Продовольча криза — проблема глобальна

...і харчуватимешся польовою травою; у поті чола твого їстимеш хліб, допоки не повернешся в землю, з якої ти взятий...

Біблія. Старий Заповіт. Буття.

Прогрес цивілізації, якість життя людей за всіх часів були нерозривно пов’язані з вирішенням проблеми доступності продовольчих товарів. У ХХI столітті значна частка ВВП країн світу виробляється в сфері послуг, частка ж реального сектора економіки скоротилася до 15-20% ВВП. На продукцію агропромислового комплексу у ВВП нині припадає ще менше -
8-10%. Та чи можемо ми стверджувати, що людство розв’язало продовольчу проблему, що на планеті зникла проблема голоду? Чи досягло сільське господарство такого рівня ефективності, щоб прогодувати 6,5 млрд. землян? Навряд...

«Збройні конфлікти у світі дедалі частіше виникатимуть через прісну воду і доступні продукти харчування, а зовсім не через мінеральні енергоносії», - ще 2001 року сказав колишній генеральний секретар ООН Кофі Аннан. На жаль, ці слова з кожним роком стають дедалі більш пророчими.

Гостра нестача чистої питної води, дефіцит найпростіших продовольчих ресурсів зумовлені насамперед неконтрольованим зростанням обсягів споживання. Відповідно до матеріалів Національної розвідувальної ради США, 2015 року очікується збільшення кількості жителів Землі ще на 1 млрд. Таким чином, приріст населення планети за перші 15 років ХХI століття становитиме близько 16%, тоді як посівні площі пшениці в
усьому світі за цей період збільшаться на 2,5-3%, а посівні площі рису й зовсім скоротяться на 0,8-1%.

Для забезпечення потреб зростаючого населення Землі у найближчі 30 років треба буде збільшити сільськогосподарське виробництво мінімум у півтора разу в світовому масштабі та удвічі - у країнах, що розвиваються. При цьому очікується, що світові запаси зерна до кінця 2011 року порівняно з 2010-м зменшаться на 7%, ячменю - на 35, кукурудзи - на 12, пшениці - на 10%. Зростуть тільки запаси рису - на 6%, але, за оцінками Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO), це навряд чи зможе зупинити підвищення цін на цю культуру.

Сучасна практика свідчить, що сформовані запаси напряму використовуються для покриття попиту, який зростає випереджаючими темпами. Зрозуміло, цей попит тисне на загальний рівень цін на продукцію.

За останні 20 років людство стало свідком докорінного перелому тренда цін на продовольство. І якщо останнє десятиліття ХХ століття давало підстави для оптимістичних прогнозів, то перші десять років нинішнього цих надій не виправдали.

Аналітики Goldman Sachs навіть запропонували новий економічний термін - «агфляція». Він використовується для позначення процесу випереджаючого збільшення ціни на продовольство і технічні культури сільськогосподарського походження порівняно із загальним зростанням цін або зростанням цін у несільськогосподарській сфері.

Потреба постійного моніторингу рівня цін на продовольчі товари поставила перед економістами FAO завдання визначити індекс продовольчих цін, який враховував би щомісячні зміни міжнародних цін на кошик продовольчих сировинних товарів. В індекс включено середні значення індексів цін на п’ять товарних груп, які відображають

55 котирувань.

Нагадаємо, що одним із чинників сучасної нестабільності на світових фінансових ринках можна вважати і продовольчу кризу березня-квітня 2008 року. Вже в квітні 2008-го колишній прем’єр-міністр Італії та президент Єврокомісії Романо Проді в інтерв’ю італійській газеті La Repubblica заявив: «Ми нарешті усвідомили, що існує масштабна драма, чревата швидкими наслідками для людства: продовольча криза. Мільярди людей стикнулися із постійним і невтримним зростанням цін на всі сільськогосподарські продукти: від пшениці до сої, від рису до маїсу, від молока до м’яса».

Та якщо тоді, на піку кризи в червні 2008 року, індекс продовольчих цін досяг рекордної з 1990 року позначки - 224,1 пункту, то в січні 2011-го він узяв нову висоту - 231 пункт.

