ГЛОБАЛЬНИЙ ВИКЛИК ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ

15 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 31, 15 серпня-22 серпня 2003р.
Відправити
Відправити

Сьогодні світ опинився на порозі нового переділу, але не військово-політичного, а економічного, д...

Сьогодні світ опинився на порозі нового переділу, але не військово-політичного, а економічного, де головними гравцями будуть уже не держави і навіть не блоки країн, а головні транснаціональні корпорації (ТНК) найбільших промислово розвинених держав. Ставками ж є нові ринки, технології та надприбутки.

Саме ТНК — основний структурний елемент економіки більшості країн, провідна сила їх розвитку та підвищення ефективності. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання чи об’єднання найбільших компаній світу.

За даними ООН, зараз у світі існує більш як 65 тис. ТНК, що контролюють понад 850 тис. афільованих зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіяно більш як 74 млн. чоловік. При цьому на території промислово розвинених держав розміщується понад 80% материнських компаній і близько 33% афільованих, у країнах, що розвиваються, — відповідно 19,5 і майже 50, у колишніх соціалістичних державах — приблизно 0,5 і 17%.

Експансія ТНК є одним із феноменів другої половини двадцятого століття. Особливо значних масштабів цей процес набув в останні десятиліття. Саме ТНК фактично вирішують питання нового економічного і політичного переділу світу, стоять на межі створення світового наднаціонального уряду. Свідченням тієї ролі, що її відіграють транснаціональні корпорації у світовій політиці й економіці, стало також створення при ООН Центру та Комісії ООН з ТНК, обговорення різноманітних аспектів діяльності корпорацій, як і окремих країн, на рівні спеціалізованих органів ООН.

Інтереси ТНК стоять за війнами та держпереворотами у країнах Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки, за змінами урядів у Європі й Азії. А результати, що їх отримували при цьому транснаціонали, вимірювалися не десятками і навіть не сотнями мільйонів доларів — лік ішов на мільярди.

Сьогодні ТНК перетворилися із суб’єктів на об’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. Транснаціональні корпорації, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються в політиці, економіці, у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. У зовнішній політиці ТНК реалізують власну корпоративну дипломатію, а для успішного забезпечення внутрішньокорпоративної політики створили свою, корпоративну ідеологію. Поруч із найбільшими державами, вони мають власні численні спецслужби, а зброєю, що її випускає, наприклад, лише «Дженерал дайнемікс», можна озброїти армію не однієї держави.

Дії ТНК за характером і формами прояву у світовій політиці й економіці багато в чому збігаються з діяльністю держав, що дозволяє експертам якщо не ототожнювати їх, то принаймні заявляти про ідентичність дій і проявів ТНК та держав у глобальній політиці й економіці. Водночас низка дослідників вважає, що в перспективі ТНК зможуть стати домінуючою силою світового господарства, замінивши національні держави в ролі основних його об’єктів.

Зараз провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, за характером і масштабами торгово-інвестиційної експансії випереджаючи промислові й фінансові компанії інших країн. Але цей розрив поступово скорочується за рахунок посилення позицій ТНК держав Західної Європи та Японії, а також появи транснаціональних корпорацій країн, що розвиваються.

Економіка

Сучасну світову економіку характеризує бурхливий процес транснаціоналізації, у якому рушійною силою виступають ТНК. При цьому ядро світогосподарчої системи становлять 500 транснаціональних корпорацій, що мають практично необмежену економічну владу. Економічна потуга великих ТНК порівнянна з ВВП середніх держав, і вони диктують свою волю багатьом країнам. Так, на світовому ринку цивільного літакобудування, обсяг якого оцінюється в 1 трлн. дол. і 16 тис. нових літаків на рік, донедавна панували в основному три компанії — «Ейрбас індастрі», «Боїнг» і «Макдоннел Дуглас». Вони контролювали відповідно 35%, 65% і 3% світового ринку. Злиття в серпні 1997 року «Боїнгу» і «Макдоннел Дуглас», що коштувало першому 15 млрд. дол., посилило позиції американського капіталу і залишило на ринку лише дві основні компанії.

Ринкова капіталізація окремих ТНК перевищує 500 млрд. дол., а щорічні обсяги продажів становлять 150—200 млрд. дол. Щорічний чистий прибуток кожної з найбільших корпорацій практично дорівнює річному бюджетові України. Країн, у яких оперують філії та дочірні компанії провідних ТНК, часто більше, ніж посольств, які мають за кордоном держави їх базування, а чисельність службовців і членів їхніх сімей, добробут яких тією чи тією мірою залежить від діяльності лише однієї великої корпорації, дорівнює населенню таких країн, як Словаччина або Македонія.

