Попередження для Греції: чергове чи останнє?

На початку тижня міністри фінансів 16 країн зони євро, об’єднаних в єврогрупу, зібралися в Брюсселі, щоб обговорити стан справ у найгарячішій економічній точці Європі — Греції. По завершенні засідання голова єврогрупи прем’єр-міністр Люксембургу Жан-Клод Юнкер обережно оголосив схвалені заходи.

Це засідання було «тактичним» продовженням «стратегічного» надзвичайного саміту ЄС, що відбувся 11 лютого. Саміт був дуже представницьким: президент Франції Саркозі, канцлер Німеччини Меркель, прем’єр головуючої в ЄС Іспанії Сапатеро, голова Єврокомісії Баррозу, глава Європейського центробанку Тріше і дебютуючий у ролі президента Євросоюзу Херман ван Ромпей. Колеги з Євросоюзу висловили Греції політичну підтримку, у цілому схвалили її антикризову програму, але конкретний план фінансової допомоги, навіть якщо такий існував, оприлюднений не був.

Конкретику озвучили тільки після зустрічі міністрів фінансів. І не так плани допомоги від ЄС, як доручення Греції на наступний місяць. Її уряду до 16 березня необхідно підготувати програму з детальним графіком реалізації заходів для оздоровлення бюджету 2010 року, у тому числі заходів для зниження цього року дефіциту бюджету на 4% (із 12,7 до 8,7%).

Було б наївно думати, що керівні інституції Євросоюзу наполохалися саме через тяжке становище Греції. Опосередковано — так. Але головна причина екстрених самітів, засідань і зустрічей — це доля єдиної європейської валюти.

Кожне зниження рейтингу Греції відразу відгукувалося падінням курсу євро до долара. Політики, економісти й експерти вважають, що можливий дефолт Греції цілком може стати детонатором для серії банкрутств у зоні євро. Тож відтепер боротися з кризою Греція буде під пильною увагою Євросоюзу.

На порозі дефолту

Грецька економіка в дуже тяжкому, навіть критичному стані. І в попередні роки вона не могла похвалитися чудовим «здоров’ям», а з 2008-го взагалі увійшла в період спаду. На кінець 2009 року бюджетний дефіцит сягнув 12,7% ВВП, а зовнішній борг зріс до 300 млрд. євро.

Ситуація в самій Греції має гіркий присмак нещодавніх парламентських виборів. На початку жовтня минулого року соціалістична партія ПАСОК із перевагою в 10% перемогла правоцентристів і висунула на пост прем’єра Георгіоса Папандреу. Парадокс у тому, що прийти до влади соціалістам допомогла саме економічна криза, котра загрожує країні важкою рецесією. Та особливо «допомогла» непопулярність реформ у соціальній та освітній сферах, що їх планував здійснити уряд консерваторів. На цьому тлі в очах виборців дуже вигідно виглядала лівоцентристська партія Папандреу, яка обіцяла підвищити зарплати і запровадити справедливе оподаткування.

Та буквально через місяць із невеликим грецьких соціалістів, які перебували при владі, криза накрила з головою. У грудні 2009-го відразу три провідних міжнародних рейтингових агентства знизили оцінки для Греції: Standard & Poor’s перевело суверенний рейтинг країни з А- у ВВВ+, Fitch Ratings — до ВВВ+, Moody’s — до А2 із негативним прогнозом.

Мінфін терміново виніс на обговорення в парламент портфель антикризових заходів, у якому виявилися: податкова реформа з жорсткими заходами за ухиляння від податків, значне зниження держвидатків, збільшення доходів держави й агресивна бюджетна політика. Тоді ж було оприлюднено плани, що цікавили передусім партнерів по Євросоюзу та єврозоні, а саме: держборг у 300 млрд. євро скоротити до 2012 року, а дефіцит бюджету з 12,7% довести до тривідсоткової норми єврозони на кінець 2013-го.

Та головне протиріччя на сьогодні — між політичною та економічною програмами лівоцентристського уряду Греції: скорочувати держборг і бюджетний дефіцит він буде змушений саме шляхом урізання соціальних видатків. Чи під силу це, коли найменші натяки на «затягування пасків» виводять людей на вулиці, що і було підтверджено страйками та демонстраціями в Афінах у минулому грудні, а потім у січні? Навіть напередодні останнього, «грецького», саміту ЄС — на знак протесту проти майбутніх заходів економії — страйк охопив прикордонні пункти, столичні рейсові автобуси, закрився порт, не працювали лікарні та школи.

Трубопроводами по кризі

У день, коли єврогрупа засідала в Брюсселі, прем’єр-міністр Греції Георгіос Папандреу зустрічався в Москві з російським прем’єром Володимиром Путіним. Оглядачів хвилювало єдине запитання — чи буде грек просити російських грошей? По закінченні переговорів конкретної відповіді не було. Втім, на думку аналітиків, Росія навряд чи здатна допомогти Греції — у плані зовнішнього боргу вона сама опиниться у 2010-му на рівні Афін.

