КЕЛЬТСЬКИЙ ТИГР НЕ ЗДАЄТЬСЯ

Минулого понеділка саміт міністрів фінансів Європейського cоюзу спробував наставити на путь істинну одного зі своїх членів — Ірландію, щоб та вгамувала власну гординю та погодилась на загальні умови перебування в єврозоні, знизивши інфляцію й піднявши податки. У відповідь міністр фінансів «бунтівливої» країни порадив колегам-міністрам, Єврокомісії та Європейському центробанку тримати свої поради при собі, бо Ірландія, економічні успіхи якої найбільші в Європі, їх не потребує. Щоправда, за рамками його бравого виступу залишилися і справжні причини ірландського економічного дива, і мотиви «стійкості» нинішнього уряду в боротьбі з ЄС.

Два аспекти однієї економіки

За аналогією зі східними економічними тиграми, Ірландію, засновану древніми кельтами, називають тигром кельтським. І, в принципі, є за що. В останні роки невелика країна на узбіччі Європи, на частку якої припадає лише 1% промислового виробництва Євросоюзу, надала своїй економіці найбільшої динаміки зростання в ЄС. За попередніми даними, 2000 року темпи економічного зростання перевищили 13%. Нинішнього року запланований рекордний бюджетний профіцит у 2,8 млрд. дол. (3,3% ВНП) якщо й уповільнить темпи економічного зростання, то не набагато: ВНП, за прогнозами, зросте на 9%. За розмірами державного боргу Ірландія посідає друге місце в ЄС, але знизу.

Головний козир ірландської економіки — її податкова політика. Скорочення податків, передбачене бюджетом минулого року, допомогло урядові погодити з профспілками так звану Програму процвітання та справедливості. Ця формула, запроваджена ще 1987 року, у рамках якої зниження податків було поступкою для збереження низького номінального зростання заробітної плати, підтримала, з одного боку, конкурентоздатність країни, з другого боку — збільшила реальні доходи робітників.

Перебуваючи в обіймах Євросоюзу, який не може похвалитися сприятливим оподаткуванням бізнесу, Ірландія фактично взяла курс на створення «податкової гавані». Низький рівень корпоративних податків, спрощена система оподаткування й адміністративних процедур призвели до того, що значні міжнародні компанії та банки, а останніми роками й високотехнологічний венчурний бізнес стали дедалі частіше розміщувати свої регіональні штаб-квартири в цій маленькій країні. Сплачувати податки в Ірландії виявилося набагато вигідніше, ніж будь-де в Європі. Слід віддати належне й самим ірландцям: дружелюбні й працьовиті, з веселою й легкою вдачею, вони зуміли створити в країні навдивовижу комфортну обстановку для підприємців — як для своїх, так і для іноземних.

Проте проблема ірландської економіки — інфляція. Останні два роки уряду Ірландії вже не під силу тримати її в рамках. Під час запуску євро, у січні 1999 року, більшість країн єврозони наблизилися до відносно низького рівня інфляції — приблизно 2,5%. Ірландія ж була винятком. Швидке економічне зростання, щільний ринок праці та підвищення цін на нерухомість — усе разом означало, що ціни в Ірландії піднімалися набагато швидше, ніж будь-де в Європі. Торік рівень інфляції — 5,9% — виявився найвищим у ЄС і більш як удвічі перевищив двовідсотковий цільовий рівень єврозони. (А в листопаді був рекорд — 7%.) Щоправда, нинішнього року уряд розраховує знизити інфляцію щонайменше до 4,5%. Хоч Ірландія має найбільший у ЄС профіцит бюджету, а також один з найнижчих показників боргу стосовно ВНП, економісти побоюються, що фіскальна політика цієї країни призведе до ще більшого стимулювання попиту.