Глобальна продовольча криза виявилася набагато більш відчутною та «довгограючою» проблемою, ніж очікувалося раніше. Протягом останніх десятиліть у публікаціях із проблем голоду дедалі частіше можна зустріти лінгвістичні запозичення зі сфер, які мають, здавалося б, непрямий стосунок до продовольства. «Голодні бунти», «водні війни» - це тільки деякі словосполучення, якими останнім часом збагатилася наукова термінологія.

На планеті дедалі гостріше відчувається нестача прісної води, придатної для пиття і вживання в їжу, вирощування злакових культур, худоби та птиці. За розрахунками FАО, щоб одержати 1 кг картоплі, потрібно 1000 літрів води, кукурудзи - 1400, пшениці - 1450, курятини - 4600 літрів. Рекомендована норма витрати води людиною становить 50 літрів на добу. Мінімум - 30 літрів: п’ять - для пиття, 25 - для гігієнічних потреб. Але якщо середній американець споживає 500 літрів води на добу, британець - 200, у Гамбії цей показник становить 4,5 літра, Малі - 8, Сомалі - 8,9, Мозамбіку - 9,3 літра води на добу. Близько 2 млрд. чоловік не мають доступу до джерел питної води.

За даними FАО, близько мільярда чоловік на планеті голодують. Сучасна географія місць, де відчувається гострий дефіцит конче потрібних продуктів харчування, охоплює низку країн, що розвиваються, в Африці, Азії та Південній Америці, серед яких найскладніша ситуація, за даними FАО, склалася в Уганді, Малі, Нігері, Сомалі, Киргизстані, Таджикистані, Гондурасі, Гватемалі та Гаїті.

Голод уже став детонатором політичних потрясінь у Тунісі, Єгипті, Йорданії, Ємені, жителі яких були змушені за шість місяців як мінімум удвічі збільшити витрати на продовольчі товари першої необхідності. Протести вже призвели до зміни влади в Тунісі та Єгипті. Раніше висока вартість продовольства спричинила безлади в Алжирі. У 2010 році в результаті бунтів загинули 13 чоловік у Мозамбіку...

За даними держдепартаменту США, з 2007-го по 2009 рік у світі відбулося понад 60 голодних бунтів, переважно в країнах, що розвиваються. Є побоювання, що в найближчій перспективі можна буде побачити також громадян США та ЄС, які йдуть фешенебельними вулицями американських чи європейських міст із вимогами забезпечити доступ до продовольства.

Причини стабільного зростання цін на продовольство, найімовірніше, слід шукати в ринковому дисбалансі попиту та пропозиції у світовому масштабі. Зростання попиту підтримується двома основними чинниками: використанням агросировини для виробництва біопалива і зміною раціону жителів країн, що розвиваються, які почали споживати більше м’яса. Приміром, тільки в Китаї ціни на свинину збільшуються у середньому на 40-50% на рік.

Обмежувати обсяги споживання м’ясо-молочних виробів директивним шляхом дуже проблематично навіть в умовах «адміністративно-ринкової» економічної системи. Тому основним механізмом подолання продовольчої кризи може стати скорочення виробництва біопалива та поступове переорієнтування використовуваних посівних площ під сільськогосподарські культури.

За оцінками Міжнародного валютного фонду, від 15 до 30% зростання цін на продовольство є результатом вирощування зернових культур для виробництва біопалива. З іншого боку, виробництво етанолу - основного замінника автомобільного пального дає змогу стримувати зростання цін на нафту і сприяє зниженню інфляції в країнах - великих імпортерах нафтопродуктів. За оцінками Bank of America Merrill Lynch, припинення виробництва біопалива призведе до зростання цін на нафту і бензин на 15%. І це зростання по ланцюжку також зумовить подорожчання сільгосппродукції.

Найбільшою проблемою для аграріїв залишаються кліматичні катаклізми, які почастішали в останні роки та разом із ерозією грунтів ведуть до скорочення придатних для посівів площ. Протягом останніх років ми стали свідками численних погодних аномалій: повені в європейських країнах, посуха в Росії, Ла-Нінья в Південній Америці, наростаюча посушливість в Аргентині та Бразилії.

