ПОМСТА «СТАРОЇ» ЕКОНОМІКИ

На Заході «старою» економікою називають енергетичну лихоманку 80-х років, коли розвинені країни світу задихалися від космічних цін на енергоресурси. Охоплюючи світову економіку, кризи змітали уряди, а в моду входили малолітражні автомобілі з невеликою витратою пального. Економічний бум 90-х, за контрастом, назвали «новою» економікою. Спостерігаючи сьогодні навальне поширення наслідків різкого зростання цін на нафту, ми можемо припустити, що з небуття постали привиди минулого. І бродять вони економічними теренами не тільки Європи, а й усього світу.

Торік, коли вартість нафти почала поступово підвищуватися з 11 доларів за барель (рекорд грудня 1998-го), ніхто не висловлював із цього приводу особливого занепокоєння. Навіть коли декілька місяців тому вона сягнула 30 доларів за барель, більшість експертів очікували, що цей сплеск буде короткочасним. Попри те, що країни ОПЕК тричі приймали рішення про підвищення обсягів видобутку нафти, її ціна неухильно підвищувалася, прямуючи до свого рекорду десятилітньої давнини, встановленого в період підготовки до операції «Буря в пустелі». Паралельно зростає вартість інших енергоресурсів, — ціни на той-таки природний газ також близькі до свого нового рекорду.

Зараз мало хто віщує в результаті цих подій новий спад світової економіки. Однак без наслідків нинішній катаклізм уже точно не минеться. І якщо багаті держави, на думку економістів, відчуватимуть труднощі тільки в деяких галузях економіки, то залежним від експортної нафти і біднішим (Індії, Таїланду і навіть Південній Кореї) належить пережити всеосяжну кризу.

Отже, яка ж загальна перспектива? Більшість експертів вважають, що в досяжному майбутньому ціни на нафту, швидше за все, будуть нестабільними і високими з кількох причин. По- перше, запаси нафти у світі залишаються не такими вже й значними. Країни ОПЕК уже сягнули межі того, що вони можуть видобувати без залучення нових інвестицій, які, своєю чергою, мають тривалий період освоєння.

І західні нафтові компанії, відмовляючись вірити, що високі ціни на нафту — це всерйоз і надовго, утримуються від додаткових витрат на пошуки нових родовищ та активнішу розробку експлуатованих. Через це експерти з Goldman, Sachs & Co. очікують у найближчі 12—18 місяців «серії блукаючих криз», не виключена і можливість підвищення цін на нафту до 50 доларів за барель.

Однак не всі налаштовані так песимістично. Чимало аналітиків упевнені — те, що відбувається на ринку енергоносіїв, довго не триватиме. Для світової економіки найкращим сценарієм було б падіння цін на нафту і газ до більш прийнятних і зважених значень. Цього можна було б домогтися шляхом комбінації підвищення обсягів видобутку «чорного золота» зі зменшенням попиту на нього, що неминуче призвело б до падіння цін. Але навіть оптимісти не розраховують на те, що вони впадуть значною мірою, — на їхню думку, на початку 2002 року один барель нафти коштуватиме, орієнтовно, 27 доларів.

Хай би там як, доки ціни на енергоносії залишаються високими, фінансовим системам багатьох країн буде скрутно. Річ у тім, що такі цінові сплески породжують не тільки зростання інфляції, а й за рахунок зниження купівельної спроможності споживачів уповільнюють економічний розвиток у цілому. Ці самі причини викликали відому стагфляцію (економічний застій за одночасної інфляції) 70-х років. З такого роду кризою центральні банки більшості країн світу не можуть боротися звичайними засобами, підвищуючи або знижуючи відсоткові ставки. Тому дорожнеча енергоносіїв, зрештою, спричинить істотне уповільнення розвитку світової економіки, зниження споживчого попиту, скорочення інвестицій і розкручування спіралі загальної кризи.

Причому ця лавина не омине нікого. Почнемо зі США — країни, що є найбільшим світовим споживачем енергоресурсів. Загалом здоров’я американської економіки не викликає занепокоєння — очікується, що під кінець року її зростання становитиме 5%, а рівень безробіття не перевищить 4%. Однак нинішнього літа американці платили за енергоносії аж на 19% більше, ніж торік. За рахунок цього індекс споживчих цін у США поточного року зріс на 3,5%. Поки що це серйозно не позначилося на вартості іншої продукції — товари першої необхідності подорожчали лише на 2,4%. Економісти пояснюють це тим, що «нова» економіка є настільки продуктивною, що поки що легко компенсує негативний ефект подорожчання енергоносіїв.