Про масштаби діяльності ТНК у приймаючих державах може свідчити і такий факт: обсяг продажів їхніх зарубіжних дочірніх компаній та філій 2002 року перевищив 19 трлн. дол., що вдвічі більше за обсяг світового експорту. При цьому більш як половина всіх продажів припадала на частку 100 найбільших корпорацій, а в кожній із 1000 провідних компаній обсяг реалізованої продукції перевищив 1 млрд. дол. Так, продажі американської «Уол-Март Сторз» становили 246 млрд. дол., «Дженерал моторз» — 186, «Екссон-Мобіл» — 182, «Форда» — 163 млрд. дол.

Сьогодні ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, більш як 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Практично вся торгівля сировиною на світових ринках контролюється ТНК, у тому числі 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% — міддю, бокситами; 80% — оловом, чаєм; 75% — натуральним каучуком, сирою нафтою.

Як правило, ТНК — багатогалузеві компанії, їхня діяльність широко диверсифікована. Наприклад, кожна з 500 найбільших ТНК США має в середньому підрозділи в 11 галузях, а найпотужніші охоплюють по 30—50 галузей. У групі 100 провідних промислових компаній Великобританії багатогалузевих 96, Італії — 90, Франції — 84, Німеччини — 78.

Сукупні валютні резерви ТНК у кілька разів перевищують сукупні резерви всіх центральних банків світу. Тому переміщення лише 1—2% маси грошей, що перебувають у їхньому володінні, цілком здатне змінити паритет національних валют.

Сумарні зарубіжні інвестиції ТНК зараз відіграють істотнішу роль, аніж торгівля. Формами вивезення капіталу є прямі та портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш значимі — прямі інвестиції, що перевищили в середині 90-х років 3 трлн. дол. Причиною зарубіжного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів приймаючих країн, за яким стоїть прагнення забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною. За рахунок закордонних інвестицій США, наприклад, одержують всі імпортовані фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої та залізної руди; Японія — 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди.

Капіталовкладення в іноземну економіку — активний спосіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається за рахунок того, що, по-перше, за кордоном створюються нові ринки; по-друге, частина експорту ТНК постійно адресується їхнім закордонним філіям, і ця гарантована частка становить понад 30% експорту Канади, Німеччини, Франції, Швеції, близько 50% експорту США. По-третє, інвестиції дозволяють корпораціям оминути тарифні й нетарифні бар’єри приймаючої держави.

Близько 30% міжнародної торгівлі складається із внутрішньофірмових потоків ТНК. Вони створили специфічну форму переведення капіталів з допомогою трансфертних цін (спеціально занижених або завищених), що їх установлюють самі ТНК, при поставках товарів і наданні послуг своїм дочірнім компаніям та філіям у рамках внутрішньокорпоративної торгівлі.

Важливим чинником подальшого посилення економічної могутності ТНК є численні злиття і поглинання, які останнім часом досягли високого рівня. Так, 1998 року відбулося злиття двох найбільших автомобільних ТНК — «Крайслер» (США) і «Даймлер-Бенц» (Німеччина), а вже через рік ця об’єднана глобальна корпорація поглинула японську «Міцубісі моторз». 1999 року злилися провідні американські нафтові корпорації «Екссон» і «Мобіл»; «Форд» за 6,5 млрд. дол. придбав у шведського концерну «Вольво» підприємства з виробництва легкових автомобілів, а в японської корпорації «Ніссан» — 33,4% пакета акцій підприємства з виробництва авто.

2000 року об’єдналися американські нафтові корпорації «Шеврон» і «Тексако», а також провідні медіа-корпорації — «Америка он-лайн» і «Тайм Уорнер»; американська ТНК «Дженерал електрик» за 40 млрд. дол. придбала контрольний пакет акцій свого основного конкурента — корпорації «Ханівел». 2003 року оголосили про своє злиття російська «Тюменская нефтяная корпорация» і англійська «Брітіш петролеум».

Злиття такого роду свідчать про централізацію та концентрацію капіталів у глобальному масштабі для наступного домінування на світових ринках. Поглинання провідних компаній набуло таких масштабів, що багато корпорацій змушені скуповувати власні акції в інших власників, аби уникнути можливого поглинання конкурентами. «Дженерал моторз», плануючи придбання нових компаній, щоб підвищити свою безпеку, змушена була купити власних акцій на суму понад 2 млрд. дол.

