ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

Торгівля має бути на чільному місці у списку пріоритетів нового президента США. А Європі й Америці слід навчитися ділити лідерство з іншими країнами.

Сьогодні, більше ніж будь-коли, зростаюча економіка повинна бути відкритою. А для відкритої економіки особливе значення має торговельна політика, адже для співробітництва з іншими країнами необхідно узгодити основні закони та правила. Але хто складає ці правила і якими вони мають бути? Півстоліття Америка та Європа диктували свої відповіді. Сьогодні ця гегемонія під сумнівом.

Відтоді як торік члени СОТ безуспішно намагалися провести новий раунд торговельних переговорів у Сіетлі, світова торговельна політика постійно змінювалася. Всупереч поширеній думці, причиною колапсу в Сіетлі були зовсім не кілька тисяч роздратованих демонстрантів, його причиною був провал самопризначеного керівництва Америки та Європи, які намагаються розв’язати проблеми країн, що розвиваються. Після Сіетла «велику двійку» ще більше спантеличила низка невдалих двосторонніх торговельних диспутів і спроб загнати Китай у СОТ. То ж не дивно, коли країни, що розвиваються, шукають нових лідерів і підписують нові угоди, які сприяють торгівлі.

Аби збагнути, чому багато країн більше не хочуть віддавати Америці та Європі роль лідерів, слід розглянути зростання обсягів світової торгівлі з моменту завершення уругвайського раунду торговельних переговорів 1994 року. Обсяги світової торгівлі збільшувалися значно швидше, ніж ВВП. Але, попри завдання раунду полегшити доступ експорту країн, що розвиваються, на світовий ринок, разом зі зростанням світової торгівлі в ній значно збільшилася також і частка експорту з Америки та Європи. Це почасти пояснює швидке зростання розвинених економік, зокрема американської. Тенденцію до збільшення разом із ВВП продемонстрували протекціоністські субсидії та цінова підтримка. У будь-якому випадку, багато країн, що розвиваються, нині почуваються обманутими на уругвайському раунді й не збираються допустити це вдруге. Це стало певною мірою сюрпризом для «великої двійки», яка разом із Канадою і Японією часто проводила переговори як група «чотирьох».

Зірки, що сходять

В Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) і СОТ усі члени мають право вето. Нині декотрі з них користуються цим правом.

Мексика, приміром, як член ОЕСР торік у червні заблокувала затвердження нового режиму іноземного інвестування. Це було пов’язано з тим, що запропоновані стандарти праці й довкілля були занадто жорсткі. Мексика також перешкоджає двосторонній угоді з Китаєм, якої він потребує для вступу до СОТ. Як показали останні місяці, цей вступ — основний пріоритет торговельної політики Америки. За словами Майка Мура, генерального директора СОТ, вступ Китаю — «можливо, навіть важливіший, ніж новий раунд торговельних переговорів».

Ще одна країна, яка починає набирати вагу на світовій арені — Бразилія. Вона кілька разів за останні роки змінювала свою тактику. Спочатку це була переважно закрита економіка, відома своїми конфліктами з Канадою через субсидування місцевих виробників реактивних двигунів. Згодом уряд країни вирішив розпочати революцію в сільському господарстві, віддаючи перевагу генетично змодельованим зерновим культурам, які вирощуються на експорт. Через своє прагнення до змін Бразилія стала лідером нового раунду переговорів на вищому рівні у СОТ, поставивши як основне питання на порядок денний стандарти для генетично змодельованих продуктів. Бразилія прагнула укласти угоду, яка відкриває сільськогосподарські ринки розвинених країн, що, втім, і було метою нового раунду.

Аналогічна ситуація спостерігається й в Індії. В обмін на ухвалення міжнародних стандартів права на інтелектуальну власність бідним країнам обіцяли теплий прийом експорту сільськогосподарської і текстильної промисловості. Передбачалося, що Америка та Європа скасують експортні субсидії, які штучно знижують ціни на зернові на світових ринках. Попри те, що в США є терміни ліквідації таких субсидій, а Європа планує принаймні їхнє зниження, ще довго не варто сподіватися на їх повне зникнення. Тим часом рівень захисту права на інтелектуальну власність зріс настільки, що «кусає» своїх багатих учителів. Індія, приміром, вирішила, що деякі рослинні лікарські препарати винайшли її народні цілителі, тож намагається перешкоджати західним фармацевтичним компаніям використовувати відповідні хімічні препарати, якщо ті не сплатили авторський гонорар власникові патенту. Такі дії можуть видатися несуттєвими, проте вони свідчать про рішучість країн, що розвиваються, одержати від цієї системи все можливе.

