PARMALAT — ІТАЛІЙСЬКИЙ ENRON?

Скандал навколо італійського молочного гіганта Parmalat журналісти поспішили охрестити європейським Enron. Чи мають вони рацію, покаже час, а точніше — слідство. Хоча справді між крахом корпорації Enron, одного зі стовпів американської енергетики, і банкрутством найбільшої італійської харчової компанії Parmalat неймовірно багато спільного, аж до деталей: розміри компаній, причини і сценарій банкрутства, обмануті інвестори і кредитори, кримінальне розслідування, арешти.

Якраз напередодні католицького Різдва Parmalat зробив офіційну заяву про банкрутство. Шок накрив не лише всю Італію та її уряд, не тільки Європейську комісію та її чиновників. Новина приголомшила передусім пересічного інвестора, який примудрився вкласти свої заощадження в акції однієї з найбільш успішних, надійних і прибуткових компаній країни.

Від творця до розорителя

Компанія Parmalat — восьма за величиною серед італійських промислових гігантів і найбільша в харчовій галузі — довгі роки вважалася одним із найуспішніших італійських бізнес-проектів. 36 тис. робітників працюють у 30 країнах, переважно в Латинській Америці та Східній Європі. Щорічний обсяг продажів — 9,2 млрд. дол. Офіційний дохід компанії за 2002 рік — 7,6 млрд. євро. Ще на початку грудня 2003 року вартість однієї акції компанії сягала 2,5 євро. Після оголошення банкрутства курс упав до 11 центів, і торгівля цінними паперами була припинена. За три тижні слідства «діра» у фінансах компанії виросла з 4 млрд. євро, спочатку заявлених у середині грудня, до 10 млрд.

Того дня, коли поліція прийшла з ордером на арешт у дім Калісто Танці, засновника і голови правління компанії Parmalat, сам він перебував у Португалії — брав участь у паломництві в місто Фатіма. Відданий католик, друг ватиканських кардиналів, нагороджений орденом Св. Георгія за добродійну діяльність, Танці був також близький до лідерів християнсько-демократичної партії. У рідному місті Парма його шанували за бізнес-успіх і зовнішню скромність, і вже його земляки найменше могли уявити в ролі головного обвинувачуваного в найбільшому шахрайстві Європи.

З Португалії Танці полетів до Еквадору, де зосереджена значна частина фінансових інтересів Parmalat. Слідство підозрює, що, дізнавшись про проблеми на батьківщині, глава компанії міг спробувати сховати в цій південноамериканській країні частину своїх особистих заощаджень.

За три дні до Нового року голова компанії повернувся в Італію і був заарештований у міланському аеропорту. Після дев’ятигодинного допиту він «зламався» й визнав свою причетність до шахрайських схем у Parmalat. Зокрема повідомив, що привласнив собі з фондів компанії понад 500 млн. євро. Де лежать решта «зниклих» мільярдів, він не знає. За словами адвокатів Танці, після допиту він заплакав: «Це компанія, яку я побудував. Тепер я втратив усе».

Справді, Калісто Танці заснував компанію 1961 року і понад 40 років був її безпосереднім керівником. Сім’ї Танці належить основна частина акцій концерну. Крім того, Parmalat — власник легендарного футбольного клубу «Парма», раду директорів якого очолював син Калісто — Стефано Танці. Сьогодні у клубу, заснованого ще 1913 року, перспективи нульові: його борги оцінюються в 170 млн. дол. Експерти вважають, що клуб не зможе піднятися власними силами. Хіба що знайдуться багаті інвестори-покупці. Приміром, російські олігархи.

Бійтеся фінансових директорів

20 працівників із колишнього керівництва Parmalat перебувають сьогодні під слідством за обвинуваченням у шахрайстві. 10 із них — за гратами. У саму новорічну ніч було заарештовано Фаусто Тонна — колишнього фінансового директора, який звільнився ще в березні 2003-го. Прокурори відводять йому чи не центральну роль у бухгалтерських підробках та інших незаконних угодах протягом останніх 10 років. Сам Тонна, природно, наполягає, що лише виконував розпорядження свого шефа — Калісто Танці.

Однак через два тижні під домашній арешт було взято дружину Фаусто Тонна — Донателлу Алінові. Під час обшуку у неї вдома поліція конфіскувала два грошових векселі на суму 1 млн. євро. На думку слідчих, сеньйора Алінові зняла гроші з рахунків, які належать компанії Parmalat, у момент арешту чоловіка, а потім конвертувала їх у векселі.

Поява у справі такої постаті, як фінансовий директор, викликає мимовільні паралелі з Enron. Розслідування найбільшого американського фінансового шахрайства, розпочате відразу після банкрутства Enron у грудні 2001 року, не завершене й досі. Буквально минулого тижня один із головних персонажів слідства, колишній фінансовий директор Enron — Ендрю Фастоу після двох років відпирань нарешті визнав себе винним у використанні корпоративних рахунків концерну з метою особистого збагачення. Судовий вирок Фастоу включає 10 років в’язниці і виплату штрафу в сумі 23 млн. доларів. Водночас колишній глава компанії Кеннет Лей і далі наполягає на своїй непричетності до чогось протизаконного. Як мінімум, дивно, що людина, яка довгі роки стояла на чолі Enron і, за логікою речей, дуже добре обізнана з бухгалтерськими паперами, поки що не удостоїлася навіть офіційних обвинувачень.