Відомо, що «щедрий» ірландський бюджет більше враження справив на політиків, ніж на економістів. Серед останніх був і Вім Дуйзенберг, президент Європейського центрального банку (ЄЦБ), який ще у вересні критикував Ірландію за «потурання» інфляції та радив їй як члену єврозони перейти на ощадливішу політику бюджетних витрат. Такі попередження пролунали на адресу Ірландії з МВФ і ОЕСР. Ці високі поради, втім, було проігноровано, і, всупереч їм, останній ірландський бюджет, поданий у грудні, видається досить зухвалим. Він базується на загальному зниженні податків на 1,3 млрд. ірландських фунтів і передбачає пакет заходів для підвищення державних витрат вартістю 850 млн. ірл. фунтів.

На думку Європейської комісії, такий бюджет підвищить доходи населення, посилить платоспроможний попит і, зрештою, призведе до ще більшої інфляції. Тому реакція ЄК була швидкою й несподівано різкою.

Чим небезпечний ірландський синдром успіху

Вперше ЄС наважився критикувати державний бюджет одного зі своїх членів, використовуючи при цьому досить жорсткі формулювання. ЄС вважає, що ЄК і ЄЦБ повинні мати значно більшу владу. Тому тиждень, що передував саміту міністрів фінансів, політичні й фінансові важкоатлети єврозони намагалися напоумити «бунтівливу країну». Сам Романо Проді, президент Єврокомісії, втрутився з гострим зауваженням: «Іноді вчитель повинен покарати найкращого учня». І нагадав, що ЄК попереджала Ірландію протягом трьох років про відхилення від загальних критеріїв, а сьогодні альтернативи вже не залишилося.

По суті, боротьба між Ірландією та ЄС — це боротьба навколо влади. Архітектура євро, створена Маастрихтським і Амстердамським договорами, навмисно залишила нез’ясованим питання про економічний контроль над цією валютою. Лише ЄЦБ підвладне встановлення відсоткових ставок, а податки і плани державних витрат номінально залишено в руках національних урядів, але тільки доти, доки ці уряди притримуються заздалегідь заданих меж.

Утім, такий поділ між монетарною й фіскальною політикою не є чимось незвичним. У США, приміром, відсоткові ставки встановлює Федеральна резервна система (центробанк), а фіскальна політика перебуває в руках президента й Конгресу. У Британії Банк Англії встановлює відсоткові ставки, а уряд приймає рішення щодо рівня оподаткування та державних витрат. Але обов’язково має бути координація між тим, що роблять центробанки, та що — уряди. Інакше результатом може виявитися хаос.

Ірландія сьогодні опинилася на лінії вогню. Але Євросоюз так само стурбовано поглядає на бюджети Франції й Італії. Особливо останньої, бо, на думку багатьох спостерігачів, існує ймовірність виникнення схожого конфлікту між Римом та Брюсселем. А це, своєю чергою, може посилити сформоване на валютних ринках враження, що євро — погано керована валюта.

Єврокомісія недаремно стурбована неврегульованістю бюджетного питання з Ірландією. Адже інші країни можуть наслідувати її приклад. Позаяк малим державам ЄС набагато легше інфляційно «розкочегарити» свої економіки, водночас насолоджуючись загальною антиінфляційною дисципліною єврозони. «Це буде безплатний ланч, який малі єврокраїни з’їдять за рахунок великих», — влучно зазначив один журналіст.

Відповідь Брюсселю з Дубліна пролунала безкомпромісна. Міністр фінансів Ірландії Чарлі Маккріві протягом двох останніх місяців невтомно повторював: бюджет, прийнятий у грудні, перегляду не підлягає. Його підтримали прем’єр-міністр Берті Ахерн та віце-прем’єр Марі Харні, заявивши, що «ірландська економічна політика заслуговує оплесків, а не докорів».

Рецепт процвітання

Ірландці пишаються своїм економічним бумом і його причиною називають правильно обраний курс та програму розвитку країни. Недавно іронічний ірландський міністр фінансів Маккріві навіть відпустив двійко уїдливих зауважень на адресу європейських колег-міністрів, мовляв, якби кожна країна в єврозоні могла зростати так само швидко, як Ірландія останні кілька років, континент став би процвітаючим. Проте міністр лукавить — справа не тільки в успішному курсі.

