ІНВЕСТОР І СХІДНА ЄВРОПА: ПОСПІШАТИ ЧИ НЕ ПОСПІШАТИ

Недавній візит Володимира Путіна до Великобританії супроводжувався в британських ЗМІ справжнім шквалом статей, присвячених вражаючим економічним успіхам Росії, а заодно і деяких інших країн Східної Європи. Британці були вельми заінтриговані інформацією про те, що індекс ділової активності в регіоні за минулий рік зріс на 20 відсотків. Більше того, попри загальний жалюгідний стан із фондовими індексами (британський FTSE, приміром, упав на 6,4 відсотка, а S&P 500 — на 7,7) Morgan Stanley Capital Investment East Europe Index зріс за той самий період на 14,9 відсотка. Здавалося б, після ознайомлення з цими даними тільки ледачий не помчить скуповувати акції східноєвропейських компаній. Проте фондові аналітики радять усе ж таки не поспішати.

Спочатку іноземному інвестору доведеться вияснити для себе, про які саме успішні країни Східної Європи йдеться. Як з’ясувалося, найчастіше в цьому контексті згадують Росію, Польщу й Угорщину. Дві останні, які з 2004 року вступають до ЄС, протягом ось уже чотирьох років демонструють темпи зростання ВВП, що випереджають середні по Євросоюзу (до речі, те ж саме стосується і Чеської Республіки). А як свідчить досвід Ірландії, Іспанії та Португалії, у перші роки після вступу до цієї організації економічне зростання старанних новачків стимулюється ще більше. Це вже потім можливе виникнення проблем із дефіцитом бюджету, нерозвиненістю інфраструктури, недостатньою соціальною захищеністю тощо. А поки що в цих східноєвропейських країн вельми райдужні перспективи.

Ще одна деталь: заробітна плата персоналу, при порівнянному освітньому рівні, у Польщі й Угорщині становить одну п’яту від середньоєвропейської. Не випадково ж інвестиційний трастовий фонд Jupiter’s Emerging Europe, що створений лише у вересні минулого року і спеціалізується здебільшого на акціях саме цих країн, уже продемонстрував 28-відсоткове зростання свого капіталу. Причину такого успіху менеджер фонду Олена Шафран вбачає у тому, що акції східноєвропейських компаній на початковому етапі були дуже недооцінені. І хоча зараз вони, як і раніше, залишаються недооціненими, на відміну від західних, усе ще переоцінених, розрив між ними стрімко скорочується. Отож, надалі очікувати таких темпів зростання навряд чи можна.

Зовсім інша річ — Росія. Пламен Моновський, який очолює Merrill Lynch Investment Managers Emerging Europe Fund, оцінює акції російських компаній як дуже перспективні. Середній москвич, за його оцінками, витрачає на місяць від 700 до 800 дол. — зовсім як середній швед. 13-відсотковий податок, перші проблиски корпоративної прозорості і відкритості, залучення незалежних західних експертів і аналітиків створюють, на думку пана Моновського, непогані передумови для подальших стабільності і зростання.

Проте Марк Мобіус, колега Моновського по Templeton, трастовому фонду ринків, що розвиваються, вважає розмови про «стабільність» щодо Росії щонайменше несерйозними. Відсутність грамотного акціонерного і корпоративного менеджменту, на його погляд, ще довго створюватиме проблеми на російському фондовому ринку. Та й купувати там, крім акцій нафтових і телекомунікаційних компаній, за великим рахунком, нічого.