Криваві заробітки російських посіпак

Країни, які не підтримують санкцій проти РФ, знають, що роблять. Навряд чи вони симпатизують російському диктатору або ж дійсно вірять у голубів, які розносять світом біологічну зброю неонацистів. Вони просто хочуть заробити. Настільки, що наші життя і наша Батьківщина здаються їм справедливою ціною ґешефту з росіянами.

З їхньої точки зору, накладені на РФ санкції — вікно можливостей. Винятковий шанс стати посередником між РФ і світом у ланцюгах постачання товарів і фінансових маршрутах. Зароблені комісійні, на їхній погляд, варті звірств у Бучі та Ірпені, зрівняних із землею українських міст, мільйонів понівечених життів. Про всяк випадок у них завжди напоготові казочка про те, що запровадження санкцій зашкодить їхнім економікам, що насамперед вони мусять піклуватися про власне населення, та й узагалі «нє всьо так однозначно». Насправді однозначніше нікуди: одні країни усвідомлюють глобальні ризики від дій РФ, цивілізаційне значення цієї війни та страшні наслідки для України, тож готові зазнавати збитків заради нашої перемоги, а інші — вирішили зробити на цьому бізнес.

От вони: Китай, ОАЕ, Саудівська Аравія, Єгипет, Алжир, Індія, Індонезія, Ізраїль, Туреччина, Молдова, Казахстан, Грузія та ще кілька десятків менших або далеких від нас країн Азії, Африки та Латинської Америки.

Так, навіть грузини. За 30 років незалежності Грузії єдиною країною, з якої грузини перебувають у постійному конфлікті, була Росія. Та навіть це їх не зупиняє. За ці 30 років, попри всі абхазії та осетії, кількість російського бізнесу та російських грошей у грузинській економіці лише зростає. Цілі галузі Грузії якщо і бачать якісь інвестиції, то російські. РФ у грузинів — другий інвестор за обсягами після Нідерландів, але й серед нідерландських компаній більшість насправді російські. І замість того, аби зняти російський зашморг із шиї, Грузія вирішила затягнути його ще міцніше і попросила кляп. Такий собі економічний БДСМ.

Як це працює?

Насамперед країни, що не підтримали санкцій проти РФ, можуть просто вклинитися в їхні ланцюги поставок. Купувати російську продукцію і далі безперешкодно поставляти її третім країнам. РФ заробляє на продажі, вони — на перепродажі, кінцеві країни постачання не залишаться без товарів, які традиційно купували у росіян.

У такому разі оплати від покупців проходять «транзитом» через фінансових посередників у третіх країнах. І хоча Мінфін США запевняє, що уважно слідкує за всіма спробами оминути санкції та каратиме тих, хто допомагає РФ їх уникнути, ми розуміємо, що у нинішньому світі глобальної торгівлі лишилося чимало шляхів цілком законно здійснювати такі операції.

На жаль, попри всі перемоги в глобальній боротьбі за фінансову прозорість, схема із використанням номінальних власників компаній працює й досі. Навіть при прискіпливому аналізі якісь «ноунейми» на чолі створених росіянами прокладок нікому ні про що не скажуть.

Материнську компанію на Кіпрі можна відкрити за місяць, відкриття її «дочок» у країнах ЄС — ще місяць. У результаті на ринку з’являються європейські фірми, що на папері не мають жодного стосунку до РФ, та їхня материнська компанія із «ноунеймом» (може, навіть кіпріотом) у бенефіціарах.

Якщо російська компанія опинилася під санкціями, то й це не біда, свої дочірні компанії вона абсолютно спокійно може вивести з-під удару, перереєструвавши в інших юрисдикціях. Ну або може створити спільне підприємство, кому як подобається. Тут головне, щоб частка російських власників у ньому не була значущою, аби саме підприємство не підпало під санкції. Відкрити юрособу, наприклад, у тій же Грузії можна абсолютно спокійно навіть онлайн, але й приїхати неважко, у них же для росіян «безвіз» як продовження стокгольмського синдрому. Далі вже ця де-юре грузинська, а де-факто російська компанія може безперешкодно поставляти товари чи послуги на ринок РФ.

