РОДРІГО РАТО Й МВФ

4 травня Міжнародний валютний фонд (МВФ) зробив офіційну заяву про те, що новим керуючим директором обрано Родріго Рато, колишнього міністра фінансів і економіки Іспанії. Його попередник Хорст Келлер 4 березня подав у відставку у зв’язку з висуненням його кандидатури на посаду президента Німеччини.

Як і чотири роки тому, висування кандидатур і обрання нового глави МВФ не обійшлося без інтриги. За неофіційною домовленістю, США і Європа поділяють між собою найвищі посади у двох головних фінансових інститутах світу: МВФ очолює європеєць, Світовий банк — американець. Проте не слід забувати, що частка США у статутному фонді МВФ дорівнює 17%. Тому слово найбільшого акціонера, як засвідчив досвід попередніх призначень, завжди мало вирішальне значення.

Досить пригадати, що навесні 2000 року США просто заблокували вже погоджену європейську кандидатуру заступника міністрів фінансів Німеччини Кайо Кох-Везера як не досить вагому, на їхню думку, для майбутнього керівника МВФ. Тоді Німеччина, щоб не упустити рідкісного шансу на таке високе крісло, запропонувала Хорста Келлера, президента Європейського банку реконструкції і розвитку. Який виявився більш компромісною постаттю і влаштував як Європу, так і Америку.

«Тихий міністр» у ролі голови

Нинішньої весни ситуація повторилася, правда, без драматичної напруги. З-поміж 184 країн—членів Фонду виділилася опозиція з 11 країн, які хотіли змінити принцип обрання глави МВФ, зробивши його прозорішим і демократичнішим. До речі, про необхідність перегляду цієї процедури неодноразово говорив відомий економіст, нобелівський лауреат Йозеф Стігліц. На його думку, акціонерам МВФ слід було зупинити свій вибір на міністрі фінансів із країни, що розвивається. Проте порядок залишився колишнім.

Після нетривалих міжурядових консультацій реальних претендентів від Європи виявилося двоє — іспанець Родріго Рато і француз Жан Лем’єр. Кому за межами Іспанії було відоме ім’я Родріго Рато до його висування кандидатом на посаду виконавчого директора МВФ? Хіба що вузькому колу фінансистів та скрупульозним читачам фінансової преси. Проте на батьківщині він зумів стати досить шанованою постаттю. Упродовж чотирьох останніх років Рато був міністром економіки й віце-прем’єром. А доти протягом чотирьох років очолював міністерство фінансів.

Саме з ім’ям Рато пов’язують в Іспанії бурхливе економічне зростання, зниження інфляції, просування ринкових реформ, успішну приватизацію і контроль над державними витратами. Вважається: під його керівництвом економіка країни позбулася дефіцитів, які переслідували попередні уряди, і домоглася бюджетного профіциту. Економічне зростання становило понад 4% на рік, що істотно перевищувало середні показники по Євросоюзу. Іспанії також вдалося виконати жорсткі економічні вимоги, аби виявитися в рядах засновників зони єдиної євровалюти.

За врівноважену політичну позицію іспанці називали Рато «тихим міністром», а за економічні успіхи країни — «талановитим економістом». Хоча насправді Рато — навіть не економіст за освітою. Він вивчав право в Мадридському університеті, у 70-ті роки одержав ступінь МВА в Каліфорнійському університеті Берклі. До приходу у велику політику (1982 року вперше обраний у парламент) Рато був юристом і бізнесменом, власником кількох підприємств.

Просування сеньйора Рато в МВФ збіглося в часі зі знаковими подіями на його батьківщині. Теракти в Мадриді на початку березня повністю змінили розстановку політичних сил у країні: парламентські вибори в Іспанії несподівано виграли соціалісти, і новий прем’єр-міністр миттєво пообіцяв виборцям вивести іспанські війська з Іраку, інакше кажучи — вийти з очолюваної США коаліції. На цьому тлі багато оглядачів засумнівалися — чи підтримають США кандидатуру іспанця на головне крісло в МВФ?

Тим часом Родріго Рато йшов у відставку разом із поваленим урядом Хосе Марії Аснара. Тоді як саме його вважали найімовірнішим наступником Аснара на посту лідера партії, а в разі перемоги правих на виборах — новим іспанським прем’єр-міністром. «Із нічого до всього за два-три тижні», — уїдливо заявила одна з регіональних іспанських газет, коментуючи призначення Рато в МВФ.

Головним суперником іспанця в «торгах» за директорство в МВФ називали француза Жана Лем’єра, президента Європейського банку реконструкції і розвитку. Проте вже 19 квітня, під час щорічних зборів ЄБРР, коли Лем’єра одноголосно переобрали на другий чотирирічний термін, стало зрозуміло: американці не перешкоджатимуть просуванню Рато в МВФ. Хоча в месьє Лем’єра послужний список не менш (якщо не більш) значний, ніж в іспанського екс-міністра. Глава Казначейства Франції, голова Екофіна ЄС, президент Паризького клубу кредиторів плюс останні чотири роки — успішний президент ЄБРР. Це щось та означає!

