ІНДІЙСЬКИЙ СЛОН НА СТЕЖИНІ ЕКОНОМІЧНОГО ПРИСКОРЕННЯ

Довгостроковий економічний прогноз інвестиційного банку Goldman Sachs, опублікований у жовтні минулого року, для багатьох виявився несподіванкою. Порівнюючи економічні перспективи шести найбагатших економік світу і чотирьох таких, які найбурхливіше розвиваються, експерти визнали явним лідером Індію. За їхніми розрахунками, Китай, Росія та Бразилія дуже скоро втратять рекордні темпи свого економічного зростання, а багатим країнам вони вже давно навіть не сняться.

Зате Індія встановить небувалі рекорди як за відносними темпами зростання, так і за абсолютними показниками. Через 30 років її загальний ВВП перевищить японський, а ВВП на душу населення до 2050 року зросте, порівняно з нинішнім рівнем, у 35 разів і опиниться на недосяжній для інших країн висоті. Адже, згідно з цим прогнозом, Індія виявиться єдиною у світі державою, в якій частка працездатного населення збільшуватиметься до кінця 2020-х років.

Утім, фахівці вже досить давно пильно стежать за цією дивною країною контрастів. 8% приросту ВВП, очікувані на кінець нинішнього фінансового року (а минає він у березні), — лише одна з причин. Головною підставою для політичного й економічного оптимізму стало поновлення переговорів щодо Кашміру, спірної території між Індією та Пакистаном із часу здобуття цими країнами незалежності 1947 року. Частина території ввійшла до складу Індії як штат Джамму, і Кашмір — єдиний у цій багатоконфесійній країні населений в основному мусульманами. Третина Кашміру перебуває під управлінням Пакистану, і ще відсотків 20 контролюються Китаєм. Численні війни сусідніх країн за цю територію, а також збройна боротьба мусульманських сепаратистів за повне від’єднання Кашміру як від Індії, так і від Пакистану забрали за роки незалежності 40 тис. людських життів, а демонстративне брязкання ядерною зброєю, якою обзавелися протиборчі сторони, відлунює і в найвіддаленіших куточках Земної кулі.

Надія на мирне вирішення конфлікту з’явилася лише наприкінці минулого року, і багато аналітиків досі вважають її дуже непевною. Проте плани запустити перший автобусний маршрут, що перетинає демаркаційну лінію між індійською й пакистанською частинами Кашміру, викликали небувале піднесення. Адже це означає не лише припинення безглуздого кровопролиття, а й налагодження економічних зв’язків між сусідніми країнами, які посідають важливе місце на географічній карті світу.

І не тільки на географічній. Значно більшу вагу мають демографічні показники Індії, населення якої становить 17% від населення світу. Щоправда, на них припадає лише 2% глобального ВВП і тільки 1% світового обсягу торгівлі. Саме люди залишаються основним багатством Індії, яким вона поки що не в змозі добре розпорядитися.

Щоправда, проблеми величезного індійського населення теж величезні. 70 дітей із тисячі помирають у віці до одного року. 20% узагалі не відвідують школу. 35% дорослого населення — неписьменні. Однак саме Індія стала символом безпрецедентного розвитку інформаційних технологій та центрів дистанційного обслуговування. З усіх компаній, що входять у список Fortune 500, послугами індійських програмістів два роки тому користувалися 185. А 14% великих американських фірм 2003 року користувалися індійськими центрами дистанційного обслуговування. Нинішнього року цей показник обіцяє подвоїтися.

Здійсненню цих прогнозів можуть завадити протекціонізм, а також психологічні чинники. До того, що діти всієї Землі бавляться китайськими іграшками, споживачі вже звикли. А ось із необхідністю отримувати роз’яснення з приводу рахунку за місцеві телефонні переговори в тій-таки Америці у диспетчера, чиє робоче місце в Індії, — багато хто все ще не може змиритися. Однак саме цим шляхом, як обіцяють фахівці, піде розвиток тих бізнес-структур, які претендують на гідне місце у глобальній економіці. Причина цього — у величезній армії молодих, високоосвічених спеціалістів, котрі добре володіють англійською мовою і мають смішні, за західними мірками, уявлення про «добру зарплату».

Мукеш Амбані, керівник найбільшої в Індії приватної фірми Reliance, оцінює «професійну ресурсну базу» в цій галузі у 7—7,5 млн. чоловік, зі щорічним приростом у 700—800 тис. Поки що у сфері інформаційних технологій трудиться лише 770 тис. осіб, і до 2008 року їх кількість може сягнути 2 млн. При цьому вони приноситимуть 77 млрд. дол. на рік, що становитиме 30% валютних надходжень у країну.

Звісно, 2 млн. робочих місць для всієї армії індійських робітників, яка вже зараз налічує 470 млн. і щороку збільшується ще на 9 млн. чоловік, — крапля в морі. Зате ця крапля веде до небезпечного розшарування індійського суспільства, в якому утвориться окремий клас «білих комірців». Окрім того, що їхня зарплата, і так непорівнянна з середньою по країні, щороку збільшується на 10%, — вони ще й живуть у закритих анклавах, будівництво яких розпочинається з налагодження електропостачання, прокладання доріг та забезпечення питною водою. Для решти країни ці блага залишаються практично недосяжними.