Якщо під санкції потрапили бенефіціари, це теж не безвихідь. Російські компанії активно змінюють свої структури власності, розпорошуючи активи деінде. Їхні акціонери, що потрапили під персональні санкції, позбуваються своїх контрольних пакетів, аби їхні компанії могли й надалі безперешкодно працювати. Більш того, врахувавши досвід 2014-го, більшість компаній вписала у свої акціонерні угоди положення про можливість примусового викупу акцій у тих їхніх власників, проти яких запроваджено персональні санкції.

Банківські обмеження також можна легко подолати, якщо відкрити рахунки в іноземних банках. На жаль, не в усіх країнах для цього потрібна особиста присутність клієнта чи наявність резидентства. У Казахстані, наприклад, не потрібні ані перше, ані друге, як і в Сінгапурі, Болгарії, Мальті, Швейцарії, Вірменії, Грузії. На Кіпрі можна все, якщо відкрити місцеву юрособу (що, як ми пам’ятаємо, займе лише місяць), як і в Гонконгу, але і там реєстрація компанії нескладна і доступна онлайн. Тож і на фінансових посередницьких послугах також можна непогано заробити, поки Росія знищує Україну.

Чому це працює?

Росією не просто ширяться лайфхаки, як бізнесу обійти санкції, там цілі агентства працюють над тим, щоб забезпечити місцевим підприємцям зручну та швидку перереєстрацію в інших юрисдикціях. Компанії-евакуатори — так це у них називається. Власники цих «евакуаторів» на сьомому небі, — кількість клієнтів виросла в рази, попит стабільно збільшується, зараз вони за день отримують місячну кількість заявок від бізнесу. Причому про фактичний переїзд здебільшого не йдеться, на марші номінальна зміна юрисдикції або відкриття нових компаній у третіх країнах. У дружніх до РФ.

У Балтії зворотний тренд, там юристи пишуть пам’ятки для клієнтів, як розпізнати спроби обходу санкцій, які угоди мають здатися підозрілими, з якими контрагентами краще уникати співпраці. Навіть семінари проводять. І це варте поваги, але насправді є лише спробою навіть не полегшити симптоми, а уберегтися від зараження. Усунення ж причин цієї хвороби — значно складніший процес. Основна із них — точковість санкційних обмежень. Це завжди залишає можливість обійти санкції, наприклад, просто змінивши банк.

Тож навіть від системи SWIFT треба було б відключити всі російські банки, а не деякі. Повної заборони трансакцій також заслуговують не чотири, а всі російські банки. Як і заморозки їхніх активів. Так, це боляче, але в інших випадках будь-які заборони можна обійти. Та найбільш болісним, а від того й найбільш ефективним стало б закриття російських коррахунків у інших країнах. Вони, звісно, пручатимуться, але недовго, якщо їх поставити перед вибором: або вони закривають російські рахунки, або їхні рахунки буде закрито у ЄС і США. Бо тільки відсутність грошового потоку як такого може і здатна якось вплинути на РФ та її бізнес, усіх інших обмежень можна уникнути.

Не менш нагальне запитання: а чи не мають посилити контроль і процедури країни, в яких відкрити компанію та отримати банківський рахунок так само просто, як замовити піцу? Ми ж тут усім світом не перший рік боремося за фінансову прозорість, викриття «брудних грошей», протидію їхньому відмиванню, а тепер ще й за виконання санкцій. Може, вже варто прискорити ці процеси і принаймні вимагати особистої присутності бенефіціара з паспортом під час реєстрації? Не кажучи вже про механізми контролю поставок, посередницьких ланцюгів, походження коштів і решти очевидних, але досі навіть не обговорюваних заходів, які дозволили б санкціям лишитися санкціями, а не перетворитися для росіян на тимчасову незручність. Так, від подібних заходів скрутно буде всім. Але порівняно із тією ціною, яку зараз щодня платить Україна, це взагалі не витрати.

Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.