Варто повернутися в 1973 рік, коли Ірландія після невдалих спроб у 60-х нарешті офіційно вступила в Європейський союз. Відтоді вона завжди була сильним прибічником ЄС, що пояснювалося, серед іншого, двома основними причинами. Перша — членство в ЄС робило Ірландію менш залежною від потужного сусіда, Великобританії. Друга полягала в тому, що Ірландія завжди була чистим одержувачем фінансової допомоги Європейського союзу, особливо сільськогосподарських субсидій.

Фінансування Ірландії Європейським союзом було вельми істотним. З часу приєднання до ЄС Ірландія отримала чистого фінансування 21,5 млрд. англ. фунтів (32,2 млрд. дол.) по лінії структурних і сільськогосподарських фондів, фонду «Об’єднання». Протягом останніх років кожен фунт, внесений Ірландією в бюджет ЄС, повертався до країни п’ятьма фунтами допомоги(!). Це було величезною економічною підтримкою, особливо в розвитку інфраструктури й підвищенні фахових навиків населення, що натомість спричинило економічне зростання.

Честь і хвала ірландцям — вони не розбазарили й не розкрали оті величезні суми допомоги, а побудували процвітаючу економіку. Коли Ірландія приєдналася до ЄС, її ВНП на душу населення становив 58% від середнього рівня Євросоюзу, тобто країна була однією з найбідніших у ЄС. Сьогодні, після кількох років безпрецедентного для ЄС зростання, ВНП Ірландії перебуває на рівні 104% від середньоєвропейського середнього показника на душу населення.

Так, сьогодні ірландський уряд запевняє, що не бачить можливості змінити вже ухвалений бюджет. Але обіцяє, що під час складання наступного бюджету зауваження Європейського союзу та інших критиків можуть бути враховані. Ще б пак. Загальні вибори в Ірландії мають відбутися до літа. А після них уже можна буде урізати держвидатки на соціальні програми, підвищувати податки й зменшувати інфляцію.

Але до виборів — нічого не вийде. Хоч би як тиснув Євросоюз зі своєю Єврокомісією. Правляча партія Фіанна Фейл, готуючись до боротьби, чудово усвідомлює, що інтелігентна, без надриву «боротьба» за домашню політику зниження податків проти наказів з Брюсселя або Франкфурта лише сприятливо вплине на електорат.

Теорія —
не завжди практика

Про те, що Ірландія заробить офіційну догану від ЄС через свою економічну політику, було відомо заздалегідь. У свою чергу, ірландський міністр Маккріві також прибув до Брюсселя на саміт міністрів фінансів ЄС 12 лютого у всеозброєнні — з готовою відповіддю. Сценарію дотрималися: публічне зауваження від ЄС і «ні» від Ірландії.

Повернувшись у Дублін, Маккріві зазначив: «Єврокомісія робила свою справу, я захищав Ірландію». Не всі на батьківщині міністра, щоправда, поділяють його гордість за зроблене. Опозиція, приміром, порівнює його дії з практикою Маргарет Тетчер під час перебування її на посаді прем’єр-міністра Великобританії, коли вона «поставила знак рівності між національними інтересами й дипломатичною ізоляцією».

Парадокс у тім, що Єврокомісії довелося критикувати найуспішнішу економіку єврозони, щоб не дати «впасти» самому євро. Коли євро вкорениться досить глибоко, такі конфлікти не будуть для нього проблемою. Крім того, ЄК стоїть на варті євро суто теоретично. За умовами Маастрихтського договору 1992 року, ЄС може лише винести офіційну догану країні-члену, якщо та не в змозі довести свою бюджетну політику до єдиного параметра, позаяк ЄС не має повноважень підкріпити догану санкціями або штрафами.

Звідси два висновки. Перший — стійка позиція Ірландії створила прецедент обмеження Єврокомісією та ЄЦБ спроб фіскального федералізму. Другий — така стійкість «порушника» можлива лише за рахунок ослаблення євро. І запитання: чи може клуб бути ефективним, якщо не всі його члени дотримуються однакових правил?