виробником автомобілів на одного жителя.

Раптове прискорення економічного зростання пов’язане з тим, що більшість «автомобільних» інвестиційних проектів саме зараз входять у фазу реалізації. Тому зростання на рівні 8—10%, зумовлене цим чинником, можна очікувати впродовж двох найближчих років, читаємо у звіті OECР. Потім воно стабілізується на рівні 5—6%, що також непогано, прогнозують аналітики цієї організації.

Залучення іноземних інвестицій було одним із головних досягнень команди Міклоша Дзурінди. Водночас це й одна з найбільш критикованих сфер діяльності попереднього уряду. Адже великі й престижні інвестиції не надходили в усі регіони Словаччини рівномірно. Відтак, нерівномірно зростала кількість робочих місць і добробут громадян.

Привілейованими були західні й південно-західні території, тобто місцевості, від яких близько до Братислави та Відня або до чеського кордону. Їхні переваги – це зручне географічне розташування та розвинена транспортна інфраструктура. Отам уже нині живеться не гірше, ніж у середньому по Євросоюзу. Водночас східні Пряшівський та Кошицький краї залишаються недоінвестованими, з купою соціальних проблем та 20—30% безробітних. Рівень життя там не набагато кращий (а іноді гірший), ніж у Закарпатті.

Антидзуріндівській опозиції (тобто нинішній владі) не подобалося, що на витратну допомогу іноземним інвесторам скидалися не лише багатий захід країни, але й бідний схід. Та попри непогане зростання словацької економіки, яке за часів Дзурінди становило в середньому 4%, більшість населення так і не встигла відчути її результати. На червневих виборах розчаровані виборці обрали партію Роберта Фіцо (Smer, тобто «Напрямок»), який обіцяв зростання добробуту для всіх уже сьогодні.

Схоже, чинному прем’єру таки вдасться здійснити свої популістські передвиборні обіцянки. А завдячує цим він... восьмирічному правлінню свого завзятого суперника Міклоша Дзурінди. Адже тривалі результати тодішніх реформ з’являються саме зараз, і суспільство сприйме це як заслугу Роберта Фіцо. На думку більшості економістів, високе зростання ВВП відчутно й позитивно позначиться на рівні життя всього суспільства, пише портал aktualne.sk, коментуючи останні події в економіці.

Підтвердженням цієї оцінки є прогнози вищезгаданого звіту OECР. Очікується, що Словаччина має нарешті позбутися своєї найбільшої проблеми — майже найвищого в ЄС (поряд із Польщею) безробіття. Торік воно становило 16,2% (в Україні за цією ж методологією підрахунку — близько 9%), цьогоріч має знизитися до 13,5%, а в наступні два роки — відповідно до 12,2 та 11,7%. Скорочуватиметься й дефіцит державних фінансів. Правда, цього року він зросте з торішніх 3,1 до 3,7%, однак уже 2007-го має знизитися до 2,7%, а 2008-го — до 2,2% ВВП.

Зрештою, уряд уже визначився, що надлишкові 3 млрд. крон, які нещодавно «знайшов» міністр фінансів, підуть на дострокову сплату боргів та підтримку науки. Не такий Фіцо соціалістичний, як його малювали, із сумом говорить депутат Івета Радічова, пише aktualne.sk.

Ці тенденції, разом із доволі стриманою економічною політикою уряду, дають підстави розраховувати на досягнення 2009 року маастріхтських критеріїв, що дозволить того ж таки 2009-го запровадити євро, додають аналітики OECР. Оскільки після тимчасового зростання інфляції до 4,5% у 2006-му вона знизиться до 2,8 та 2,2% відповідно у 2007 та 2008 роках.

Водночас OECР не обмежується лише констатацією позитиву. Головною й дуже серйозною загрозою для економічного зростання є нестабільність на ринку енергоносіїв. Як і інші країни регіону, Словаччина дуже залежить від російської сировини. До того ж за часів проросійського прем’єра Владіміра Мечіара (1992—1998) уряд уклав із «старшим братом» низку енергетичних контрактів, що не сприяють зміцненню енергетичної незалежності.

Крім того, аналітики OECР наголошують на необхідності ґрунтовних реформ на ринку праці, завдяки яким безробітні зі «стажем» змогли б знайти роботу. А людей, які вже перестали навіть мріяти про це, у Словаччині дуже багато. Особливо гострі соціальні проблеми на сході (життя там певним чином полегшують дешеві покупки в українському Закарпатті) та серед численної ромської меншини.

На думку авторів звіту, уряд повинен також здійснити реформу освіти та охорони здоров’я. До речі, це єдині сфери діяльності, що їх не встигли реформувати за вісім років урядування Дзурінди (хоча мали такі наміри в разі перемоги на останніх виборах). Усе інше вдалося змінити повністю, нерідко шляхом експерименту і не без протестів у суспільстві.

Багатьом читачам, напевно, не зовсім зрозуміло, звідки в словаків такий великий потяг до болісних реформ. І чому, попри невпинні протести та невдоволення, виборці таки переобрали 2002 року реформаторські партії на другий термін. Причина цього — передусім в особливостях словацької трансформації, яка розвивалася зовсім інакше (читай: складніше), ніж у сусідніх Польщі, Угорщині та Чехії.

Після демократичних і ринкових перетворень 1989 року та розлучення з Чехією впродовж 1992—1993 років, Словаччина пережила свій варіант «кучмізму». «Батько нації» Владімір Мечіар, який правив до 1998 року, здійснював добре нам усім знайому політику «третього шляху». На практиці це означало уповільнення приватизації (особливо банків), зростання корупційних схем, непрозорі зв’язки з Москвою та експансивну фіскальну політику. Парламентські вибори 1998-го були саме тим, чим 2004 рік для України: з одного боку, надія на зміни, з іншого — тривожне очікування ймовірних фальсифікацій.

Та Словаччина — не Україна. Фальсифікацій не відбулося, прем’єр Мечіар пішов чесно. Бажання за будь-яку ціну надолужити втрачене і «повернутися до Європи» усі вісім років перемагали в суспільстві невдоволення болісними реформами.

Після перемоги на червневих парламентських виборах і створення уряду прем’єр-міністр Роберт Фіцо не вдається до радикальних рішень, які могли б відлякати іноземних інвесторів, і проводить доволі стриману економічну політику. Тож збереженню економічного зростання може зашкодити лише ситуація на ринку енергоносіїв, але не політика, вважають словацькі економісти.