Однак прем’єри повідомили, що узгодили план дій стосовно будівництва газопроводу «Південний потік», домовившись про створення спільної проектної компанії для будівництва ділянки газопроводу по території Греції. Насправді ж грецька сторона пообіцяла російській організувати внутрішньоєвропейську підтримку «Південному потоку» шляхом уведення його в режим транс’європейських мереж. Також обговорювали умови прискореного будівництва нафтопроводу Бургас—Александруполіс, який Греція має намір розпочати вже через півроку і який дасть можливість Росії доставити свою нафту в Середземномор’я.

Цікаво, що саме Папандреу, перебуваючи в опозиції, різко критикував спільні з Росією енергетичні проекти, посилаючись на їхню екологічну небезпечність. Однак чому б не переглянути позицію разом із принципами, якщо криза підпирає?

Справа рук самих потопаючих

Правду кажучи, від кількості заяв грецької влади ситуація в національній економіці аж ніяк не поліпшилася. Прем’єр Папандреу навіть зробив «візит-кидок» у Давос, де роздав неймовірну кількість інтерв’ю і провів переговори з ким тільки міг, переконуючи світову спільноту та європейське начальство, що Греція, мовляв, зі своїми труднощами впорається сама. Як з’ясувалося згодом, палким запевнянням повірили не всі.

У середині січня грецький уряд надав Євросоюзу остаточний план щодо виходу з кризового тупика. Він передбачає ряд жорстких заходів. Бюджетний дефіцит Греція має намір покривати шляхом підвищення пенсійного віку, скорочення на 5,5% виплат у держсекторі, а також збільшення прогресивного прибуткового податку.

Напередодні візиту до Москви грецький прем’єр звинуватив членів ЄС у поширенні панічних настроїв на ринках, що грає проти антикризової програми його країни. У квітні Греція мала розмістити на зовнішньому ринку держборгу цінних паперів на 22,5 млрд. євро. Якщо цей пункт програми провалиться, греки можуть оголосити перший державний дефолт в історії ЄС. Він спричинить обвал євро і може призвести до руйнації єврозони.

Треба розуміти, що «батьки-засновники» зони євро не схильні розглядати такий сценарій. Хоча відомо, що Німеччина, наприклад, воліла б не надавати допомоги потопаючій Греції. Проте допомагатимуть Греції поки що в межах зони євро. Основний тягар у розв’язанні грецьких проблем ляже на Францію та Німеччину. А Великобританія, хоч і не учасник єдиновалютного клубу, але й не найбідніша серед колег по ЄС, уже заявила, що не в змозі допомогти Греції, бо сама очікує дефіцит бюджету в 9%. Економіки Італії та Іспанії, котрі теж вважаються великими, також у тяжкому стані — дефіцит іспанського бюджету очікується на рівні 11,5% ВВП.

У свою чергу, Греція вустами прем’єра та міністра фінансів постійно нагадує, що не зверталася по фінансову допомогу ні в ЄС, ні в МВФ, ні до Росії і намагатиметься впоратися з кризою самостійно. В європейських колег є сумніви з цього приводу. Афіни, і не тільки вони одні, уже кілька разів були помічені в «нечесній», м’яко кажучи, грі з інституціями Євросоюзу.

У пошуках шляхів. Або лазівок

Греція повноцінно вступила в зону єдиної валюти з 1 січня 2001 року. А через три роки з’ясувалося, що потрапила вона в клуб євро шляхом елементарного обману: у період моніторингу грецької економіки на предмет входження в єврозону 2000 року були опубліковані спотворені дані про розміри бюджетного дефіциту.

Наприкінці минулого року з’ясувалося, що дані про дефіцит 2008-го і прогнози на 2009 рік також не відповідають реальним цифрам. Не випадково на минулому саміті ЄС знову постало питання про реальний рівень зовнішнього боргу Греції.

Серед заходів, запропонованих для порятунку грецької економіки, ЄЦБ запропонував підвищити на 2% ПДВ і скоротити видатки на зарплати в бюджетній сфері. Нібито такі дії допоможуть скоротити дефіцит бюджету країни протягом року з 12,7 до 8,7%. У грецькому уряді до порад поставилися без ентузіазму, навіть засумнівалися у їхній дієвості.

І тоді 13 лютого в New York Times з’явилася стаття, котра повідала про те, що Греція протягом десяти років користувалася послугами американського інвестиційного банку Goldman Sachs, що давало їй можливість уникати сплати мільярдних боргів. До 2004 року уряд Греції укладав валютні свопи — угоди, які не позначалися на показниках зовнішнього боргу, але давали можливість країні одержувати додаткові кредити під майбутні доходи держструктур.

Схема, виявляється, була досить поширеною в Європі на початку 2000-х. Банки виплачували урядам різних країн аванси в обмін на майбутні платежі з державної скарбниці. Греція, наприклад, продала права на користування своїми аеропортами і доходи від лотерей на багато років наперед. Такі угоди дозволили їй приховати величезний дефіцит бюджету, оскільки операції вважалися позабюджетними і не потрапляли в поле зору контролюючих органів ЄС.

