АвторЮрій СколотянийРедактор відділу макроекономіки DT.UA (до 2019)
Нинішній рік у Німеччині особливий, оскільки попереду вибори. Ця важлива обставина накладає свій відбиток майже на всі процеси...
Нинішній рік у Німеччині особливий, оскільки попереду вибори. Ця важлива обставина накладає свій відбиток майже на всі процеси. Після кількох місяців затятої внутрікоаліційної боротьби Анжела Меркель, глава Християнсько-демократичного союзу (ХДС), 11 січня поступилася лідерством у стані опозиції представникові Християнсько-соціального союзу (ХСС) баварському прем’єр-міністру Едмунду Штойберу. Цей вдалий хід одразу багатократно підвищив шанси давніх партнерів по блоку ХДС/ХСС під час майбутніх виборів до Бундестагу повернути собі втрачені 1998 року домінуючі позиції в державі, які належали їм до цього 15 років поспіль.
Уже 15 січня новий опонент Герхарда Шрьодера заявив, що ключовим питанням майбутніх передвиборних дебатів стане економіка. На той час було вже ясно, що третій за величиною економіці земної кулі, на частку якої припадає близько третини всіх товарів та послуг, які виробляються і споживаються в країнах Європейського валютного союзу, не уникнути рецесії (зменшення реальних обсягів ВВП) протягом півріччя. Так воно й сталося. У результаті різкого погіршення загальносвітової ділової та споживчої кон’юнктури другу половину минулого року німецька економіка завершила зі знаком «мінус». У цілому за підсумками 2001-го зростання ВВП виявилося нульовим. Переобрання на повторний термін чинного глави виконавчої влади, що здавалося ще за кілька місяців до того справою вирішеною, раптом опинилося під великим запитанням.
Новий кандидат на посаду канцлера добре знав, що практичні німці, прийшовши 22 вересня на виборчі дільниці, проголосують насамперед за стан власних гаманців. Рейтинги опозиції швидко пішли вгору. Показовими в цьому плані стали місцеві вибори у землі Саксонія-Анхальт, які проходили минулими вихідними. Підтримка в цій найбіднішій землі в Німеччині соціал-демократів знизилася майже вдвічі, порівняно з виборами, які відбулися чотири року тому, тоді як християнські демократи отримали рекордну кількість голосів — на 15% більше, ніж на попередніх виборах. Тепер ХДС спільно з ліберальними Вільними демократами (13,3%) сформує новий місцевий уряд.
Спад в економіці дав свої гіркі плоди. 2001 року в країні було оголошено про банкрутство в цілому 32 тис. компаній, що на 14% більше, ніж роком перед тим. За прогнозами експертів, 2002-го ця цифра, навіть попри очікуване поліпшення ділового клімату, зросте до 40 тис. Нещодавно некредитоспроможними були оголошені такі відомі фірми, як видавнича Herlitz і будівельна Holzmann. Хоч операцію з порятунку будівельного гіганта 1999 року очолював сам канцлер Шрьодер, який цього разу демонстративно самоусунувся...
Ліквідація підприємств чи зниження їх завантаженості призводить до різкого зростання армії безробітних. Загроза втрати власних робочих місць не додає очок правлячій коаліції. Ситуація на ринку праці — взагалі найслабше місце Герхарда Шрьодера. Річ у тому, що під час попередньої передвиборної кампанії він гучно заявляв, що не зможе залишатися біля керма держави, якщо не зуміє домогтися істотного зниження безробіття в країні, довівши його рівень до 3,5 млн. зареєстрованих безробітних. На той час цей показник становив трохи менше 4 млн. — своєрідний психологічний поріг для німців. А на початку нинішнього року, після дванадцяти послідовних підвищень, безробіття його переступило, досягнувши позначки в 4,3 млн., що становить близько 10% робочої сили в цілому по країні. У менш благополучній східній частині цей показник ще гірший — у деяких регіонах він наближається до 20%.