Аудитори, банкіри й інші «потерпілі»

Крах італійського молочного гіганта почався того дня, коли Bank of America не визнав достовірності «власних» документів, згідного з якими, філія Parmalat — офшорна компанія Bonlat Financing, зареєстрована на Кайманових островах, має банківський депозит (у цінних паперах та готівці) на суму 4 млрд. євро. Через кілька тижнів німецький Deutsche Bank також відмовився підтвердити справжність документів, які нібито надходили з банку на адресу Parmalat. У ході слідства з’ясувалося, що багато фінансових документів Parmalat цинічно підробляв, що офшорні компанії-пустушки відкривалися для того, аби «надувати» ціни на акції та облігації фірми, а схеми по рахунках-інвойсах складалися так, щоб ввести в оману кредиторів і переконати їх, ніби доходи компанії були значно вищими, ніж насправді.

Основними кредиторами Parmalat виявилися американські банки. Саме за їхньої участі продавалися акції молочного гіганта, створювалися численні деривативи й відкривалися офшорні філії. Citigroup, Bank of America, JP Morgan Chase, Merrill Lynch, Morgan Stanly — усі вони працювали на великого італійського клієнта. Його офшорний бізнес протягом багатьох років кредитувався переважно Bank of Amerika, третім у десятці найбільших банків світу. Сьогодні банк подає судовий позов проти компанії Parmalat і заявляє, що його втрати в зв’язку з її банкрутством становитимуть приблизно 274 млн. доларів.

Citigroup — банк №1 у світі — значився в Parmalat у головних радниках. І знову, за аналогією з Enron, один департамент банку давав поради, інший — відразу вигідно продавав акції компанії. Citigroup, збитки якого через банкрутство Parmalat становитимуть 242 млн. дол., поруч з іншими банками-кредиторами, вважає себе потерпілою стороною у справі Parmalat.

Цікаво, що роллю американських банків у колапсі італійської компанії зацікавилися не лише італійські прокурори. Американська комісія з цінних паперів, головний фінансовий регулятор США, надіслала в Рим своїх представників для з’ясування деталей. Передусім тому, що власниками акцій Pаrmalat виявилося багато американських громадян та деякі пенсійні фонди. Наприклад, американський пенсійний фонд Southern Alaska Carpenter уже подав судові позови проти босів Parmalat, американських банків і аудиторських компаній, які могли, прямо чи побічно, допомогти італійському гігантові ввести в оману інвесторів. У скандалі виявилися замішаними банки не лише США, а й Німеччини, Іспанії, Великобританії, Нідерландів і, звісно ж, Італії.

Головні претензії в інвесторів, кредиторів, рейтингових агентств і, природно, у слідства — до двох компаній, які надавали Parmalat аудиторські послуги, — до Deloitte Touche Tohmatsu і Grant Thornton. До речі, працівників останньої, двох старших менеджерів італійської філії, заарештовано ще в грудні. Вони підозрюються в тому, що були співучасниками фальсифікації бухгалтерських рахунків молочного гіганта. Зі свого боку, аудитори стверджують, нібито самі стали жертвою фінансових шахрайств Parmalat. Схоже, мало чого їх навчив скандал із Enron, який практично «поховав» найвідомішого у світі аудитора Arthur Andersen на 89-му році його існування.

Внаслідок скандалу кредитно-рейтингова галузь також зазнала тяжких втрат, але в основному це втрата довіри. Інвестори хочуть знати, чи можна тепер узагалі довіряти рейтингам, що їх кредитні агентства виставляють банкам, компаніям, країнам.

Італійський фарс
чи глобальний скандал?

Щойно фінансові проблеми Parmalat стали надбанням гласності, прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі пообіцяв, що його уряд допоможе найбільшій у країні харчовій корпорації подолати кризу. Новому голові ради директорів Енріко Бонді доручено розробити план порятунку. Якщо ж врятувати компанію не вдасться, її продаватимуть уроздріб. Кажуть, багато покупців уже прицінюються.

Сам кабінет міністрів негайно вніс зміни і доповнення в закон про банкрутство, що може, у принципі, полегшити реструктуризацію Parmalat. Крім того, Італія звернулася до Європейської комісії з проханням дозволити державні субсидії в молочну галузь з огляду на її критичний стан. Першими постраждали італійські фермери, оскільки Parmalat закуповував понад 8% усієї молочної продукції Італії. Компанія-банкрут перестала платити, і більшість фермерів-постачальників уже припинили поставки. Аналогічна ситуація склалася в Бразилії, де Parmalat був другим за величиною покупцем молока у тамтешніх сільгоспвиробників. Бразильські фермери вимагають фінансової допомоги від власного аграрного міністерства.

Попри всі заяви прем’єра Берлусконі і пожежні заходи уряду, уникнути негативного впливу скандалу на економіку країни вже навряд чи вдасться. Рівно через місяць після його початку міністр економіки Джуліо Тремонті повідомив у парламенті про прогнозовані збитки для держави. Внаслідок зниження довіри інвесторів до Італії та падіння вартості урядових облігацій збитки можуть становити 11 млрд. євро, що еквівалентно 1% ВВП Італії. На думку експертів, крах молочної імперії за масштабами збитків для італійської скарбниці можна порівняти з фінансовою кризою в Аргентині.

У якому напрямі розвиватиметься слідство у справі про Parmalat, поки що ніхто не береться прогнозувати. Витончені махінації керівництва, підробка документів, заплутана міжнародна структура компанії вже сьогодні дозволяють говорити про те, що слідство, вочевидь, буде таким затяжним, як аналогічне американське щодо Enron. Не минає і дня, аби скандал навколо молочної імперії не «збагатився» шокуючими деталями, що, схоже, зробить його найбільшим за всю корпоративну історію Європи. А тому італійському Parmalat, швидше за все, не відкрутитися від енронівських лаврів, але в європейському масштабі.