Політика

Найважливішими напрямами діяльності ТНК у політичній галузі в країні базування є взаємодія та підтримка контактів із керівництвом центральних і регіональних органів виконавчої, законодавчої та судової влади держави, провідних політичних партій і громадських організацій, ЗМІ. Це досягається шляхом ротації кадрів між ТНК і найважливішими держорганами країни перебування, активної участі корпорацій у виборчому процесі, лобіювання інтересів компаній.

Міжнародний характер діяльності ТНК постійно зіштовхує їх із зовнішньополітичною проблематикою. При цьому керівники провідних корпорацій воліють самостійно, без підтримки зовнішньополітичних органів країни базування, вирішувати основні питання діяльності своїх компаній у приймаючих державах шляхом проведення зустрічей і переговорів із керівництвом відповідних країн.

Діючи в приймаючих державах, ТНК активно включаються в місцевий політичний процес. Їхні представники вступають у національні асоціації промисловців, усередині яких вони отримують можливість виходу на керівників місцевих органів влади. Корпорації роблять свій «внесок» також у виборчі й інші фонди місцевих політпартій з метою отримання певних комерційних вигод, опосередковано впливаючи і на політичний курс країни перебування.

Бували випадки, що в результаті викриття фактів протизаконної діяльності ТНК позбавлялися своїх посад або потрапляли в скрутне становище держдіячі, лідери політпартій і громадських організацій, пов’язані з протиправними діями корпорацій у приймаючих країнах. У результаті міжнародного скандалу, пов’язаного з викриттям багатомільйонних хабарів, які давала американська «Локхід», у Японії до суду було притягнуто 15 держчиновників високого рангу, включно з прем’єр-міністром К.Танаку, який отримав 2 млн. дол. хабара; в Італії — ряд міністрів, а президент країни Дж.Леоне був змушений подати у відставку. У Нідерландах пішов із усіх займаних посад обвинувачений в одержанні хабара в 1,1 млн. дол. чоловік королеви, принц Бернард. Зі своїх посад були усунуті керівники військово-повітряних сил Швеції, Іспанії, Туреччини та Колумбії. Розслідування протизаконної діяльності корпорації призвело до скандальних викриттів у Греції, Франції, Німеччині, Саудівській Аравії, Єгипті, Мексиці і на Філіппінах.

Діапазон методів утручання ТНК у справи приймаючих держав, засобів впливу на політичну та соціальну обстановку в цих країнах дуже широкий. Наприклад, 1975 року американська «Стандард фрут» (раніше — «Юнайтед фрут») і кілька інших ТНК США, незадоволених політикою Панами, Гондурасу й Коста-Ріки у сфері експорту бананів, створили спецфонд на 5 млн. дол. для підриву стабільності в цих країнах. Для цього планувалося провокування збройних сутичок, акцій саботажу і навіть замах на життя тодішнього президента Панами Торріхоса. Раніше «Юнайтед фрут» брала участь у висадці загонів кубинських контрреволюціонерів у затоці Кочінос, а корпорація «Г’юз ейркрафт», як відзначала американська преса, — у підготовці замахів на Ф.Кастро.

Боротьба між корпораціями за джерела сировини і ринки збуту призводила навіть до війн між державами, в яких вони оперували. Відома в історії Латинської Америки так звана «війна Чако» між Болівією та Парагваєм (1932—1935 рр.), що розорила обидві країни, особливо Болівію, і коштувала останній 60 тис. життів, була по суті сутичкою між американською корпорацією «Стандард ойл оф Нью-Джерсі» (зараз «Екссон-Мобіл») і англо-голландською «Ройал Датч Шелл» за виявлені в Чако нафтові запаси. Крім того, американській корпорації необхідно було отримати доступ до моря для будівництва нафтопроводу. «Ройал Датч Шелл» на той час уже отримала концесію на частину нафтоносних полів Чако і боролася за збереження та розширення своїх позицій.

Наука і техніка

Однією з характерних рис сучасних ТНК є їхні величезні видатки на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). Наприклад, щорічні витрати на це «Дженерал моторз», «Форд», і «ІБМ» становлять 2—3 млрд. дол., що перевищує науково-дослідницькі бюджети багатьох країн. Так, у США практично весь обсяг витрат на НДДКР приватного бізнесу припадає на 700 найбільших компаній, при цьому близько 40% цих коштів припадає на частку всього лише 15 найбільших корпорацій.