Кандидатуру Лем’єра на посаду глави МВФ підтримували Франція й Німеччина. Проте його шанси від самого початку були під великим запитанням. По-перше, представник Франції Жан-Клод Тріше обіймає посаду голови Європейського центрального банку (ЄЦБ) — головного фінансового інституту єврозони. По-друге, за 60 років існування МВФ 32 роки біля його керма перебували саме французи (Швайцер, Ларозьєр, Камдессю). Загалом, нічого дивного в тому, що акціонерам МВФ «французького» видалося явно забагато.

Стосовно Родріго Рато, то він точно не був бажаною кандидатурою ні для Франції, ні для Німеччини. Не лише тому, що «старі» європейські важкоатлети підсвідомо прагнуть обмежити занадто напористі рухи «нового» самовисуванця, Іспанії, на перші ролі в ЄС. Вони, крім усього іншого, добре запам’ятали, як торік саме іспанський міністр економіки Родріго Рато вимагав від Єврокомісії запровадження штрафних санкцій проти Франції і Німеччини за перевищення встановленого в єврозоні ліміту дефіциту бюджету в 3%. Але кандидатуру Рато охоче підтримали інші країни-члени ЄС, яких, правду кажучи, інколи виводять із рівноваги поради «великих» партнерів.

Проте вирішальним чинником у процесі обрання нового глави МВФ стала підтримка всього Латиноамериканського регіону й багатьох країн третього світу. Виключно завдяки тій ключовій ролі, яку він відіграв під час врегулювання найбільшого в історії МВФ дефолту — аргентинського. 2001 року Аргентина провела девальвацію свого песо, прив’язаного до долара, й оголосила дефолт щодо зовнішнього боргу в 141 млрд. дол. Родріго Рато виступив тоді в ролі головного посередника між МВФ та Аргентиною. А потім йому вдалося домовитися про виділення нового кредиту МВФ латиноамериканській державі, яка перебуває в кризі. Тоді ж Рато наполегливо радив менеджерам Фонду вдосконалити систему раннього попередження — для того, аби надалі заздалегідь визначати можливість нових валютних криз.

Назад, до витоків?

Що ж, сьогодні Родріго Рато має всі шанси втілити власні поради в життя. Він став новим керуючим директором Міжнародного валютного фонду. Образно кажучи, у його руках — влада над бідними й найбіднішими державами світу. Як вважатиме за потрібне розпорядитися цією владою новий глава МВФ, що не має ні найменшого досвіду роботи в міжнародних, тим паче фінансових організаціях, — покаже час. Тим часом стан справ у Фонді далеко не блискучий.

Причина не лише в тому, що попередник Рато Хорст Келлер виявився не найуспішнішим директором-розпорядником МВФ. На думку багатьох експертів, досягнення Фонду під його керівництвом розмістилися в діапазоні від «нічого» до «погано». Саме при Келлері МВФ продемонстрував свою безпомічність у період валютно-фінансової кризи в Аргентині, а в сусідній Бразилії запобіг такій самій за масштабами кризі лише за рахунок вливання величезних коштів.

Тим часом коріння нинішніх емвеефівських проблем — не тільки й навіть не стільки в якості керівництва. Багато фінансових оглядачів відверто називають МВФ просто і ємно — «інтелектуальний банкрут». У відповідь на запитання «чому?» вони розгортають книжку історії МВФ.

Фонд, як відомо, створено 1944 року на Бреттон-вуддській конференції, коли світові лідери замислилися над наслідками кризи 30-х років. Остання яскраво показала світові, що сліпе дотримання політики затягування пасків і збалансованих за будь-яку ціну бюджетів призводить до зростання безробіття, політичної нервозності й навіть до розв’язання війн. Розчарувавшись у старому лібералізмі, фінансова еліта світу звернула свій погляд до філософії Джона Мейнарда Кейнса і знайшла в ній, як здавалося, ключ до «світлішого майбутнього». Кейнс запевняв: глобальному капіталізмові для власного виживання необхідні періодичні інтервенції з боку держави. Створення МВФ саме й було покликане підтвердити на практиці обгрунтованість теорії кейнсіанства.

Наступних 30 років МВФ старанно виконував поради Кейнса. І, на думку апологетів МВФ, став успішним фінансовим інститутом. Правда, багато в чому завдяки глобальному економічному зростанню, яке було набагато вищим, ніж протягом попередніх кількох десятиліть. Але потім, на початку 80-х, МВФ інтелектуально «окупувала» група ринковиків. Курс Фонду істотно відкоригували, і замість того, аби заохочувати фінансові вливання урядів із метою запобігання спадові економік, МВФ надавав кредити найбіднішим країнам із умовою, що їхні уряди зводитимуть до мінімуму своє втручання в економіку шляхом зниження державних витрат, а також шляхом приватизації ключових секторів. Процес цей скромно назвали структурними реформами.