Погіршення ділового клімату призвело не лише до значного збільшення черг на біржах праці, а й до різкого зниження надходжень до державної скарбниці. У результаті дефіцит бюджету Федеративної Республіки досяг 2,7% ВВП, майже наблизившись до 3-відсоткового максимуму, встановленого 1992 року в Маастрихті. Примітно, що саме Німеччина — головний ініціатор внесення цього критерію в Маастрихтський договір — стала першою державою в зоні обігу євро, яка опинилася під загрозою застосування штрафних санкцій із боку Брюсселя. Офіційного попередження, цієї ганьби для Берліна, ледве вдалося уникнути.
На цьому тлі послужний список Едмунда Стойбера здається набагато привабливішим. Його вотчина — Баварія — зараз, мабуть, найбагатший і найквітучіший регіон у Федеративній Республіці і, до того ж, протягом останніх п’яти років розвивається найдинамічніше. За повоєнний період одна з найбільш бідних і зубожілих сільськогосподарських німецьких земель перетворилася на квітучу європейську економіку. У незліченних баварських містечках та селищах, поруч із традиційним землеробським бізнесом, процвітає безліч високотехнологічних видів виробництва — від хімічної продукції до комп’ютерів.
Безробіття, для порівняння, становить тут 5,5% — лише на 0,1% вище найнижчого в країні рівня.
«Господар» регіону не пропускає жодної зручної нагоди поставити такий стан речей собі в заслугу. Проте й на нього чекала «своя» велика неприємність. Бомбою уповільненої дії стало тепер уже практично доконане банкрутство KirchMedia, головного підрозділу KirchGruppe AG, другої за величиною німецької медіакорпорації. Восьмого квітня ця компанія, штаб-квартира якої міститься у баварській столиці Мюнхен, оголосила про власну неплатоспроможність. Банкрутство стало найбільшим за всю повоєнну історію Німеччини.
Спостерігачі вже порівнюють скандал, що виник, із аналогічним, пов’язаним із колапсом американського енергетичного гіганта Enron. Багато хто з них стверджує, що цей крах матиме для країни далекосяжніші наслідки, ніж у США. І річ не тільки в тому, що тепер уже колишній власник медіа-імперії Лео Кірх має (або мав) дуже тісні контакти з Едмундом Штойбером. І навіть не в тому, що найбільший кредитор Kirch Gruppe Баварський земельний банк, який на 50% належить земельному уряду, звинувачується в тому, що велика частина наданих ним не без участі уряду землі Баварія кредитів була видана збанкрутілій компанії підозріло безтурботно. Крах Kirch Gruppe не лише ставить під сумнів репутацію пана Штойбера, а й практично перекреслює весь його блискучий економічний послужний список, підриває передвиборну платформу, що здавалася незламною. Значна її частина грунтувалася на створеному в останні роки іміджі Мюнхена як медіа-столиці Німеччини й одного з ключових медіа- і видавничих центрів Європи.
Шрьодер не міг не скористатися шансом підлити олії у вогонь. Коли керівництво KirchMedia заявило про неспроможність платити по боргах, нинішній канцлер зазначив: «Те, що сталося, дуже сумнівно й неоднозначно в контексті економічної політики. Це не лише вказує на економічну некомпетентність, яка стала очевидною, а й також по-людськи непристойно». Імена не були названі, та це й не було потрібно.
Таким чином, економічні козирі головних претендентів практично зрівнялися, і тепер, на думку експертів, передвиборна полеміка повинна зміститися у бік менш животрепетних тем, таких, приміром, як імміграційне законодавство чи взаємини Берліна з Брюсселем або Вашингтоном. Та й принципової різниці в позиціях конкуруючих лідерів щодо методів регулювання національної економіки, на думку все тих-таки спостерігачів, немає. Як вважає «Франкфуртер альгемайне цайтунг», головне на майбутніх виборах «не в тому, в якому напрямку рухатиметься країна, хто її поведе вперед».
Проте одне з основних для сучасної Німеччини питань залишається відкритим: яким чином ще десятиріччя тому головний «локомотив» європейської індустрії (економіки) перетворився на млявого й хворобливого телепня, який стримує, через власні габарити, загальноєвропейську експансію?