Сьогодні в лабораторіях і наукових центрах ТНК проводиться основний обсяг наукових досліджень і розробок. При цьому дедалі більшу роль у науково-технологічній стратегії ТНК відіграють приймаючі країни. Наприклад, компанія «ІБМ» на початку 90-х років мала за межами США понад 25 тис. науковців, близько 30 лабораторій, що здійснювали програми НДДКР у рамках єдиного плану корпорації, але з урахуванням особливостей ринків спеціалізації філій і дочірніх компаній «ІБМ».

Для організації своєї науково-дослідницької роботи ТНК використовують різноманітні підходи й методи. Наприклад, в американській «Міннесота майнінг енд меньюфекчурінг» уся дослідницька діяльність поділена на кілька стадій, на кожній із яких використовується своя модель взаємодії науково-дослідницьких лабораторій. За роки існування компанії в ній була створена власна інноваційна культура, в основі якої лежить принцип У.Макнайта, який керував компанією в 40-х роках: «Знайдіть правильних людей і дайте їм спокій. Вони все зроблять самі».

Значний внесок у розробку передової технології ТНК робить і співробітництво з університетами й науковими центрами. Такі центри створюються, як правило, при університетах, і їх активно фінансують провідні промислові корпорації.

Певний внесок у створення передових технологій ТНК роблять компанії середнього та малого бізнесу, для яких проведення принципово нових НДДКР, їх впровадження у спеціалізоване виробництво часто слугує єдиним способом виживання. І хоча частка середніх і малих фірм у сукупності витрат приватного капіталу на НДДКР не перевищує і 5%, однак на них припадає значна кількість великих винаходів. Через витрати більшість таких компаній часто розоряються і тільки найбільш везучі продовжують співробітничати з ТНК шляхом участі останніх у їх фінансуванні та через інші канали.

Військова сфера

Багато сучасних великих ТНК, поруч із цивільною, випускають і продукцію військового призначення. Так, американська авіакосмічна корпорація «Юнайтед текнолоджіз», окрім суто військової продукції, виробляє ліфтове обладнання (відділення «Отіс»), авіаційні двигуни (відділення «Пратт енд Вітні»), спеціальні хімікати «Інмонт», вертольоти (відділення «Сікорський») та ін. Водночас є цілий ряд ТНК, які спеціалізуються лише на виробництві озброєння. Це насамперед «Локхід Мартін», «Нортроп Грумман», «Рейтеон», «Дженерал електрик», «Сайєнс аплікейшенз», «ТРВ», «Вестінгауз електрик».

Однією з характерних рис військового виробництва є наявність держзамовлень і високий рівень прибутку. Якщо в цивільних галузях він становить у середньому 8—12%, то у сфері військового виробництва — 30—40%. Ось чому в останні два десятиліття ТНК, які раніше випускали цивільну продукцію, стали вкладати свої прибутки у військове виробництво. Наприклад, «Дженерал моторз» за 5 млрд. дол. поглинула корпорацію «Г’юз ейкрафт», яка виробляла військову авіатехніку; «Крайслер» — за 600 млн. дол. — компанію «Гольфстрім аероспейс», що також виробляла літаки військового призначення. А корпорація «Форд» укоренилася в авіакосмічне виробництво військового призначення, створивши дочірню компанію «Форд аероспейс енд ком’юнікейшнз».

Щороку військово-промислові корпорації випускають на десятки мільярдів доларів військової техніки й устаткування. Номенклатура виробленої ними продукції охоплює практично всі види військової техніки — від міжконтинентальних ракет і авіаносців до капонірів та радарів. При цьому ТНК продають військово-технічну продукцію більш ніж у 100 країнах. Внаслідок цього військово-промислові корпорації часто опиняються в центрі уваги світової спільноти у зв’язку з поставками зброї в зони конфліктів, ініціюванням громадянських війн та військових переворотів.

Спецслужби ТНК

Жорстка конкурентна боротьба і прагнення отримувати максимальні прибутки змушує керівництво ТНК уважно стежити за діяльністю своїх конкурентів, відстежувати процеси, що відбуваються у світі. З цією метою в більшості провідних ТНК створено спеціальні розвідувальні та контррозвідувальні підрозділи, які використовують у своїй діяльності ті ж самі форми й методи, що й державні спецслужби.