Приміром, наприкінці минулого року аналітики були стурбовані тим, що збереження посушливої погоди в грудні і січні може завдати шкоди врожаям ріпаку. За даними аналітичного агентства Oil World, із середини 2010 року спостерігається скорочення ринкової частки соняшникової та рапсової олії; зниження рівня світових перехідних запасів соняшникової сировини.

Зменшення пропозиції вже спровокувало зміни в співвідношеннях цін проти інших олійних культур: протягом сезону 2010/11 маркетингового року насіння соняшнику і ріпаку має торгуватися з премією відносно соєвих бобів, при цьому в січні-червні 2011-го розмір цієї премії, ймовірно, збільшуватиметься.

Аналітики Oil World за підсумками 2010 року склали п’ятірку найбільших виробників ріпаку, до якої входять Європейський Союз, Китай, Канада, Індія й Україна. Високе місце України пояснюється підходящими кліматичними умовами і наявністю родючого грунту. Агрохолдинги оперативно сконцентрували фінансові активи на вирощуванні сировини для біопалива (яке виробляється, на жаль, не в нашій країні).

Україна, як і раніше, залишається одним із найбільших експортерів сільськогосподарської продукції у світі. За підсумками 2009/2010 маркетингового року вона посідала третє місце у світі за обсягами експорту зерна з показником на рівні 20,5 млн. тонн; перше місце за обсягами експорту ячменю, вивезення якого становило 6 млн. тонн, що відповідає приблизно третині світового ринку цієї злакової культури; шосте місце за обсягами експорту кукурудзи (5,3 млн. тонн). Безумовно, фактичне припинення експорту зернових восени 2010-го позначилося на цих показниках, проте... У світі, як і раніше, потребують дедалі більших обсягів продовольства, що дає нашій країні реальний шанс на динамічний економічний розвиток.

Тісне співробітництво з українськими зернотрейдерами і представниками агробізнесу стало однією з ключових тем під час зустрічі генерального секретаря ООН Пан Гі Муна і президента Віктора Януковича в Давосі 27 січня 2011 року. Генсек ООН висловив стурбованість глобальною світовою тенденцією зростання цін на харчову продукцію. Віктор Янукович і Пан Гі Мун також обговорили можливість співробітництва ООН і України щодо подолання продовольчої кризи. «Ми ставимо за мету активно долучитися до програм ООН із забезпечення продовольчої безпеки. В України є відповідні можливості виробництва сільськогосподарської продукції», - наголосив глава Української держави.

Приємно, звичайно, що перші особи держави бачать потенційні можливості нашої країни сприяти таким організаціям, як ООН, у розв’язанні глобальних проблем людства, та хотілося б, щоб і пересічні жителі України відчували не менший оптимізм із приводу свого добробуту. На жаль, українці, за рідкісним винятком, купують продукти харчування за світовими цінами, одержуючи зарплати аж ніяк не світового рівня. А реальна ситуація з продовольством у країні не набагато відрізняється від загальносвітової.

За розрахунками вчених, українська земля - за належного ставлення до неї - здатна нагодувати понад 300 млн. чоловік. Але тут криється так багато проблем, що на їх вирішення буде потрібно багато років. Взяти хоча б реалізацію програми з відновлення родючості грунтів, яка за минуле століття скоротилася до критичних позначок. На жаль, український чорнозем із 10-12-відсотковим вмістом гумусу - основної органічної речовини грунту, нині можна побачити тільки в Інституті ім. Л.Пастера в Парижі...

Навряд чи нашій країні вдасться на рівних суперничати зі Швейцарією чи Люксембургом у сфері банківського бізнесу або збирати електроніку не гірше за японців. Проте можна спробувати реалізувати проект, який виявиться комерційно успішним не в масштабі двох-трьох десятків сімей, а в межах 45-мільйонної держави. З урахуванням кон’юнктури на світових товарних біржах, більш вигідного вкладення, ніж виробництво продуктів харчування, на сьогодні немає.