Попри складну політичну обстановку, постійні конфлікти на індійсько-пакистанському кордоні, уряд Пакистану, нехай навіть і очолюваний генералом, приділяє велику увагу розвиткові економіки. А розвиток цей, заморожений з кінця 1960-х шляхом створення малофункціональної колекції громіздких, неефективних, а часом і наскрізь корумпованих державних підприємств, неможливий без вжиття найрадикальніших заходів, у першу чергу приватизації.
Власне, на необхідності передачі крупних компаній у приватні руки пакистанські економісти почали наполягати ще наприкінці 1980-х, коли утопічність побудови суспільства «ісламського соціалізму» стала очевидною і для самих будівників. У результаті спільними зусиллями 10 пакистанських урядів, що послідовно змінювалися, з 1988 року було приватизовано загалом 104 компанії, щоправда, переважно дрібних, так що загальна сума всіх коштів, які надійшли при цьому в скарбницю, ледь сягнула 1,5 млрд. дол. Тепер же, на думку міністра торгівлі, промисловості і виробництва Разака Давуда, надійшла черга індустріальних гігантів. Зокрема, часткова приватизація нафтопереробної компанії Oil&Gas Development Co. може принести суму, еквівалентну всім надходженням від приватизації за останні 14 років. Хоча продавати передбачається від 26 до 51 відсотка акцій.
Не менш райдужні надії покладаються й щодо приватизації інших багатообіцяючих об’єктів. Наприклад, дуже ласим шматочком виглядає United Bank, четвертий за величиною банк Пакистану. Переможець тендера з його приватизації має бути оголошений вже цього місяця. А от приватизація ще крупнішого — Habib Bank — має завершитися до кінця літа.
Крім Oil&Gas Development, своєї черги на приватизацію очікує і Pakistan State Oil, якій належить 60 відсотків усіх бензозаправних станцій у країні, плюс два загальнонаціональних газопроводи. Передбачається, що тендер на приватизацію цієї компанії відбудеться цієї осені. А от продаж Water&Power Development Authority зажадає набагато більшого часу. Адже спочатку її передбачається розбити на 12 регіональних компаній, що забезпечують водо- і електропостачання, що і будуть приватизовуватися незалежно одна від одної протягом кількох найближчих років.
Власне, «цих планів громаддя» було готове до реалізації ще торік. Проте військові дії в сусідньому Афганістані змусили пакистанську владу відкласти їх до кращих часів. Втім, і після закінчення військових дій у безпосередній близькості від пакистанського кордону підстав для прискореної приватизації не додалося, цього разу вже завдяки конфліктам, що почастішали, на кордоні з Індією. Більшість пакистанських політиків як і раніше побоюються, що приватизація настільки привабливих об’єктів народного господарства призведе до зайвої концентрації виробничих потужностей у руках чи то дуже нечисленних, але дуже впливових пакистанських кланів, чи то всюдисущих транснаціональних компаній. Але як би погано подібні перспективи не виглядали самі по собі, ще більше лякає привид монополії, що бродить поблизу.
І все-таки... Як би не звинувачували приватизацію в тих країнах, де цей нелегкий етап уже позаду, іншого рецепта пожвавлення «замороженої» економіки на нашій планеті поки ще не придумали. Щоправда, довести, що приватизація сама по собі є панацеєю від усіх бід, теж наразі не вдалося.