Сільське господарство, в якому задіяна переважна більшість працездатного населення країни, забезпечує тільки трохи більше 20% національного ВВП. При цьому воно дуже залежить від погодних умов. Так, наприклад, нинішні високі темпи приросту ВВП не в останню чергу спричинені найряснішими за останні п’ять років дощами, які дозволили збільшити виробництво сільгосппродуктів на 9%, і тим самим стримати інфляцію, що вже було ожила. Загроза голоду відступила, у фермерів завелася готівка, яку вони поспішили витратити, надавши суттєвого прискорення національній промисловості.

А ще позаторік небувала посуха призвела до зменшення сільгоспвиробництва на 5,2%, у результаті чого приріст ВВП ледь дотягнув до 4%. І якщо для західних країн цей показник є межею мріянь, то для Індії він означає стрімке зростання безробіття і масове зубожіння й так далеко не багатого народу.

Непрямим підтвердженням відсутності впевненості в подальшому сприятливому сценарії розвитку подій аналітики вважають факт перенесення на весну загальних виборів, які мали відбутися в жовтні. Проте це рішення, що може забезпечити переобрання нинішнього прем’єр-міністра Атала Біхарі Ваджпаї, гостроти самої проблеми не зніме. Як не зніме її, за твердженням експертів, і індійський план «повороту рік» — надскладний іригаційний проект вартістю 120 млрд. дол., за рахунок якого передбачається об’єднати всі водні ресурси країни в єдину мережу, нейтралізувавши тим самим загрозу повеней та посух.

Ситуація в індійській промисловості характеризується значно більшою стабільністю, хоча також не без проблем. Крім розвитку інформаційних технологій, Індія славиться продукцією своїх фармацевтичних фірм, виробництво ж ними аналогів найбільш просунутих медпрепаратів дуже непокоїть власників патентів на них. Крім того, у країні розвинене автомобілебудування, зокрема виробництво комплектуючих, а також сталі, цементу й алюмінію. Проте на частку промисловості також припадає трохи більше 20% ВВП, а 52% забезпечує сфера обслуговування.

І в цьому полягають відразу дві системні проблеми індійської економіки. По-перше, розвивається вона практично без створення нових робочих місць, і 8% приросту ВВП, відповідно до 10-го п’ятирічного плану (спадщина ще Джавахарлала Неру), — той мінімальний показник, який дозволяє стримувати зростання безробіття. По-друге, сфера обслуговування не потребує великих інвестицій, які могли б значно зміцнити індійську економіку в цілому. Так, торік країні вдалося залучити лише 4,7 млрд. дол. іноземних інвестицій — десяту частину того, що перепало сусідньому Китаю роком раніше. Щоправда, зростання іноземних інвестицій стримується й надмірною зарегульованістю індійського законодавства.

Процес лібералізації, запущений Радживом Ганді 1982—1992 років, сприяв підвищенню середніх темпів зростання ВВП із 3,5% за попереднє десятиріччя до 5,2. Приватизація, що стартувала 1999 року, лише починає давати плоди, хоча фондовий ринок уже досяг рекордного за останні 12 років приросту. Та все ж основний переломний момент пов’язаний із приватизацією підприємств, які забезпечують створення і розвиток інфраструктури. Зокрема йдеться про систему електропостачання. У деяких штатах вона перебуває в настільки катастрофічному стані, що на нічних знімках із супутників вони постають суцільною чорною плямою. А державний бюджет явно не в змозі розв’язати усіх цих проблем. Його дефіцит уже шість років перебуває біля 10-відсоткової позначки, при цьому більше половини його йде на обслуговування боргів, а решта — на зарплати держслужбовців, пенсії, оборону та субсидії.

Ситуація ускладнюється дуже скромним збільшенням податкових надходжень. Як стверджують спеціалісти, обсяги ухиляння від податків за темпами зростання істотно випереджають зростання економіки. Втім, нинішнього року розроблено програму податкового реформування, що може допомогти розв’язати цю проблему. Але може й не допомогти. Адже запровадження такого поширеного податку на додану вартість укотре відклали. А тим часом непрямі податки на індійські товари роблять їх значно дорожчими, знижуючи тим самим їхню конкурентоздатність. Однак при цьому дивним чином не ведуть до зростання податкових відрахувань у скарбницю.

Однак більшість фінансових показників країни можуть викликати задоволення навіть у найприскіпливіших критиків. Інфляція залишається досить скромною, а зміцнення рупії стосовно американського долара з 2002 року пішло такими швидкими темпами, що індійському центробанку довелося вдатися до термінового викупу валюти. У результаті валютні резерви сягнули 100 млрд. дол., хоча ще 1991 року становили скромний один мільярд.

Облікова ставка знизилася з 12% 1997 року до 6. Це стимулювало зростання споживчого кредитування. Зокрема обсяг іпотечного ринку за минулий рік зріс на 30%, а продаж автомобілів у кредит — на 37%. І це, як стверджують фахівці, лише початок. У країні, де телевізор є лише в половині домогосподарств, перспективи ринку величезні. Власників мобільних телефонів налічується поки що 25 млн., однак їх кількість щомісяця зростає на 2 млн. чоловік.

А взагалі, основна економічна надія — як завжди, на середній клас. А його чисельність у мільярдній країні становить поки що 150 млн. чоловік.