Посилився вплив Єгипту й Південної Африки. Це не суперзірки, але в них досить плюсів (розвинена промисловість, освічене населення, відносно сильна правова система та пристойна інфраструктура), аби мати вагу. Інші країни об’єднуються, щоб бути силою спільно. «Зернова група», членами якої є Канада й експортери зернових культур із Південної Африки та її тихоокеанської частини, пішли слідами американців і європейців, висунувши на перший план свій власний варіант сільськогосподарської реформи.

Сплячі велетні прокинулися

Проте навіть найнапористіші скарги й хитрощі Бразилії, Індії, Мексики та їхніх прибічників незабаром можуть здатися благодаттю Європі й Америці. Коли до СОТ вступить Китай, а це очікується до середини нинішнього року, «велика двійка» матиме суперника з величезним потенціалом лідера на світовій арені, до того ж вельми гонористого, судячи з його недавньої поведінки. Китай завжди волів складати наступний раунд переговорів СОТ. Але водночас він не хоче брати великі зобов’язання щодо вільної торгівлі порівняно з іншими країнами, що розвиваються, на які, відповідно до норм СОТ, зазвичай поширюється спеціальний режим. Китай, на думку «великої двійки», не звичайна країна, що розвивається.

На останніх переговорах у Женеві вдалося дійти згоди щодо більшості юридичних вимог стосовно вступу Китаю у СОТ. Торговельні «кити» Америки та Європи до останнього наполягали, аби членство Китаю у СОТ стало доконаним фактом уже до кінця минулого року — і, відповідно, президентською спадщиною Білла Клінтона. Хоча навіть за консервативними оцінками, з урахуванням фіксації деяких технічних деталей багатостороннього пакту, Китай може приєднатися до СОТ лише в третьому кварталі 2001 року. Одна з явних ознак того, що він справді перебуває на шляху до приєднання, — поведінка найбільшого сусіди. Росія, ще один непослідовний кандидат на членство у СОТ, відновила недавно переговори з Америкою, Канадою та Європою після семирічного періоду бездіяльності. Сильне відставання від Китаю в одержанні членства у СОТ буде для неї принизливим, так само, як і її ізоляція від основного союзу, що формує світову політику.

Справді, незабаром рада СОТ може виглядати як Рада безпеки ООН: тут буде представлено всі сили, і в кожної буде право вето. Спостерігачі ООН, можливо, здригаються при думці, що Китай і Росія в іще одній великій міжнародній організації можуть спробувати порушувати рівновагу, але принаймні у СОТ всі країни матимуть однакову силу. Як говорить пан Мур, консенсус — «це водночас наша сильна і слабка сторона».

Спокуса регіоналізму

Сьогодні СОТ — уже не єдиний засіб ускладнити переговори. Протягом останніх двох десятиліть з’явилася велика кількість нових двосторонніх і регіональних торговельних угод. У результаті дістаємо змішаний ефект. Угоди між малими групами країн можуть благотворно вплинути на процес лібералізації, сприяючи торгівлі, але вони можуть і зашкодити йому, блокуючи більш ефективних виробників. Пан Мур постійно критикував країни (у принципі, це входить у його обов’язки) за обман СОТ з метою прокрутити свої власні угоди. За словами Анни Крюгер із Стенфордського університету, НАФТА і зона вільної торгівлі Австралії—Нової Зеландії (Australia-New Zeland free-trade area) опинилися з правильного боку огорожі (мається на увазі, що вони, здається, розширили торгівлю як усередині, так і поза блоками). З іншого боку, Mercosur (Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай) став причиною диверсифікації торгівлі. Хоча даних про недавню серію двосторонніх угод Японії поки що немає, Європа й Америка завбачливо вітають їх як ознаку подальшої лібералізації в контексті багатосторонньої системи СОТ.

Останньою двосторонньою угодою стала підписана торік восени угода між США і Йорданією, яка обіцяє наробити ще більше шуму. Вперше Америка пообіцяла, що її партнер не знизить стандарти умов праці й охорони довкілля заради одержання прибутків від торгівлі. Бідні країни сприйняли цю угоду як тривожний і майстерний протекціоністський прецедент. Пан Мур вважає, що це може повернути деякі блудні душі під вплив багатосторонньої системи, але тільки за умови, що новий американський президент наполягатиме на таких договорах.