Сьогодні мінфін Греції підтверджує факт таких угод і, не розкриваючи їхніх обсягів, стверджує, що на момент укладання угод вони були законними. Грецькі чиновники наполягають, що подібні свопові угоди укладали й багато інших країн — Італія, Франція, навіть Німеччина, коли йшлося про управління держборгом.

Тим часом у New York Times згадується одна із секретних угод, за якою Греція виплатила незвично високу комісію банку Goldman Sachs у розмірі 300 млн. дол., що дає аналітикам підстави припускати фантастичну суму самої угоди. Поки що в пресі фігурує інформація про переговори Греції з американським інвестбанком у 2002 році і про приховану позику в 1 млрд. дол.

Чимало оглядачів вважають, що «розкопування» даної теми сьогодні тільки загострить перебіг кризи. І найрозумніше — негайно закрити свопові «лазівки», оскільки з банківської сфери вони ведуть у сферу державних фінансів, а це небезпечно.

Поки що європейське статистичне агентство Eurostat вимагає, щоб до 19 лютого Афіни надали інформацію про використання валютних свопів та їхній вплив на стан держфінансів.

Від Пакту про стабільність до спільної загрози

Вступаючи до клубу єдиної валюти, всі європейські країни, точніше, їхні уряди погоджувалися взяти на себе зобов’язання щодо фінансової дисципліни. Тож без вагань приєднувалися до Пакту про стабільність і економічне зростання країн ЄС. Пакт було прийнято 1997 року з єдиною метою — забезпечити надійність євро. Відповідно до документа, члени зони євро брали на себе два головні зобов’язання: перше — річний дефіцит держбюджету не повинен перевищувати 3% ВВП; друге — національний борг тримати в межах до 60% ВВП.

Протягом нетривалої історії існування євро майже всі з 16 країн євроклубу виходили за встановлені межі. Та саме нинішня криза внесла суттєві корективи. Досить сказати, що в 20 країнах Євросоюзу з 27 дефіцит держбюджету вищий, іноді значно, аніж 3% ВВП. Але якщо рік тому перевищення в два-три рази встановленого ліміту за дефіцитом держбюджету вважалося б катастрофою, то сьогодні, в умовах значного зниження податкових надходжень у скарбницю, порушення умов пакту є радше нормою, аніж винятком.

Задля справедливості слід зазначити, що є і дисципліновані країни, де вживають термінових і жорстких заходів для зменшення бюджетного дефіциту, котрий перевищує тривідсотковий ліміт навіть на десяті й соті (як, наприклад, це було в Австрії, Німеччині, Нідерландах). Але південноєвропейські підписанти пакту значаться в постійних порушниках. Та ж Греція всього один раз, 2006-го, зуміла не вийти за межі 3% дефіциту бюджету.

Не обтяжувала себе дотриманням фінансових правил і її сусідка Італія. Попри те, що вступила в зону єдиної валюти фактично «авансом», бо державний борг Італії в рік вступу, 1999-й, перевищував 100% ВВП.

Пропозиції та можливості

Не секрет, що не всі економісти привітали запровадження єдиної євровалюти. Широко відомими є критичні висловлювання нобелівського лауреата Мілтона Фрідмана, котрий ще 2005 року зауважив, що дуже сумнівається, що євровалюта стане виходом для європейської економіки — вона радше буде джерелом проблем. Оскільки монетарні союзи незалежних держав не можуть створюватися тільки на основі паперової валюти.

Однак є й оптимісти, навіть у нинішній сутінковий для економіки час. Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц, найжорсткіший критик ліберального капіталізму, все ж таки вважає, що європейці зможуть врятувати свою валюту, якщо захочуть і якщо вчасно вживуть потрібних заходів. Він настільки оптимістичний, що в інтерв’ю Бі-бі-сі заявив, що «Європа зрештою допоможе всім своїм країнам».

Сьогодні у проблемної Греції найнижчий кредитний рейтинг у зоні євро. Що викликає природне запитання — чи зможе вона взагалі обслуговувати свої борги, погашати кредити? Правила Євросоюзу забороняють його членам допомагати своїм же «потерпілим». Це з одного боку. З іншого — зв’язана єдиною монетарною політикою ЄЦБ «потерпіла» вже не може застосувати класичного правила, котре діяло раніше, — девальвувати власну валюту. І з третього боку, відповідно до існуючого статуту, з єврозони не виключають її членів. Відповідно, постраждалій країні залишається тільки віртуальна можливість нарощувати свої борги за рахунок фондів ЄС.

Навряд чи єврозона зможе довго імітувати життєздатність, розриваючись між такими парадоксами. У політичних і економічних колах Європи дедалі наполегливіше звучать пропозиції про необхідність змінити правила співіснування. Чи то це буде створення єдиного внутрішнього боргу ЄС, чи то посилення фінансової дисципліни навіть із можливістю виключення країн-членів за її порушення.

Судячи з усього, незабаром на зону євро обрушиться лавина пропозицій про її кардинальне реформування. Чи потрібно брати їх до уваги, стане зрозуміло вже 16 березня, коли єврогрупа оцінить виконання Грецією «домашнього завдання».