На роботу в ці підрозділи приймаються, як правило, колишні працівники розвідки та контррозвідки, спецпідрозділів армії та поліції. Навіть рядовий склад цих служб такі найбільші американські корпорації як «Дженерал моторз», «Форд», «ІБМ», «АТТ» та ін. набирають із колишніх працівників ФБР. Спецслужби корпорацій часто очолюють колишні високопоставлені працівники держрозвідувальних і контррозвідувальних органів: колишній директор ЦРУ США Дж.Маккоун тривалий час керував розвідслужбою корпорації «ІТТ», а керівники американської розвідки Б.Сміт і У.Колбі були політконсультантами найбільших корпорацій США, входили до складу їхніх правлінь.

Про масштаби діяльності спецслужб ТНК можна судити хоча б із того факту, що ще на початку 80-х років минулого століття лише на утримання своїх служб безпеки провідні ТНК США витрачали щорічно понад 2,5 млрд. дол. (практично стільки ж, скільки і ЦРУ США), а вартість технічних засобів охорони сягала 800 млн. дол. Кількість працівників лише служби безпеки корпорації «Дженерал моторз» (22 тис. чол.) була порівнянна із загальною чисельністю працівників ФБР США.

Маючи широкі можливості, спецслужби ТНК дістають різноманітну політичну й економічну інформацію, що її інколи не можуть отримати зовнішньополітичні відомства та розвідки провідних держав. Для цього найбільші компанії, крім «традиційного» устаткування, використовують власні космічні супутники і засоби радіоперехоплення. Для забезпечення інформбезпеки корпорації широко використовують шифри й коди, для перевірки власних працівників — «детектори брехні» та інше спецобладнання.

Спецслужби ТНК здійснюють практично всі види шпигунства — від науково-технічного до політичного. Розвідслужби корпорацій займаються не лише збиранням інформації, а й підготовкою прогнозів про розвиток політичних подій у тих регіонах і країнах, які становлять інтерес для ТНК. Про високу якість таких прогнозів свідчить, зокрема, той факт, що аналітики американської «Галф ойл», на відміну від ЦРУ США, змогли передбачити повалення шаха Ірану ще за чотири місяці до самої події. Завдяки цьому компанія своєчасно перевела свою діяльність з Ірану в інші країни, не зазнавши збитків у ході розпочатих там антиамериканських виступів.

У цьому зв’язку цікава заява, зроблена в сенаті Сполучених Штатів наприкінці 70-х років минулого століття тодішнім радником президента США з нацбезпеки З.Бжезинським: «Мене, як правило, вражає в зовнішній політиці те, що великі міжнародні корпорації мають значно ефективніші методи міжнародної діяльності, ніж держдепартамент. У сенсі проникливості аналізу, гнучкості дій і швидкості руху я волів би мати справу, радше, з представниками «ІБМ», аніж із багатьма нашими посольствами».

Як свідчить практика, між спецслужбами корпорацій і країни базування часто зав’язуються тісні взаємини. Наприклад, частину такого роду контактів між американськими ТНК і ЦРУ США закріплено й регламентовано в правовому порядку. Для підтримки постійних контактів з американськими корпораціями в ЦРУ навіть створили спецвідділ із питань зв’язку з ТНК. Як відзначають американські дослідники діяльності спецслужб ТНК Р.Іелс і П.Нехемкіс, появу цих структурних підрозділів корпорацій викликала ще й та обставина, що лише компанії США щорічно зазнають збитків на суму понад 20 млрд. дол. через промислове шпигунство конкурентів. Крім того, останніми роками значно активізували свою діяльність спецслужби провідних компаній Японії, Франції, Південної Кореї й інших країн. Про це, зокрема, свідчать арешти у США представників японської «Хітачі», викриття американською пресою діяльності ряду французьких компаній, обвинувачених у промисловому шпигунстві проти ТНК США.

ТНК і країни базування

Як відзначають експерти ООН, транснаціональні корпорації є «двигунами світової економіки». Справді, на сьогодні ТНК — такі ж рівноправні учасники міжнародних економічних відносин, як і власне держави базування та приймаючі країни. Добробут країни, її участь у міжнародному поділі праці, рівень інтегрованості у світове господарство і, в остаточному підсумку, її міжнародна конкурентоздатність дедалі більшою мірою залежать від того, наскільки успішна діяльність ТНК, що базуються в її економіці. Крім того, капіталовкладення ТНК в іноземну економіку — активний спосіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається за рахунок створення за кордоном нових ринків і експорту частини виробленої корпораціями продукції у створені закордонні філії. Таким чином, для країни базування відкривається доступ до нових ємних ринків.

