«Мильні» пенсії в Західній Європі

Коли 1997-го 61-річний Кріс Шергольд виходив на дострокову пенсію (через злиття його банку з іншим відбувалося масове скорочення робочих місць), майбутнє бачилося йому в дуже райдужному світлі. Досить щедра корпоративна пенсія, плюс власні цінні папери, до того ж можливість позаштатної роботи на попередньому робочому місці. Однак 2000 року, після краху фондового ринку, від цих надій залишилася сама гіркота. Крісу довелося піти на повний робочий день на посаду фінансового менеджера некомерційної організації, і поки що невідомо, скільки йому доведеться потрудитися, щоб відновити свій початковий пенсійний рівень семирічної давності. З іншого боку, ще менше ясності з тим, скільки йому пощастить попрацювати. Адже пенсіонерів, вимушених шукати роботу, у Західній Європі тепер дуже багато. І з кожним роком ставатиме дедалі більше.

В Європі, як відомо, співвідношення працюючих і пенсіонерів становить три до одного. У США — п’ять до одного. При цьому європейська пенсія сягає 70% від зарплати на час виходу на пенсію, тоді як із протилежного боку Атлантики — лише 45. До 2050 року на кожного європейського пенсіонера припадатиме тільки два працюючих, які забезпечуватимуть їхню старість. Щоб хоч якось пом’якшити цю демографічну проблему, європейські уряди прагнуть підвищувати пенсійний вік. Але чи вдасться забезпечити робочі місця всім цим людям, які не стануть пенсіонерами, незрозуміло.

Великобританія в цьому сенсі перебуває в трохи іншому становищі. Тут гарантована пенсія становить усього лише 37% від рівня передпенсійної зарплати. Зате уряд усіляко заохочував особисті й корпоративні пенсійні вклади. Ось тільки збитки пенсійних фондів за останні роки оцінюються приблизно в 10 млрд. дол., і 12 млн. британців, за даними Пенсійної комісії, нині взагалі не мають ніяких пенсійних заощаджень. Щоправда, нижчі показники безробіття дозволяють англійцям будувати реалістичніші плани щодо підвищення віку виходу на пенсію до 67 років.