Конфлікт титанів

Попри занепокоєння Америки та Європи щодо Китаю та інших країн, які стоять на порозі вступу до СОТ, у цих двох гравців є свої власні проблеми — імпортний режим Європи для бананів і яловичини, вирощеної на гормонах, а також податковий режим для американських іноземних збутових корпорацій (Foreign Sales Corporation — FSC). Хоча цим торговельним сутичкам кінця й краю не видно, ситуація нині не така безвихідна, як була влітку.

Довго обговорюване питання про заборону Європою імпорту яловичини з тварин, вирощених на гормональних комбікормах, нині, схоже, вичерпується. Сторони обумовили структуру договору: Америка зніме відповідну частину штрафних санкцій (каральних тарифів) на європейські товари («карусельні» санкції) в обмін на більший доступ на ринок Європи яловичини, що не містить гормонів.

Переговори стосовно режиму імпорту бананів у Європу також просуваються повільно. Тим часом Америка, дотримуючись правил СОТ, продовжує накладати штрафні санкції на суму $191 млн. на європейські товари, пояснюючи це тим, що в Європі несправедливо дискримінують виробників і вантажовідправників бананів з Американського континенту.

Хоча суперечки навколо яловичини та бананів протягом усього літа залишалися основним питанням порядку денного трансатлантичної торгівлі, вони дещо вщухли після того, як пан Клінтон відклав визначення нових об’єктів для застосування санкцій. Наприкінці року точкою кипіння стала американська система податкових субсидій своїм найбільшим експортерам через FSC. Європа виграла процес у СОТ, у результаті чого Америка мусить замінити податковий режим або відшкодувати збитки європейським компаніям. Проте рішення американські законодавці в установлений термін так і не ухвалили. Утім, у торговельній політиці крайні терміни рідко є остаточною датою...

Європа зіштовхнулася з такими самими внутрішніми проблемами. У вересні вона почала здійснювати угоду з Америкою, Канадою і Японією про безперешкодний доступ на їхні ринки для найбідніших країн. Але вереснева пропозиція Європейської комісії скасувати мита і квоти для 48 найбідніших економік світу на всі товари, за винятком зброї, призвела до «несподіваних ускладнень». Найбільшою проблемою є цукор, що його деякі країни-члени хочуть зробити винятком із цієї пропозиції.

Європа й Америка також зіткнулися з проблемою громадської думки. Приклад того — генетично змодельовані продукти. Одним із завдань нового торговельного раунду буде встановлення стандартів СОТ на цю категорію продуктів. Але поки європейські власті не нададуть неспростовні докази їхньої безпечності, доти слова іноземних спостерігачів нічого не змінять. Страх перед дивними хворобами чи мутаціями обмежить можливі угоди для Європи.

Штучний захист фермерів Європи й Америки — ще одна больова точка. Завдання СОТ — ліквідація експортних субсидій серед країн-членів, але заявити про це в Палаті представників США чи французькому уряді не так просто. Розчарування в безкомпромісності багатих країн охоплює дедалі більшу кількість протестуючих від Сіетла до Праги; навіть пан Мур шкодує про ту повільність, із якою Європа й Америка проводять реформи на своїх ринках сільськогосподарської продукції та текстилю. «Іноді мені хочеться приєднатися до дітей на вулиці. Коли вони заявляють про нечесність системи, то, у принципі, рідко помиляються», — говорить він.

Вікно можливостей

Переслідуючи з самого початку конфліктні цілі захисту внутрішніх виробників і відкриття нових ринків, Америка та Європа звикли йти лише на дрібні поступки своїм торговельним партнерам, тоді як самі вимагають від них занадто багато. Проте економіки, що розвиваються, дали зрозуміти, що вони більше не потуратимуть «великій двійці».

Дні, коли два торговельні блоки могли встановлювати світову торговельну політику, минули. Позиції великих сил, а також їхніх менших торговельних партнерів, чітко визначено. Можливо, з цієї причини сили, що розвиваються, починають займати позиції лідерів. Новому американському президенту і його європейським колегам доведеться звикати до цього, якщо вони хочуть зберегти та зміцнити світову багатосторонню торговельну систему.

Підготовлено Агентством гуманітарних технологій
за матеріалами The Economist