На початку 90-х, у період буму ділової та споживчої активності, який настав після возз’єднання Західної та Східної Німеччини, ніщо, здавалося, не в змозі зупинити батьківщину «Мерседеса», «Фольксвагена», «Сіменса». А останні шість років «промислове серце Європи» б’ється не так ритмічно. «Не має значення, що зараз, — піднесення чи спад. Ми завжди плетемося у хвості, — каже Ганс-Вернер Зінн, директор авторитетного Мюнхенського інституту економічних досліджень Ifo, — і я не думаю, що ця тенденція скоро зміниться». Центральний банк країни, якому, завдяки його безперечним повоєнним успіхам у боротьбі з інфляцією, безпрецедентно довіряють прості громадяни (існує навіть приказка: німець може не вірити в Бога, але німець вірить у Бундесбанк), знизив «довгостроковий потенціал» економічного зростання до менше двох відсотків на рік. Це гірше, ніж у будь-кого з сусідів.
Коли ознаки уповільнення американської та загальносвітової економіки наприкінці 2000-го — на початку 2001 року стали явними, офіційний Берлін самовпевнено стверджував, що в нього є хороший імунітет проти такої напасті. На чому базувалася ця впевненість, сказати важко. Зараз услід за Сполученими Штатами справи в Німеччині теж помалу пішли на лад — про це свідчить зафіксоване вшосте поспіль зростання індексу ділової активності, який розраховується та публікується інститутом Ifo. Відповідно до останнього спільного прогнозу шести провідних німецьких економічних інститутів, опублікованого 23 квітня, зростання ВВП Німеччини нинішнього року становитиме ймовірно 0,9%, а наступні темпи прискоряться до +2,4%. Це «обережний оптимізм», порівняно з похмурими віщуваннями, опублікованими деякими інститутами наприкінці минулого року.
Та, на відміну від США, німецькі проблеми, які виникли задовго до останньої рецесії, даватимуться взнаки ще досить довго. Частина їх лежить сьогодні поза зоною впливу Берліна. Запровадження євро як єдиної валюти привело до застосування однакових відсоткових ставок в усіх 12 цілком різних економічних системах. Німеччина, яка мала традиційно нижчий рівень інфляції та нижчі відсоткові ставки, втратила при цьому дуже важливу конкурентну перевагу.
Багато хто стверджує, що довгострокова німецька модель дуже скидається на пом’якшену версію стагнуючої японської: та сама економічна анемія всередині, та сама хвороблива залежність від експорту, безвольна практика консенсусного прийняття рішень і нездатність довести до кінця насущні структурні реформи.
А перетворення справді потрібні. І найперше з них — це реформа ринку робочої сили, за яку обіцяв усерйоз взятися нинішній канцлер і яка, попри розпочаті кроки, так і залишилася здебільшого декларацією про наміри. Трудове законодавство — один з головних чинників, який стримує підвищення ефективності функціонування економічної системи. І наймання, і звільнення працівника в Німеччині — досить дороге задоволення. Відкрити новий і переорієнтувати існуючий бізнес тут дуже непросто. Податки та відрахування роботодавців на соціальне страхування, включно з охороною здоров’я та пенсійним забезпеченням, досягають 50% виплачуваних зарплат. Чимало компаній, які не бажають конфліктувати з трудовим законодавством або йти на витрати, пов’язані зі звільненням надлишкового персоналу, вважають за краще тримати «мертві душі» у штатному розписі.
Безробітний годувальник сім’ї з чотирьох людей має право на не обмежену в часі допомогу обсягом три чверті середньої зарплати. Сума ця становить майже 1500 на місяць у доларовому еквіваленті. Будь-яка компанія, яка найняла більше трьох людей, зобов’язана створити «раду працівників» — групу, членам якої слід отримувати консультації з питань, що стосуються приймання на роботу і звільнень. Більші компанії мусять ретельно дотримуватися правил, які регулюють питання зайнятості і викладені у 500-сторінковому талмуді. Сума всіх цих та безлічі інших правил і норм робить ділове середовище занадто жорстким та вимогливим.
«У психології німецьких громадян держава — це захисник, — каже Фред Ірвінг, президент німецького представництва Американської торгової палати. — Начебто всі говорять про реформи й зниження податків. Однак, по суті, люди насправді не хочуть жодних реформ. Незалежно від того, хто при владі, християнські демократи чи соціал-демократи, усі задоволені наявним станом речей».
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google