НІМЕЧЧИНА ВІДДАЄ ПЕРЕВАГУ СВОЇМ ПОМИЛКАМ, А НЕ ЧУЖИМ ДОСЯГНЕННЯМ

Донедавна економічні показники двох найбільших західноєвропейських економік були рідкісно одноманітні. Проте з кінця минулого року ситуація в цих двох країнах почала розвиватися за різними сценаріями. Реалізація у Франції плану скорочення тривалості робочого тижня з 39 до 35 годин, багатьма експертами розцінена як нісенітниця, вже встигла принести свої численні позитивні плоди. Це й вищі темпи зростання ВВП, і менша інфляція, але найголовніше — найнижчий за останні 18 років рівень безробіття. Тим часом як німецький уряд змушений знижувати свої прогнози щодо темпів економічного зростання з 2,75 до 2%, французи відзначають, що зростання ВВП у четвертому кварталі минулого року виявився навіть вищим від очікуваного.

Саме французьку модель приборкання інфляції визнано найбільш ефективною в Європі. А базується ця модель, знову ж, на скороченні робочого тижня. Що позбавило профспілки права вимагати чергового підвищення заробітної плати. І хоча приріст індексу споживчих цін у Франції за квітень виявився найвищим протягом останніх семи місяців і становив 0,6%, Франція все ж залишилася практично єдиною країною в єврозоні, де інфляція не вийшла за рамки 2% — обмежень, накладених Маастріхтським договором. У цілому по єврозоні інфляція в березні становила 2,6%, а в Німеччині в квітні і геть сягнула 2,9%.

Ці невтішні економічні показники змусили німецький уряд упритул наблизитися до реорганізації системи соціального забезпечення для безробітних. Створена ще 1927 року, ця система визнана зараз однією із найдорожчих і найменш ефективних у Європі й усьому світі. Що особливо наочно проявляється в порівнянні з американською системою, де безробіття впродовж останнього десятиліття скоротилася до воістину рекордних розмірів. Так, в Америці, наприклад, той, хто втратив роботу, може розраховувати на допомогу безробітним лише протягом досить короткого терміну, від кількох тижнів до шести місяців, і її розмір не може перевищувати 50% попередньої зарплати. У Німеччині ж допомога дається терміном на рік і становить 67% попередньої зарплати. Літні робітники, сплативши за своє трудове життя великі суми до страхового фонду, можуть розраховувати на допомогу безробітним протягом двох із половиною років. Більше того, по закінченні цього терміну вони можуть претендувати на тривалу допомогу безробітним, яка, щоправда, вже не перевищить 53% останньої зарплати. Плюс до цього ще даються знижки на проїзд у транспорті і при відвідуванні музеїв та театрів, матеріальна допомога на дітей, субсидії на оплату житла і багато іншого. Відтак створюється ситуація, коли досить багатьом працездатним німцям вигідніше залишатися безробітними, ніж шукати собі роботу. За даними останніх статистичних досліджень, частка таких безробітних становить 20% їх загальної кількості.

Майнхард Мігель, директор інституту економічних і соціальних досліджень, у своїй більш ніж 200-сторінковій доповіді стверджує, що 7% теперішніх безробітних відмовляються від роботи через те, що запропонована їм зарплата виявляється меншою від суми всіх допомог, отримуваних у зв’язку з безробіттям. 8 відсотків вважають за краще залишатися безробітними, адже це гарантує їм велику пенсію і пільги на дітей. І, нарешті, 5% відмовляються від роботи просто через свої лінощі. Щоправда, на думку інших дослідників, остання категорія становить не менше 15% загальної кількості безробітних.

Ця статистика проливає певне світло на причини виникнення ситуації в країні, коли на 4 мільйони зареєстрованих безробітних припадає 15 мільйонів вільних робочих місць. Більше того, німецький уряд запланував залучити понад мільйон іноземних робітників для заповнення наявних вакансій. А тим часом самі німці воліють відмовлятися від пропозицій державних агенцій з працевлаштування. І, за законом, вони мають на це повне право. Принаймні протягом трьох місяців після втрати роботи безробітний має право відмовитися від роботи із платнею, меншою 80% його попередньої, а ще три місяці — від зарплати, нижчої 70%. Потім він може від роботи і не відмовлятися, але перед інтерв’ю з потенційним роботодавцем випити, наприклад, кухоль пива. Це надійно гарантує йому збереження статусу безробітного.

Становище погіршується й тим, що Німеччина не змогла поки що перетравити своє настільки болісне об’єднання. Рівень безробіття в західних землях становить 7,7 відсотка, тоді як у східних — 18,6. Однак у східних землях значно менше незаповнених вакансій. Зате саме там квітне чорний ринок праці, на якому трудовий контракт не складається, і нелегальний працівник зберігає право на отримання допомоги безробітним. Втім, навіть на законній підставі безробітний має право працювати не більше 15 годин на тиждень і при цьому отримувати і допомогу, і всілякі пільги.

У середньому, за оцінками міністерства праці, кількість німецьких безробітних, які віддають перевагу збереженню свого статусу і відмовляються від запропонованої роботи, становить 700 тисяч чоловік, а дехто навіть стверджує, що таких налічується понад мільйон. Тому слова Герхарда Шрьодера про те, що в німецькому суспільстві ніхто не має права на лінощі, і кожен, хто відмовиться від прийнятної роботи, має піддатися суворим економічним санкціям, впали на дуже благодатний грунт. Хоча придивитися до дуже позитивного досвіду своїх найближчих сусідів німці так і не захотіли.