Із росії з готівкою

З початку року Лондон набув специфічного статусу — він став світовою столицею супербагатіїв. Сьогодні тут мешкають 40 «доларових» мільярдерів — більше, ніж у будь-якому іншому місті планети. У Нью-Йорку, приміром, їх налічується лише 31, у Москві — 23, в Женеві — 20, у Токіо й Парижі — всього по 10. Який такий «магніт» розміщено в столиці вже давно «не туманного» Альбіону, і чому він притягує дедалі більше закордонних товстосумів, при цьому, до речі, не відштовхуючи й своїх?

Нічого таїти, Лондон справді вміє «догодити» грошовитим людям. Приміром, жити в центрі глобальної торгівлі і «фінансовій столиці Європи» престижно; смакувати принади демократичного і спокійного життя — приємно; купити розкішний будинок із басейном, садом та фонтаном прямо в центрі міста — зручно. Але головний «пряник» лондонського життя для іноземців у тому, що британське оподаткування дуже гнучке і дає масу переваг багатим людям. Можна жити в Альбіоні, але при цьому, користуючись статусом іноземця (тобто не громадянина), уникати уваги британських податкових служб до розкиданих по світу активів і доходів.

Із 40 «британських» мільярдерів — 13 іноземців. І рейтинг очолює знаєте хто? Звісно ж, російський гість — Роман Абрамович. Причому він не лише найбагатший серед іноземних резидентів. Відповідно до елітного списку газети The Sunday Times, він є номером один серед найбагатших людей Великобританії за 2004 рік. Ну, а оскільки його недавній колега по бізнесу Михайло Ходорковський, сидячи за гратами в очікуванні суду, втратив уже понад 5 млрд. дол., то Абрамович упевнено посів його місце, ставши першим серед мільярдерів Росії, шостим — у Європі і 22-м — у світі. «Російський олігарх, власник футбольного клубу «Челсі», статки якого оцінюються у 7,5 млрд. фунтів (13,6 млрд. дол.), він у 26 разів багатший за королеву», — повідомляли злегка розгублені газетярі.

Абрамович — один із небагатьох іммігрантів, який нажив статки у своїй країні і навіть домігся там успіху, але потім вирішив за краще оселитися в Лондоні. «Висадившись» на острові, губернатор Чукотки раптово потіснив багатіїв-аборигенів, наприклад, «зсунув» на друге місце найбільшого земельного магната герцога Вестмінстерського, із багатством у 5 млрд. фунтів, який три попередніх роки значився під першим номером.

Абрамович

За відомостями журналістів, сьогодні багатство Абрамовича складається з вартості акцій його компаній у нафтовому, авіаційному та фармацевтичному секторах економіки. Після того, як торік зірвалася угода зі злиття «Сибнефти» Абрамовича та «ЮКОСа» Ходорковського (через пред’явлення останньому обвинувачень у шахрайстві і взяття його під варту), західні нафтові компанії швидко вишикувалися в чергу до «Сибнефти». Shell, Total, Chevron, Texaco — усі сподіваються переконати радників Абрамовича, що запропоновані ними умови купівлі компанії будуть найвигіднішими. Аналітики тим часом кажуть, що реальна вартість «Сибнефти» при такій покупці перевищить 11 млрд. дол.

Що стосується футбольного клубу «Челсі», придбаного Абрамовичем минулого літа, то його ціна сьогодні наближається до позначки в 300 млн. фунтів. Примітно, що більшу частину цієї суми новий власник витратив на купівлю гравців.

А навіщо Абрамовичу знадобився англійський футбольний клуб? Та ще й загрузлий у боргах і відомий тим, що ніколи не міг до кінця використати свій потенціал. Щоб покупка не видавалася занадто вже дивною, британські піарники наймолодшого олігарха Росії створили йому імідж пристрасного футбольного фаната, причому «закоханого» відразу у весь англійський футбол. Спочатку він придивлявся, точніше — прицінювався до знаменитих англійських фаворитів — таких клубів, як «Манчестер Юнайтед», «Арсенал», «Тоттенхем». Але зміг купити лише «Челсі».

Однак це була не найгірша порада. «Челсі» завжди славився тим, що за нього уболівала британська аристократія, хоча б тому, що клуб розташований в одному з найдорожчих лондонських районів — Челсі. Попри це, фанати «Челсі» мають репутацію хуліганів і відомі образливими вигуками на адресу керівництва команди. Ось для цих «різнокаліберних» уболівальників Абрамович постав у ролі майже рятівника: купив клуб, сплатив його борги й пообіцяв значні субсидії для залучення нових гравців. Слова свого він дотримав, але, крім футбольних зірок, придбав ще й тренера-португальця. У результаті не минуло й року, як «Челсі» посів друге місце в чемпіонаті Англії, поступившись «Арсеналу», але обійшовши культову в Британії команду «Манчестер Юнайтед». Абрамович не приховує, що має намір зробити з «Челсі» світовий суперклуб...