З урахуванням політичних змін у світі сьогодні на передній план виходять питання забезпечення економічних інтересів держав, посилення конкурентоздатності їхніх товарів та послуг на світових ринках. Підтримка і захист національних товаровиробників, збільшення їхнього експорту зводиться багатьма країнами в ранг держполітики, одного з пріоритетів нацбезпеки. Наприклад, у США всеосяжну підтримку американському бізнесу, поруч із міністерствами торгівлі, фінансів, сільського господарства, енергетики, транспорту, що традиційно беруть участь у цьому процесі, останнім часом дедалі активніше надають і такі впливові органи, як держдепартамент і ЦРУ. За зізнанням колишнього директора ЦРУ Дж.Вулсі, лише 1993 року розвідка США забезпечила американським компаніям «економію» по закордонних контрактах на суму понад 10 млрд. дол.

Не останню роль у добуванні важливої інформації про конкурентів американських компаній відіграє і система радіоелектронного прослуховування та перехоплення інформації «Ешелон», що стала останнім часом скандально відомою. Як заявив той-таки Вулсі, відомості про іноземні компанії, котрі обігнали американських конкурентів, державні спецслужби можуть надавати зацікавленим фірмам США. У зв’язку з цим, як відзначали американські ЗМІ, лише 1993—1994 рр. американські розвідслужби допомогли корпораціям США отримати закордонні контракти на суму понад 17 млрд. дол.

Яскравим прикладом такого роду підтримки національних монополій є і факт підписання 1994 року американською ТНК «Рейтеон» контракту на спорудження радарів у Бразилії на суму 1,5 млрд. дол. І це тоді, коли цей же контракт був цілком узгоджений і готувався до підписання з французькою «Томпсон». Причому вирішальним для втрати французькою компанією такого вигідного контракту став усього лише один перехоплений системою «Ешелон» дзвінок у Бразилію з «Томпсона» про майбутнє укладання контракту.

З тих самих причин того ж року «Боїнгу» вдалося змінити на свою користь уже готову до підписання угоду про продаж Саудівській Аравії французьких пасажирських літаків на суму 4 млрд. дол. Проте цим далеко не вичерпується арсенал засобів держпідтримки національних корпорацій. Ті ж таки США щороку на підтримку експортних програм національних компаній виділяють понад 10 млрд. дол. Дуже показовою в цьому плані є директива, розіслана держдепартаментом США всім американським посольствам і консульствам за кордоном: «Оцінка діяльності всіх службовців відтепер грунтуватиметься на їхній участі в бізнесі США».

Водночас тісна взаємодія ТНК із державою базування у світовій політиці й економіці діалектично невіддільна від глибоких протиріч між ними в цих галузях. Характерним прикладом такого роду протиріч із недавньої історії можуть служити дії керівників провідних американських енергетичних ТНК під час арабо-ізраїльської війни 1973 року, які направили тодішньому президенту США Ніксону ультимативний лист із вимогою не постачати ізраїльській армії зброю. Інакше американські ТНК, побоюючись за долю своїх економічних позицій в арабських країнах, відмовлялися заправляти паливом кораблі 6-го військово-морського флоту США, що перебували в зоні конфлікту.

З іншого боку, дії ТНК часто не відповідають стратегічним інтересам країни базування, пріоритетам її зовнішньої і внутрішньої політики. Яскравий приклад того — численні антимонопольні розгляди, що проходять у цей час по всьому світі. Саме це й відбувається нині з корпорацією «Майкрософт». Найбільший у світі виробник програмного забезпечення став фактично монополістом на ринку операційних систем для персональних комп’ютерів. У зв’язку з цим, за ухвалою Верховного суду США, «Майкрософт» муситиме розпрощатися з частиною своїх філій, на базі яких буде створено незалежні компанії, що приведе до оздоровлення галузі, нормалізації конкурентного середовища.