На думку аналітиків Standard & Poor’s, якщо ціна на нафту втримається на рівні 30 доларів за барель, а до кінця 2001 року впаде до 25 доларів, то економічне зростання у США трохи вповільниться (наступного року воно становитиме 3,6%), інфляція — 2%, а рівень безробіття зросте до 4,5%. Не набагато серйознішими для американської економіки будуть і наслідки зростання цін на нафту до 40 доларів за барель: у такому випадку її зростання становитиме лише 3,2%, інфляція підвищиться до 2,3%, а безробіття — до 4,7%.

Навіть зараз дуже легко визначити, які галузі економіки виявляться найбільш вразливими. Деякі компанії вже почали активно реагувати на те, що відбувається. Місяць тому служба термінової доставки пошти United Parcel Service Inc., відома більше як UPS, уперше за останні 10 років внесла в ціни на свої послуги корективи, пов’язані з подорожчанням пального, — збільшила вартість усіх відправлень на 1,25%. Більшість американських авіакомпаній у вересні подвоїли складову пального в цінах на квитки. До тяжких часів і аналогічних дій готуються й компанії, котрі мають справу із залізничними та автомобільними перевезеннями.

Із наближенням зими політичний акцент і споживчий попит у США переміщається від бензину до палива для обігріву будинків та природного газу. Ціна останнього сягнула 5 доларів за тисячу кубічних футів, зрісши за останній рік майже вдвічі, а вартість нафти, що використовується для опалення, зросла за той самий період на 80%.

Найбільше подорожчання енергоносіїв ударить по малозабезпечених. Приміром, експерти автомобільної корпорації General Motors прогнозують, що внаслідок нафтової кризи передусім знизяться обсяги реалізації невеликих дешевих пікапів, а рівень продажу дорогих автомобілів спортивного класу, потенційні власники яких особливо не зважають на ціну пального, залишиться незмінним.

Причина того, що США переживають теперішню енергетичну кризу значно легше, ніж двадцять років тому, полягає у значному скороченні енергоємності їх економіки. Впродовж останніх п’яти років зростання промислового виробництва в Сполучених Штатах становило 20%, а обсяги споживаної нафти збільшилися лише на 9%. Це й зрозуміло — усьому причиною є масове використання американцями комп’ютерів та іншої техніки, що споживає мало енергії.

За межами США вплив енергетичної кризи значніший. Високі ціни на пальне вже викликали масові акції протесту в Європі. Збільшення витрат на закупівлю імпортних енергоносіїв перетворили торговий баланс держав зони євро з позитивного на негативний. За прогнозами, високі ціни на нафту можуть «вкоротити» значення європейського економічного зростання наступного року, як мінімум, на піввідсотка. А в Японії з цієї самої причини 2001 року на 1,7 відсотка може зменшитись загальний прибуток корпорацій. Ще більше від високих цін на нафту можуть постраждати країни, що розвиваються. Той-таки Китай, намагаючись пом’якшити наближення цінового удару, скасував заплановане раніше підвищення податків на паливо. Серйозних збитків зазнали лідери авіаперевезень у Південно-Східній Азії — компанії Thai Airways і Malaysian Airline System. З’явилися проблема навіть у члена ОПЕК Індонезії: вона відчуває брак дизельного пального, котре майже повністю йде за кордон.

Навіть нинішня, загалом сприятлива, ситуація у США також може незабаром загостритися. Високі ціни на енергоносії можуть «допомогти» американському Федеральному резерву розв’язати завдання поступового вповільнення промислового розвитку країни й урятувати її від так званого економічного перегріву. Однак виникає ще одна небезпека — зниження споживчого попиту. До того ж, підвищення вартості нафти загострить проблему залучення до США іноземного капіталу. Не дивно, що в другому кварталі нинішнього року дефіцит поточних статей американського платіжного балансу сягнув рекордного розміру — 106 млрд. доларів.

Залишатися повністю безтурботними американці не можуть. Однак не знаючи, яких заходів можна вжити сьогодні для запобігання кризі завтра, вони змушені просто чекати наступних подій, сподіваючись на краще. Так само, як і більшість із нас.