Сьогодні численні критики політики Фонду, зокрема й славетний Стігліц, стверджують, що «відкоригований» МВФ нав’язав світу велетенський економічний експеримент, результати якого, на їхню думку, свідчать самі за себе. Країни, котрі старанно виконували рекомендації МВФ, пережили понад 10 років економічного спаду й соціальних потрясінь. А країни зі стабільно високим зростанням, такі, як Ботсвана, свого часу відмовилися від послуг МВФ і діяли відповідно до власної політики здорового глузду.

Саме приклад Росії жорсткі критики МВФ наводять як яскраву ілюстрацію «подвійних стандартів», застосовуваних Фондом. Вони кажуть: Фонд, прийшовши в Росію, запевняв зневірене й виснажене економічною розрухою російське населення в тому, що програми МВФ, які грунтуються на шоковій терапії, приведуть країну до капіталізму американського типу. Фактично ж МВФ, на думку критиків, нав’язав Росії та іншим пострадянським країнам форму капіталізму набагато екстремальнішу (тобто ліберальну), ніж у самому «лігвищі» капіталізму, у США. Адже навіть у роки правління адміністрації Буша-молодшого, відданої «ринковому лібералізмові», в країні існують численні інститути, які захищають громадян і навіть сам капіталізм від небезпечних тенденцій ринків — руйнувати власні основи й перетворюватися на так звану систему корпоративної плутократії.

Ринковий фундаменталізм, на думку багатьох експертів і оглядачів, виявився такою самою катастрофою, як і радянський «антиринковий» фундаменталізм. Важко повірити, що в діях МВФ був наявний цілком обдуманий лихий умисел. Швидше за все, там щиро вірили — радикально ринкова ідеологія може зробити світ кращим, а промахи, що траплялися, зводили до «проблем зростання» молодих економік.

Природно, рекомендації Кейнса 40-х років уже не відповідають духові часу. Але, на думку низки фінансових експертів, МВФ просто не зможе успішно існувати, не повернувшись до своїх витоків. Особливо до переконаності в тому, що ринки, цей найважливіший елемент генерування соціального багатства, можуть процвітати лише разом із сильною державою, при її виважених інтервенціях і регулюванні.

...Експерти-скептики вже поспішили заявити: новому керуючому директорові МВФ навряд чи вдасться розв’язати фундаментальні проблеми цієї найвпливовішої фінансової інституції. І не лише тому, що в нього за плечими досвід «міністра-консерватора з класичного консервативного уряду». Щоб структурно перебудувати МВФ, знадобиться чимало часу та сил. Тоді як перед Рато вже поставлено термінові орієнтири й завдання.

Отже, чого очікують від Родріго Рато головні акціонери МВФ? США з товаришами першим пунктом порядку денного називають повоєнну облаштованість Іраку. Пунктом другим значаться країни латиноамериканського континенту. Щодо іншого слаборозвиненого світу, то він, як відомо, перебуває поза полем зору діючої американської адміністрації. Принаймні поки що, до президентських виборів. Тому країнам третього світу, як завжди, залишається сподіватися і... розраховувати на власні сили.

* * *

Як повідомляє The Wall Street Journal, новий директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Родріго Рато дав оптимістичний прогноз світової економіки, попри стрибок цін на нафту й побоювання фінансових ринків із приводу підвищення відсоткових ставок Федеральною резервною системою США.

Хоча США потрібно скорочувати бюджетний дефіцит, думка ФРС, що інфляція не загрожує американській економіці, і політика США, спрямована на «розмірене» підвищення відсоткових ставок, мають допомогти підтримати світову економіку, гадає Р.Рато.

«Вважаю, реакція ринку, який очікує великих змін у монетарній політиці, можливо, трохи натягнута», — відзначив колишній міністр фінансів Іспанії Р.Рато. — «Світова економіка, очевидно, перебуває на підйомі. 2004 рік буде для більшості країн кращим, ніж 2003-й», — також підкреслив він.

Сказавши, що «занадто різке» підвищення цін на нафту спричинило шок на фінансових ринках, Р.Рато похвалив Саудівську Аравію за тиск, який вона здійснює на країни — члени ОПЕК для підвищення видобутку нафти на 1,5 млн. барелей на добу, аби припинити зростання цін і задовольнити попит.

Він також зауважив: світова економіка виграє, коли всі 25 членів Європейського Союзу звернуть увагу на ринок праці, аби прискорити занадто повільне економічне зростання у регіоні. Р.Рато додав, що найбільшим економічним державам Азії, зокрема, Індії і Китаю, потрібно розвивати економічні реформи, включаючи зняття торговельних бар’єрів.