Рік тому, коли Абрамович купував частину британського футболу, журналісти жартували — мовляв, уболівальникам доведеться опанувати важке й незвичне прізвище, але при цьому самі ж примудрялися вимовляти його з наголосом на другому складі. Ще вони пропонували фанам розучити новий слоган для матчів: «Звідки гроші?» Народ, однак, вчинив по-своєму: російський магнат проходить тепер під стилізованим ім’ям «містер Челскі», а фанати в ньому просто душі не чують. І не тільки фанати. Адже акції компанії пішли вгору.

Взагалі, володіння футбольним клубом десь у розвинутій Європі — справа вигідна. Бо клуб — це не лише футбольна команда, а й бізнес. Англійські клуби, як правило, акціоновані, їхні акції котируються на біржі. Не виключено, що Роман Аркадійович заробить ще й на футболі.

А ось про що промовчали піарники Абрамовича, рекламуючи його футбольні уподобання, то це про те, що Британія для «поселення» вибрана ще й тому, що в Лондоні розміщується інвестиційний фонд Millhouse Capital, який управляє активами мільярдера. І ще одна причина, про яку говорять, але особливо не педалюють, — це «ефект» Ходорковського.

Першим її озвучив Борис Березовський, друг і вчитель Роми Абрамовича, що живе у лондонській екзилі: «З самого початку угода, як її задумував Роман, була захистом. Він бачить, що сталося з Ходорковським, і шукає способу убезпечити себе». Втім, багатьом експертам теж чомусь здається, що навряд чи Абрамовича омине програма російської влади з «рівновіддалення олігархів». І це попри те, що його «Сибнефть» вирвалася в лідерський ряд нафтового бізнесу Росії, а корпоративне управління і прозорість фінансової звітності в компанії іноземні інвестори ставлять за приклад усьому російському бізнесу. Втім, пригадується, раніше таким прикладом був «ЮКОС» Ходорковського... Однак поява в пресі повідомлень про те, що Абрамович поступово продає свої активи в Росії, може означати, що він справді лаштується осісти за кордоном.

Наприклад, у Лондоні. За рік із гаком він устиг грунтовно облаштувати свій побут: придбав розкішний будинок у найдорожчому районі Лондона — Найтсбріджі і ще двійко квартир (про всяк інвестиційний випадок). Також розжився 200-гектарним маєтком Файнінг Гіл у графстві Західний Сассекс. Уся ця нерухомість, кажуть, коштувала йому 60 млн. фунтів.

Але не факт, що Абрамович оселиться саме в Лондоні. Адже у нього є ще розкішна вілла (за 10 млн. фунтів) у Сан-Тропе на Лазурному березі. Там у нього власний «маленький» флот, що складається із трьох яхт загальною вартістю 150 млн. фунтів. Одна з них — «Пелорус», — якщо не помиляюся, найбільша у світі й, відповідно, найдорожча (72 млн. фунтів). Ще одну яхту — «Гранд Блу» — він купив за 50 млн. фунтів у Пола Аллена, одного з засновників компанії Microsoft.

Що стосується повітряного флоту, то Роман Аркадійович володіє двома вертольотами й одним літаком — приватним Боїнгом-737. До речі, не пізніше як у травні найбагатший росіянин у власному вертольоті доставив принца Чарльза на благодійний матч із поло. Щоб уже зовсім не шокувати публіку, представник королівської особи заявив, що «принц, як правило, не приймає безплатних подарунків у вигляді транспортних послуг, якщо вони йдуть не від близьких друзів. Але такі можливі у виняткових випадках — якщо послуга допомагає залученню грошей на благодійні потреби».

Попри те, що Абрамович має власний замок в австрійських Альпах, відомо також, що взимку він намагався придбати кілька будинків на фешенебельному французькому лижному курорті Куршевель. Раніше тут відпочивали найбільш знатні сім’ї Європи, але останніми роками він полюбився найбагатшим сім’ям із Росії. Хтось висловлював припущення, що молодий мільярдер задумав зробити Куршевель місцем збору своїх впливових друзів, можливо, навіть влаштувати щось на кшталт приватного Давоса. Хтозна. Угода не відбулася, але, вочевидь, лише поки що.

Що стосується загального стану фінансової імперії 37-річного Романа Абрамовича, то він більш ніж задовільний. За неповний рік її «розмір» збільшився на півмільярда фунтів стерлінгів. Щоправда, і від неприємностей ніхто не застрахований. Так, за даними газети The Times, Абрамовича очікує не зовсім приємний розгляд.

