ШВЕЙЦАРСЬКИЙ ДОСВІД У ФОРМУВАННІ ЕФЕКТИВНОГО ВЛАСНИКА

До написання цього матеріалу мене спонукала публікація в «Дзеркалі тижня» №18 від 04.11.00 статті першого заступника Фонду державного майна України М.Чечетова під назвою «Доходи бюджету чи ефективний менеджмент: текст і підтекст приватизації». На мій погляд, аналізуючи поняття «ефективного власника», автор торкнувся однієї з найважливіших проблем у рамках програми ринкових перетворень, від розв’язання якої багато в чому залежить майбутнє нашої економіки й країни в цілому.

Професійно вивчаючи організацію промислового виробництва Швейцарії, хотів би викласти кілька принципів, які лежать у його основі, що, на мій погляд, корисно взяти до уваги в ході проведення ринкових перетворень і приватизаційних процесів в Україні.

Економіка Швейцарії, і особливо її промислове виробництво, функціонує як єдине ціле на національному рівні і як ланка в структурі європейської, а відтак — і світової економіки. Середнє швейцарське промислове підприємство нічим не краще від багатьох українських, а кваліфікація деяких наших робітників навіть вища, але кожне окреме швейцарське підприємство працює в чіткому взаємозв’язку з іншими підприємствами. Звідси перший висновок: основа ефективності виробництва Швейцарії лежить в ідеально відрегульованих виробничо-господарських зв’язках між підприємствами як на міжгалузевому рівні, так і в рамках національної економіки. Окреме підприємство, яке працює ефективно, не є достатньою умовою забезпечення сучасної ефективної економіки, її основа — це відрегульовані, стабільні, глибокі господарсько-виробничі зв’язки між підприємствами, галузями й народногосподарськими комплексами. За статистикою, у Швейцарії налічується близько 302 тис. підприємств. З них близько двох тисяч — великі. Це металургійні, енергетичні, машинобудівні, електротехнічні, хімічні, фармацевтичні підприємства, виробництва точної механіки, електроніки, ВПК, установи банківсько-фінансової сфери. Але саме на них і за їхньої участі створюється до 70% ВВП, саме завдяки цьому невелика європейська держава посідає перше місце за ВВП на душу населення у світі, й, при мінімальній чисельності жителів, за обсягами інвестицій за кордоном і зовнішньоторговельним оборотом потрапила до першої десятки країн.

Досвід Швейцарії вчить, що в сучасному промисловому виробництві функціонування окремого підприємства поза виробничо-економічним взаємозв’язком з іншими підприємствами втрачає будь-який сенс, тому реалізація ідеї ефективного власника має полягати в забезпеченні цим власником повного виробничого циклу на підприємстві через інтегрування його в систему галузевих та міжгалузевих виробничих зв’язків. Структура власності в промисловому виробництві Швейцарії дозволяє проаналізувати структуру виробничо-технологічних циклів у галузях і на міжгалузевому рівні, і, навпаки, аналіз виробничих взаємозв’язків дає добре уявлення про співвласників та акціонерів. Уся промисловість Швейцарії усуспільнена відповідно до господарсько-виробничої доцільності. Право власності на конкретний господарюючий суб’єкт, продукція якого виробляється сотнями робітників, розподілено, як правило, між господарюючими суб’єктами, котрі об’єднані єдиним виробничо- галузевим циклом.

Таким самим чином сформовано ефективного власника всіх учасників цієї виробничої схеми. При такій схемі закріплення власності підприємством володіють і керують акціонери, зацікавлені в його ефективному функціонуванні, котрі забезпечують виробничо-господарські й коопераційні зв’язки, а також необхідний матеріальний рівень та соціальну захищеність робітників. Наявність такого колективного власника гарантує призначення відповідного керівництва підприємства, здатного забезпечити реалізацію прийнятих акціонерами виробничої, фінансової, науково-дослідної, соціальної і т.д. програм.

Виходячи з досвіду Швейцарії, приватизацію великих підприємств, що формують виробничий потенціал України, доцільно здійснювати з урахуванням зміцнення його позицій у галузевій, міжгалузевій, національній і міжнародній виробничій структурах, тобто процес приватизації має в першу чергу зміцнити й розвинути виробничо-господарські зв’язки. Інакше перехід держмайна до приватних рук у принципі не вирішує проблеми стагнації виробництва. Умови, в яких здійснюється українська приватизація, корінним чином різняться від умов у країнах Європи. Всі розвинені західні країни здійснювали приватизацію в умовах глибокої взаємної інтеграції, стабільності господарських зв’язків, поєднуючи завдання їх розвитку й поглиблення із завданнями поповнення бюджету. Оптимізація структури великого промислового виробництва в країнах Європи триває і тепер шляхом так званого злиття і продажу підприємств, коли насправді йде обмін акціями з метою формування найбільш ефективного власника й оптимального виробничого циклу.

Основне завдання великої приватизації в Україні, напевно, і повинно полягати у розв’язанні проблеми відтворення виробничо-господарських та коопераційних зв’язків, включення промислового виробництва країни в міжнаціональні виробничі цикли шляхом формування ефективного (комплексного) власника, зацікавленого у розв’язанні цих проблем.