Індія—Китай: азіатське економічне дербі

У зарубіжній пресі дуже важко відшукати матеріал, у якому економіки Індії та Китаю аналізувалися б окремо, а не в протиставленні. Мимоволі на думку спадає мудре слівце «дербі». Цим «кінським» терміном футбольні вболівальники позначають безкомпромісні дуелі, що відбуваються на змаганнях високого рангу між представниками одного й того самого регіону. Сам факт, що в цьому разі світову економічну першість оспорюють найближчі сусіди, поглиблюється не лише схожістю за багатьма параметрами, а й корінними відмінностями економічних моделей, вибраних азіатськими гігантами. Унікальними є також переваги й недоліки їхніх економік.

Китай та Індія, що стрімко зростають в економічному й демографічному сенсі, але при цьому залишаються поки що дуже бідними країнами, ось уже кілька років є об’єктом пильної уваги як експертів, так і журналістів. Пересічний обиватель має дуже чітке уявлення про темпи зростання китайської економіки, які впродовж останніх 25 років уперто тримаються біля позначки 10% приросту ВВП на рік, а також про основну рушійну силу цього безпрецедентного зростання — лавину дешевого китайського експорту, який буквально затопив увесь світ. А ось із успіхами індійської економіки мало хто обізнаний. Тамтешні досягнення в основному стосуються сфери обслуговування, переважно в галузі високих технологій. Користувачі кол-центрів із Західної Європи чи Північної Америки можуть і не підозрювати, що оператор, який відповідає на їхній дзвінок, сидить у далекому Делі. І там-таки розроблено чимало новітніх комп’ютерних «наворотів». Нинішні усереднені 6% приросту індійського ВВП теж мають блідий вигляд на тлі сусідських «драконівських» темпів, хоча і є предметом заздрощів для більшості країн світу.

Особливості моделей капіталізму

Належність до азіатського регіону, величезна чисельність населення, бурхливі темпи економічного розвитку при мізерності фінансових та енергетичних ресурсів — ось практично всі ознаки, які об’єднують Індію й Китай. Розбіжності ж фахівці можуть перелічувати дуже довго. Найпринциповіші було виокремлено трьома авторами аналітичного огляду, опублікованого нещодавно в McKinsey Quarterly. Гарвардський професор Тарун Ханна, директор Шанхайського представництва консалтингової фірми McKinsey Джонатан Ветцель і Діана Фаррел, керівник McKinsey Global Institute, вважають, що головна відмінність цих країн полягає в моделі економічного розвитку, вибраній їхніми урядами.

Китай із 1978 року зробив ставку на державний капіталізм, а Індія з 1991-го — на розвиток приватного підприємництва. Поки що «лідирує» китайська модель, завдяки якій країні вдалося істотно поліпшити свою інфраструктуру, розв’язати чимало транспортних проблем, закласти основи для вирішення питань з енергопостачанням. Це безпосередньо пов’язано з можливістю залучити в країну потужні потоки іноземних інвестицій, обсяг яких лише за минулий рік становив 54 млрд. дол., що вдесятеро перевищує аналогічний індійський показник. Загалом обсяг китайської економіки оцінюється в 1,4 трлн. дол., що на цей час поступається японським досягненням, але втричі перевершує індійські.

Як розсудили журналісти

На сьогодні явний фаворит у цьому економічному забігу саме Китай, який до того ж перевершує Індію і за демографічними показниками. Втім, ця ситуація обіцяє змінитися найближчим часом, і років за двадцять Індія виявиться єдиною зі значущих в економічному плані країн, якій вдасться уникнути проблеми старішання свого населення. Інакше кажучи, за рахунок високої народжуваності армія працездатних зростатиме швидше за армію пенсіонерів.

Можливо, саме цей чинник став вирішальним для авторів дослідження, проведеного Edelman Public Relations Worldwide. Експерти опитали 65 журналістів зі США, Великобританії, Франції, Німеччини, Сінгапуру, Китаю та Індії, які висвітлюють економічну тематику, стосовно перспектив азіатських гігантів. 80 відсотків респондентів вважають, що через п’ять років сприятливіший бізнес-клімат буде в Індії. А 63% визнали, що в цьому плані справи там непогані вже сьогодні.

Найцікавішою у своєму дослідженні автори вважають відповідь на запитання: «Коли ви думаєте про ці країни як про економіки, котрі розвиваються, що передусім спадає вам на думку?» Без будь-яких підказок (тобто без запропонованих можливих варіантів відповіді) більшість журналістів для Індії назвали демократію, а для Китаю — відсутність демократії.

Численні попередні дослідження вже засвідчили, що ніяких ідеологічних установок стосовно необхідності «заохочення» економік, які розвиваються, у зарубіжних інвесторів немає. Просто тоталітарні держави зазвичай не поважають право на приватну власність, а це може налякати багатьох потенційних інвесторів. З іншого боку, і «не лякливих» цілком досить, аби забезпечити інвестиційний бум як у Китаї, так і в Росії, при цьому вперто ігноруючи Індію.