Ще в середині 90-х така собі компанія з експорту нафти Runicom, зареєстрована у Швейцарії, отримала від одного російського банку кредит за програмою допомоги Європейського банку реконструкції та розвитку малому бізнесу в Росії. У результаті дефолту 1998 року банк збанкрутував і був ліквідований. Компанія в такому випадку ставала гарантом кредиту, але «знайти» її Євробанку ніяк не вдавалося. І раптом навесні нинішнього року в ЄБРР від імені компанії Runicom звернулися Євген Швідлер, глава «Сибнефти», і... Юджін Тененбаум, член ради директорів «Челсі». Вони заявили, що Runicom устигла сплатити кредит російському банку ще до його банкрутства. Оскільки 15 млн. дол. кредиту «не повернулися», то ЄБРР має намір продовжити його пошуки. На думку оглядачів The Times, цілком можуть початися перевірки бухгалтерських книг і грошових переказів «загубленої» компанії. І хтозна, чи не оголить це якісь «таємниці імперії Абрамовича»?

Крім того, The Times пише і про розслідування у Швейцарії схеми використання позики МВФ, виділеної на підтримку російського рубля. І нібито в матеріалах слідства фігурує ім’я Романа Абрамовича та його компанія Runicom.

У статті наводяться слова женевського прокурора, що Абрамович був одним із тих, хто в оточенні Єльцина контролював так звану мережу чорних кас. Швейцарцям видалися підозрілими величезні суми, які проходили через банківські рахунки компанії Runicom у Женеві. Примітно, що 2000 року розслідування було припинене, оскільки Росія і США відмовилися надати слідству матеріали щодо використання позики МВФ.

Березовський

Сьомим у рейтингу іноземних мільярдерів і чотирнадцятим — у загальнобританському значиться колишній співвітчизник Абрамовича — Борис Березовський, зі статками в 1,8 млрд. фунтів. Колишній — бо з вересня минулого року він підданий Її Величності, котрий отримав статус політичного біженця під новим ім’ям Платон Єлєнін. Через два дні після такої знаменної події магістратський суд Лондона відхилив позов російської влади про екстрадицію Березовського. Російські власті звинувачували колишнього олігарха у великих фінансових шахрайствах і вимагали віддати його рідному правосуддю.

Рішення лондонського суду дуже ускладнило російсько-британські відносини. У Кремлі ніяк не хотіли повірити, що керівництво країни не може «підкоригувати» суддів та інших юристів. І міністр закордонних справ Джек Стро марно пояснював, що надання притулку Борису Березовському й Ахмеду Закаєву є суто юридичним рішенням, воно не означає, що офіційний Лондон підтримує їх політично.

Олігарх номер один єльцинської епохи розмістив свій офіс у престижному центральному районі Лондона Мейфер. Він каже, що продовжує управляти активами. У його портфелі — російські алюміній та нафта, ЗМІ, нерухомість по всьому світу. Судячи з усього, знаменитий БАБ бізнесом на території Британії не займається. Хіба що іпотечним. Тобто скуповує нерухомість для власного користування.

Постійно проживаючи в Британії з 2000 року, він устиг придбати будинок «Стенлі-гаус» на одній із найпрестижніших вулиць — Кінгс-роуд, квартиру в районі Белгравія, маєток у Вентворті. Останню його покупку на початку нинішнього року жваво обговорювали в пресі: за 10 млн. фунтів він прикупив садибу 1908 року в селі Гаскомб, у графстві Саррей, у скандально відомого радіоведучого Кріса Еванса. Новий маєток Березовського, крім будинку з восьми кімнат, включає ще вісім котеджів для гостей, стайню, спортивний комплекс і сад, створений відомим парковим архітектором Гертрудою Джекіл (нас такі подробиці дивують, а для англійців — важливі, бо паркову культуру вони найчастіше цінують так само високо, як і архітектуру).

Можливо, це звучить сумно, але Березовський позиціонує себе як єдиного «жорсткого» опозиціонера президентові Володимиру Путіну. Іноді, у рамках війни з Кремлем, він влаштовує акції протесту. Минулої осені, напередодні візиту російського президента до США, Борис Березовський і ще чотири підписанти — О.Боннер, І.Рибкін, В.Буковський, Р.Хасбулатов — помістили платну заяву (на цілу газетну шпальту) у провідних британських, європейських і американських виданнях «Сім запитань президентові Джорджу Бушу про його друга президента Володимира Путіна». Публікація на правах реклами коштувала Березовському всього 400 тис. дол., галас зчинила, але на стосунки двох сильних лідерів навряд чи вплинула.