ТНК і приймаючі країни

Взаємини ТНК із приймаючими країнами також неоднозначні. Слід відзначити, що капітал, інвестований корпораціями в економіку приймаючих держав, стає складовою частиною їхнього відтворювального процесу. Так, частка підприємств, контрольованих іноземним капіталом, у загальному обсязі виробництва обробної промисловості Австралії, Бельгії, Ірландії та Канади перевищує 33%, у провідних західноєвропейських країнах — 21—28, у США — більш як 10%. Ще більшу роль іноземний капітал у формі прямих інвестицій відіграє в економіці країн, що розвиваються, де на частку компаній з іноземною участю припадає до 40% промислового виробництва, а в ряді держав дочірні структури та філії ТНК випускають 50—60% виробленої продукції.

Інтегруючи робочу силу різних держав і пред’являючи їй одні й ті ж самі вимоги, ТНК відіграють важливу роль у поширенні міжнародних стандартів підготовки кваліфікованих кадрів. Все це веде до якісного зростання промисловості приймаючої країни і, як наслідок, — до зростання продуктивності праці.

ТНК також чинять певний вплив на місцеві органи влади з метою поліпшення податкового режиму чи дебюрократизації окремих процедур, наприклад пов’язаних з інвестуванням або приватизацією. Часто саме потужний вплив представників ТНК слугує каталізатором реформування бюрократичного апарату, перегляду різних законодавчих актів, що регулюють правила інвестування й оподаткування в приймаючій країні у бік їх оптимізації та лібералізації. У результаті цього підвищується прозорість економіки держави, її привабливість для іноземних інвесторів, що сприяє залученню в країну додаткових капіталовкладень.

Хоча в цілому діяльність ТНК позитивно позначається на економічному розвитку і конкурентоздатності приймаючих країн, існує й багато проблем, пов’язаних із тієї діяльністю ТНК, що суперечить інтересам приймаючих держав. До таких проблем, зокрема, належать: придушення своєю потугою місцевих фірм, установлення монопольних цін, порушення законів, наприклад приховування доходів від оподаткування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу, хижацька експлуатація природних і трудових ресурсів, забруднення довкілля, організація «витікання умів» у материнську компанію, протидія реалізації економічної політики приймаючих держав.

Слід відзначити, що діяльність ТНК у таких галузях економіки приймаючих країн, як гірничодобувна, хімічна, лісова, рибне господарство, завдає непоправної шкоди природі цих держав, призводить до порушення екологічного балансу. Тому більшість корпорацій не проводять таких робіт на національній території, а переносять їх у країни, що розвиваються. З цих причин, наприклад, в американських штатах Арканзас і Алабама було припинено розробку бокситів, а ТНК США розпочали їх видобуток у Гайяні й на Ямайці.

ТНК в окремих випадках не зупиняються навіть перед злочинними діями, що призводять до людських жертв, шкодять здоров’ю громадян приймаючих країн. Так, 1981—1983 рр. американська «Доу кемікл» спільно з японською «Агромекс» у лісах на північному сході Бразилії проводили випробування високотоксичних отруйних речовин. Через недотримання компаніями необхідних заходів безпеки від отруєння загинуло понад 7 тис. місцевих жителів, зона випробування на тривалий час стала непридатною для життя, під загрозою зникнення опинилися 25 тис. рідкісних видів рослин і тварин.

Протягом 70—80-х років ХХ ст. на рівні ООН були спроби виробити кодекс поведінки ТНК. Проте ці спроби наштовхнулися на опір із боку керівництва ТНК, у зв’язку з чим переговори щодо вироблення такого кодексу 1992 року було припинено.

Створення українських ТНК — вимога часу

Глобальні процеси переділу світового ринку торкаються різноманітних галузей, у яких домінують ТНК. Крім того, у найближчому майбутньому, після приєднання України до СОТ, значна частина вітчизняних підприємств стане перед фактом, що не готова до зростання конкуренції на внутрішньому ринку з провідними західними компаніями. Ось чому сьогодні для України актуальне питання: чим відповісти на виклик ТНК, щоб не поглинутися остаточно ними?

Відповідь може бути тільки одна — щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела та ін. (не беручи до уваги промислово розвинених країн, де існують сотні великих ТНК). Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК лише тоді, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.

Водночас, як бачиться, створити корпорації повного замкненого циклу, які займалися б видобутком сировини, її переробкою, виготовленням із неї продукції та її реалізацією, Україна може лише в окремих галузях, на що знадобиться чимало часу. Хоча деякі кроки в цьому напрямі вже зроблено. Так, протягом останніх двох років на різних рівнях розглядається можливість створення в енергетичній галузі державної вертикально інтегрованої компанії «Нафта України» на базі «Укрнафти», ЗАТ «Укртатнафта» і НПК «Галичина», що мала б у своєму складі 700—800 АЗС і контролювала б до 15% ринку світлих нафтопродуктів країни.