У цьому контексті не надто дивує той факт, що нині на частку Китаю припадає 46% публікацій в американській пресі, тоді як на Індію — лише 14. При цьому кожна четверта стаття про індійський феномен стосується проблеми відпливу робочих місць з Америки. Інші ринки, що розвиваються — Мексика, Росія, Бразилія і Польща, — ділять між собою решту 40%.

Новий коридор для юаня?

Із найсерйозних проблем, які доведеться вирішувати Індії найближчими роками, журналісти й експерти зазначають дві: забюрократизованість і зарегульованість. А ось Китаю нині доводиться витрачати чимало зусиль для того, аби якомога більш поступово загальмувати свою економіку, що надто розігналася. Рішення про підвищення відсоткових ставок за доларовими депозитами, прийняте китайським керівництвом наприкінці минулого року, покликане послужити саме цій меті. Понад те, багато експертів побачили в цьому ознаки готовності Пекіна змінити свою політику щодо американського долара, до якого китайський юань залишається прив’язаним уже десять років.

Свого часу цей чинник відіграв велику роль у локалізації азіатської фінансової кризи, проте нині викликає в міжнародних фінансових колах чимало нарікань. Неможливість «відірватися» від китайського юаня не дає змоги американцям зменшити торговий дефіцит, який сягнув рекордних значень через те, що китайський експорт дешевшає з такою ж самою швидкістю, що й американський. А ось китайцям саме поступове підвищення курсу юаня відносно долара дало б можливість дуже м’яко пригальмувати розвиток власної економіки.

Один із високопоставлених китайських чиновників минулого року заявив в інтерв’ю International Herald Tribune, що вважає за можливе деяке розширення коридору, в якому юань зможе коливатися відносно долара, як проміжний етап при переході до прив’язки юаня до кошика валют. Проте відразу підкреслив, що робить цю заяву не як посадова особа, а як учений-економіст. Адже послаблення валютного регулювання стане дуже жорстким випробуванням на міцність для китайської фінансової системи, що залишається на цей час дуже вразливою через високу частку безнадійних кредитів, які «висять» на китайських банках. Правда, нині ця частка досить швидко зменшується. Однак, як наголошують експерти, зовсім не завдяки санації всього банківського сектора, а за рахунок видачі нових кредитів, які згодом теж можуть перетворитися на безнадійні.

З іншого боку, попередні оцінки зростання китайської економіки, які пролунали вже цього року, показали, що темпи зростання китайського ВВП таки вдалося «опустити» з 9,2 до 8,5% на рік. А це означає, що ймовірність «відв’язки» юаня від долара знову переходить до сфери витонченої східної філософії…

Переможе дружба?

Здавалося б, ці сусідні економіки, у кращому разі, приречені постійно віддалятися одна від одної в пошуках власних економічних ніш. Проте автори вже згадуваного огляду в McKinsey Quarterly вважають, що в Індії і Китаю є, як мінімум, одна точка дотику. Це — автомобільна промисловість.

Нині індійський автопром становить половину китайського (у КНР 2003 року випущено 1,76 млн. автомобілів). Проте досягнення індійських інженерів (яких, до речі, у цілому по країні вдесятеро більше, ніж у Китаї) дозволяють індійським автомобілям займати власну, хай і невеличку нішу навіть на американському ринку. При цьому китайські автомобілевиробники мають, знову ж таки, потужнішу фінансову та промислову базу й пропонують набагато ефективнішу модель розвитку.

Поєднання переваг китайського централізованого планування з інженерним потенціалом індійської інтелігенції, яка, до того ж, здебільшого вільно розмовляє англійською мовою, принесло б користь обом країнам. Інакше кажучи, для того, щоб не опинитися в аутсайдерах, Індії треба стати більше схожою на Китай, а Китаю — на Індію. І тоді ті 8% приросту ВВП, що «обіцяні» обом країнам упродовж найближчих п’яти років, можуть зберегтися на довгі роки. В іншому разі до 2050 року на Китай очікує уповільнення темпів розвитку до 2,9%, а на Індію — до 5—6.

Втім, одна річ романтичні мрії економістів-ідеалістів і зовсім інша — інтереси решти учасників міжнародного економічного ралі. І насамперед Росії. Її ненастирливі спроби зіштовхувати лобами своїх азіатських конкурентів у боротьбі за активи розчленованого ЮКОСа показують, що без втрат (економічних, як мінімум) нічого з того не буде.

Зазіхання Китаю якщо не на світове, то хоча б на регіональне панування основним гравцям добре відомі. А от рішення Індії відмовитися від міжнародної допомоги, запропонованої їй для подолання наслідків грудневого цунамі, і особливо намір відірвати від свого багатостраждального бюджету 22,5 млн. дол. для допомоги Шрі-Ланці, Мальдивам, Індонезії і Таїланду, багатьох захопило зненацька. Особливо коли врахувати, як сильно сама Індія постраждала від цього стихійного лиха. Китай, звісно, одразу ж підхопив кинутий йому виклик і збільшив виділену ним суму з 2,6 млн. дол. до 60. Було б чудово, якби з’ясовування питання, хто в Азії господар, і надалі відбувалося лише такими методами.