А наприкінці травня Березовський організував — на підтримку колишнього глави «ЮКОСу» Ходорковського — марш протесту з «мерседесів». Колишній олігарх найняв 100 однакових «мерсів», і на даху кожного було укріплено плакат із текстом типу «Руки геть від ЮКОСу» або «КДБ проти бізнесу». Екзотична колона проїхала через центр Лондона до російського посольства. Там усі плакати було виставлено вздовж паркану, зібралася купа зівак і журналістів. Їм Березовський повторив те, що казав уже неодноразово: міжнародний бізнес повинен підтримати незаконно арештованого Ходорковського, а не купувати активи «ЮКОСу», тому що в такому разі це буде справжнім «скуповуванням краденого».

Англоманія

Звісно ж, у Британії живуть не лише Абрамович із Березовським. Є ще багато відомих російських прізвищ. Але про них — наступного разу.

Нові російські супербагатії продовжують нині щось на кшталт традиції, започаткованої банкіром Натаном Ротшільдом, німецьким євреєм, який оселився в Лондоні 1798 року і чиї нащадки досі значаться серед найвпливовіших постатей у Сіті. Треба сказати, що саме вони стали провідниками для новоросійських багатіїв у вищий британський світ. Бо їм, виявляється, зовсім не досить мати товстий гаманець і великий легальний рахунок у банку. Їхнє марнославство потребує привселюдної присутності у вищих прошарках британського суспільства.

Крім того, подейкують, що у росіян більше, ніж в інших націй, розвинена англофілія. Хоча ні, є ще американці. Але їхня любов до Британії — це інтерес до землі предків. І вони здебільшого захоплюються туристичними походами по сільських стежинах. Непояснимий (чи пояснимий?) потяг до вищого світу спостерігається в основному у багатих росіян. «Росіянам (читайте Чехова або Толстого) завжди було властиве схиляння перед аристократією. І вбивши більшість своєї власної 1917 року, вони, здається, тепер виявляють зачарування нашою», — уїдливо зауважує Вільям Кеш із Evening Standard. (Хочу лише додати, що схиляння перед титулами властиві англійцям не менше, якщо не більше, ніж росіянам. — Ю.З.).

Що й казати, Британія для цих цілей — благодатне місце. Ще й тому, що, попри всю манірність і показну елітарність, британський обиватель-сноб «оцінює становище людини в суспільстві за її статками й умінням робити гроші. Але — старовинні статки ставляться вище за нові, нажиті на «вульгарних» торгових операціях. Тому герцог без шеляга за душею стоїть на соціальних сходинках вище, ніж процвітаючий бізнесмен».

Так писали недавно, років шість-сім тому. Але то було в минулому столітті, навіть тисячолітті. Новий час потребує нових героїв. І британським снобам доводиться миритися з напливом іноземного багатства. З однієї простої причини — воно вигідне британській економіці.

Які рекомендації новим росіянам та іншим пострадянським нуворишам дає британський досвід третього тисячоліття? «Недешеві», але й невибагливі: узявши в руки 150 млн. фунтів, виходьте на британський футбольний ринок і купуйте футбольний клуб, краще — загрузлий у боргах і поставлений на межу зникнення. І все. Ви моментально станете героєм для футбольних фанів, вони ж — найсправжнісінький народ. Якщо можете собі дозволити літак, вертоліт, яхту — купуйте, принагідно транспортуватимете членів королівської сім’ї. І в такий простий та «доступний» спосіб відразу долучитеся до вищого аристократичного товариства. Ваші портрети не сходитимуть зі шпальт і екранів британських ЗМІ. Про вас говоритимуть, вами захоплюватимуться etc. Адже гроші — вони всюди гроші, що в Росії, що в Британії. І тільки цинічні й злостиві журналісти муситимуть крізь зуби називати вас «улюбленцем публіки».

Не знаю чому, але щоразу, наштовхуючись на прозорий і сором’язливий погляд Романа Абрамовича, завмерлий на газетній фотографії, я згадую Трегубову з її «Байками кремлевского диггера». З усього прочитаного мною про скромного олігарха один абзац із її книги справив незабутнє враження. Пам’ятаєте, вона переказує слова Нємцова про його відвідини Тані Дяченко (дочки Єльцина) і Валі Юмашева (її майбутнього чоловіка) на дачі в липні 1997 року? «Атмосфера там у них, треба сказати, була гнітюча. Валя з Танею мовчки сиділи і злобливо їли шашлики. Які готував і подавав їм якийсь хлопчисько, котрого я тоді не знав. Я думав — це кухар. Але потім мені сказали, що це — Роман Абрамович...»

Всі дані, цифри й назви узято з публікацій у британських виданнях: Financial Times, Evening Standard, The Guardian, The Independent, The Daily Mail, The Daily Mirror, The Daily Telegraph, The Sunday Times, The Times.