Китайські банки пішли по руках?

Реформування банківської системи Китаю почалося в 1980-х, а завершитися має до кінця цього року, після чого, згідно з умовами вступу країни до СОТ у 2001 році, бар’єри на шляху доступу іноземних інвесторів до китайського банківського сектора мають бути ліквідовані.

До 1979 року у країні був один-єдиний, природно, державний банк, який гордо носив назву «Народний банк Китаю». Кошти, що їх держава через цю структуру виділяла на грандіозні явно неокупні проекти, кредитами називалися тільки з любові до справи.

З метою певної лібералізації, котра до болю нагадувала пізню радянську, із цієї фінансової інституції було виділено три спеціалізовані державні банки: Банк Китаю, Сільськогосподарський банк Китаю і Будівельний китайський банк, доповнені трохи пізніше Промислово-торговим банком Китаю. Паралельно створювалася мережа акціонерних комерційних банків, які фактично також залишалися державними, адже основними акціонерами ставали державні підприємства, центральні та місцеві органи державної влади. До Народного ж банку Китаю поступово переходили повноваження центробанку, і 1986-го за ним законодавчо було закріплено повноваження з регулювання всієї фінансової системи та формування грошово-кредитної політики.

Щоправда, до 1997 року НБК не мав навіть формальної незалежності. А реальної, як стверджують західні аналітики, немає й досі. Дуже далекими від світових стандартів були й методи роботи в інших китайських банках, які, видаючи кредити, мало турбувалися про те, хто і як їх погашатиме. В результаті частка безнадійних кредитів досягла позамежних розмірів, і саме слабкість фінансової системи Китаю вважається найсерйознішим чинником ризику однієї з найбільших економік світу.

Метод боротьби з «поганими» кредитами, обраний китайським керівництвом, особливою оригінальністю не вирізнявся: значну їхню частину списували. За даними ОЕСР, за останні роки в «чорну діру» китайських банків вгатили 283 млрд. дол., і аналогічна доля очікує ще 203 млрд. Більша частина цих коштів стосується «великої четвірки»: на частку найбільших банків Китаю припадає більш як половина всіх банківських активів країни. У результаті, за даними китайської влади, відсоток безнадійних кредитів у цих банках удалося знизити з позахмарних 26 до 11 (тоді як у світовій практиці тривожним сигналом вважається перевищення стелі в 1%).

Щоправда, Девід Лаг у International Herald Tribune нагадує про доповідь аналітика МВФ Річарда Подп’єра, опубліковану в березні ц.р. У ній стверджувалося, що обсяги безнадійних кредитів у китайських банках (причому не тільки в Сільськогосподарському, котрий демонструє найгірші показники в цьому плані) продовжують накопичуватися найзагрозливішим чином.

А в травні фірма Ernst&Young в аналітичному огляді світового банківського сектора зазначила, що «велика китайська четвірка» за 15 років акумулювала таких кредитів на суму в 845 млрд. дол. І зараз, після всіх списань, погашень та інших маніпуляцій, на її рахунках «висить» «безнадійних» на 358 млрд. дол. — значно перевищуючи офіційну цифру в 133 млрд. Після дуже гнівної реакції китайського Центробанку, котрий затаврував це твердження як сміховинне і безглузде, фірма, що є офіційним аудитором Промторгбанку, доповідь вилучила і перед китайською стороною вибачилася. Та й як інакше, коли останній аудит підопічного їй китайського банку нічого подібного не виявив.

Зате чимало криміналу виявили в китайських банках інші компетентні органи. Зокрема, колишній президент Банку Китаю отримав 12-річний тюремний строк за хабарі. Тільки в цій фінансовій установі за минулий рік було зафіксовано 75 випадків небезкорисливої поведінки її працівників, а загальна сума припинених оборудок сягнула 151 млн. дол. Зовсім недавно громадськості (принаймні в США) стало відомо про махінації в Сільськогосподарському банку Китаю: лише за 2004 рік там виявили 51 такий випадок на загальну суму в 1,1 млрд. дол. з участю 157 службовців, а також 1,8 млрд. дол. неправомірно виплачених депозитів та 3,5 млрд. необґрунтовано виданих кредитів.

Прихід у цій ситуації в китайський банківський сектор іноземних компаній якраз і може виявитися тим стимулом, що змусить усю систему працювати ефективніше і прозоріше. Щоправда, обмеження, встановлені китайським керівництвом, істотно звужують вплив закордонних інвесторів. Зокрема, стратегічний іноземний інвестор (а ним може вважатися лише компанія, що відповідає всім 36 жорстко обумовленим вимогам) може придбати від 5 до 20% акцій китайського банку. Загальна ж частка всіх іноземних інвестицій не може перевищувати 25%. Більше того, встановлено трирічний мораторій на репатріацію іноземних інвестицій, і навіть після закінчення цього терміну іноземний капітал не можна вивести одноразово — максимум по 20% з інтервалами в кілька місяців. Здавалося б, такі умови мало кому здаватимуться привабливими, особливо з урахуванням нинішнього спаду на світовому фондовому ринку.

Однак первинне розміщення акцій Банку Китаю на Гонконзькій фондовій біржі відбулося дуже успішно. 9,7 млрд. дол., виручені за 10,5% загального пакета, стали найвищим показником у світі за операціями із IPO за останні шість років. А ажіотаж, що розгорнувся під час підписки на ці акції, виявився зовсім безпрецедентним: попит серед стратегічних інвесторів перевищив пропозицію в 20 разів, а серед приватних — у 80! 25,57 млрд. акцій за ціною 38 центів (в американській валюті) за штуку розійшлися за чотири дні, причому в перший же день торгів зросли в ціні на 14%.

Це вже третє розміщення акцій китайських банків на Гонконзькій біржі і друге — акцій «великої четвірки». Торік у жовтні первинне розміщення акцій Будбанку принесло 9,2 млрд. дол., ще раніше цю ж процедуру здійснив Банк комунікацій. З моменту розміщення вартість акцій цих банків зросла на 44 і 97% відповідно.

У вересні ц.р. очікується розміщення акцій Промторгбанку, причому очікуваний обсяг операції становить 12 млрд. дол. Щоправда, Банк Китаю ще має шанси утримати свій рекорд, продавши в липні додатковий пакет юаневих акцій на Шанхайській біржі. У цьому разі він стане першим китайським банком, який має акції, номіновані як у юанях, так і в гонконгзьких доларах. Банк, який за розмірами своїх активів посідає друге місце в китайській табелі про ранги і 32-ге — у світі, має, до того ж, ще й відносно невелику частку безнадійних боргів: за 2005 рік їхній відсоток удалось знизити з 5,5 до 4,9%. Крім того, у ньому зберігається 14% усіх китайських депозитів, і на його частку припадає 12% кредитів.

Однак привабливість IPO цього банку серед іноземних інвесторів пояснюється аж ніяк не очікуваннями великого прибутку. Головний стимул для великих транснаціональних компаній — можливість отримання інсайдерської інформації про внутрішні двигуни економіки, якій і цього року доведеться приростати зі швидкістю як мінімум 9,6%.