За 14 років безперервних рецесій «відспівувати» японську економіку стало вже справою звичною. Тому навіть найпохмуріші прогнози як національних, так і міжнародних експертів, які щедро роздавалися всього лише кілька місяців тому, ажіотажу не викликали. Навіть попри відвертий трагізм основних економічних показників у країні. Ціни на фондовому ринку впали до 20-річного мінімуму і становили всього лише 25% від піку 1989 року; дохідність за цінними паперами підбиралася до негативних величин. Однак протягом дуже нетривалого часу ситуація різко змінилася, і зараз японська економічна картинка заграла всіма барвами веселки. Більше того, саме «економічна ейфорія», як охрестили домінуючий нині у Японії настрій, забезпечила чинному прем’єр-міністру Дзюн’їтіро Коїдзумі переобрання главою ліберально-демократичної партії Японії. А отже — збереження за ним посади прем’єр-міністра на наступний трирічний термін.
Як свідчать опитування громадської думки, нинішнього прем’єра зараз підтримують 67% японців. І це не дивно. Темпи приросту японського ВВП у другому кварталі нинішнього року становили 3,9%, що значно перевищує не лише найоптимістичніші прогнози, а й показники інших індустріально розвинених країн. Індекс японського фондового ринку Nikkei 225 за останні п’ять місяців зріс на 44,5%. Особливо тішить зафіксоване зростання споживчих витрат і деяке зниження безробіття. Ще одним визнанням японських економічних успіхів став перегляд МВФ прогнозу зростання японського ВВП із 0,8% до 2,0. І це на тлі зниження прогнозів для багатьох інших економік. Зокрема європейської.
Та все ж більшість економістів воліє не квапитися радіти за японців — занадто вже часто останніми роками у країні траплялися економічні фальстарти. Тим більше що основні проблеми так і залишаються невирішеними, а самі перевірені економічні ліки проти них виявляються не досить ефективними. Журнал Economist навіть запропонував спеціальний термін для непереможної японської дефляції — дисфляція, підкреслюючи економічну та політичну дисфункцію національних інститутів у нелегкій справі стимулювання необхідної для економічного зростання незначної інфляції.
Катастрофічний стан банківської системи Японії, величезний державний борг — усі ці теми звучать із заколисуючою нав’язливістю. А ось економічні збитки від епідемії комп’ютерних вірусів серйозними економістами почали обговорюватися лише порівняно недавно. Після того, як торік, наприклад, ці збитки «з’їли» цілий відсоток японського ВВП, вилившись у рекордні 440 млрд. єн. Якщо ця тенденція збережеться й нинішнього року, то від вистражданого економічного зростання може залишитися не так і багато.
Наступну тему назвати новою складно — вона для Японії останніх десятиріч досить несподівана. Статус центру міжнародного туризму Країна вранішнього сонця втратила вже давно, наполохавши колись численні натовпи іноземців рекордними злетами цін і загрозою тероризму. Тож ідея перетворити найстрашнішу страшилку японської економіки — падіння цін — на безпрограшну заманку для вимотаних інфляцією європейців і загартованих американців може виявитися досить плідною. Саме з цією метою в американських і європейських ЗМІ розгорнуто рекламну кампанію з бюджетом 17 млн. дол. Втім, порівняно з 30 млрд. дол., що їх японці-туристи залишають за межами своєї батьківщини, ця сума здається незначною. На кожного іноземця, котрий приїжджає до Японії, припадає три японці, які вирушають у подорож за кордон. А на кожного американця, котрий відвідує Японію, припадає вже сім японців, які відвідують США.
Усього ж у Японії торік побувало 5,2 млн. іноземців. Не дивно, що з такими скромними показниками країна посідає 35-те місце серед світових туристичних центрів. Тоді як Франція, незмінний чемпіон у цій галузі, щороку приймає у себе 70 млн. іноземних гостей. План японського уряду подвоїти кількість іноземних туристів до 2010 року досить амбітний, однак він наштовхується на непросту проблему видачі японських віз.
Та все ж, порівняно із системними збоями в японській економіці, що потребує реформування всього фінансового сектора, візове питання здається дрібницею...