Водночас упритул до створення вітчизняної ТНК — інтегрованої нафтової компанії з усіма елементами технологічного ланцюжка «видобуток — переробка — збут» — підійшли Приватбанк та УкрСиббанк. Структури Приватбанку володіють найбільшою в Україні мережею АЗС «Сентоза», контрольним пакетом акцій НПЗ «Нафтохімік Прикарпаття» і більш як 30% акцій НПК «Галичина».

Певних успіхів у плані транснаціоналізації бізнесу домоглася корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД). Основна увага при цьому приділяється побудові вертикально інтегрованих холдингів по ланцюжку «вугілля — кокс — метал». При цьому ІСД створює ТНК не усіченого (без закордонної інфраструктури), а повного профілю, для чого компанія активно виходить на закордонні ринки, залучає нових партнерів, разом з іноземними фірмами бере участь у створенні консорціумів для просування на зовнішній ринок своєї продукції.

Близька до створення ТНК повного циклу і донецька «Систем кепітал менеджмент», яка зосередила контроль над такими гігантами, як «Азовсталь», Єнакіївський металургійний завод, Авдіївський коксохімзавод, що володіє великими пакетами акцій Керченського меткомбінату, Харцизького трубного заводу, об’єднання «Запоріжкокс».

Фактично повний замкнений цикл метвиробництва, властивого ТНК, має і держкомбінат «Криворіжсталь». Значну увагу створенню вітчизняних ТНК, підтримці, розвитку та підвищенню конкурентоздатності на світових ринках продукції українських підприємств приділяють керівництво провідних харківських промислових об’єднань і облдержадміністрація. Така робота в регіоні проводиться на основі пріоритетності за галузевим принципом. У галузі авіабудування потенційними учасниками ТНК є Харківський авіазавод і завод «ФЕД», енергообладнання — ВАТ «Турбоатом» і об’єднання «Електроважмаш», електроніки — Харківський електроапаратний завод, ВО «Моноліт», Харківський релейний завод тощо.

Водночас процес створення українських ТНК може бути значно прискорений і розширений у галузевому спектрі у разі залучення іноземних партнерів. Для цього компанії, що співробітничають з іноземними фірмами на основі спеціалізації та кооперування, можуть формувати з ними спільні структури, вступати в стратегічні альянси шляхом створення міждержавних корпорацій.

Зараз для великих вітчизняних господарських структур (до початку 2003 року в Україні налічувалося близько 36 тис. корпоративних акціонерних об’єднань) найпривабливішим варіантом створення міжнаціональних корпорацій може бути їх об’єднання з російськими галузевими партнерами, що, звісно, не виключає можливості появи й українсько-американських, українсько-канадських чи українсько-німецьких корпорацій. Розгортання вітчизняних ТНК, у тому числі транснаціональних ФПГ з участю капіталу Росії та інших країн СНД, може стати визначальним чинником реінтеграції сегментів пострадянського економічного простору і має перспективи виходу на ринки третіх країн. В Україні й Росії існує багато однопрофільних підприємств, які можуть, об’єднавши зусилля і можливості, усунувши паралелізм у роботі й конкуренцію між собою, створити потужне корпоративне об’єднання, здатне посісти серйозну позицію на зовнішніх ринках. Тому створення українсько-російських ТНК може послужити вагомим стимулом як для розширення виробничих потужностей структур, що входитимуть до складу цих ТНК, так і для збільшення їхніх фінансових показників, що, у свою чергу, сприятиме подальшій диверсифікації виробництва, нарощуванню темпів і обсягів випущеної продукції, а також дозволить інтегрувати двосторонній економічний простір на порядок вище, аніж десяток міждержавних угод і домовленостей.

Певні кроки на цьому шляху вже зроблено. 1994 року було створено українсько-російські ТНК «Укртатнафта» і «РУНО». У жовтні 1996 року з участю України та Росії було підписано угоду про створення транснаціональної ФПГ з експлуатації та ремонту авіатехніки цивільної авіації країн-учасниць СНД, 1997 року — двосторонню угода про співробітництво в галузі розробки, виробництва, поставок й експлуатації авіатехніки, 1998-го — про виробничу кооперацію, 1999-го — організовано міжнародний консорціум «Середній транспортний літак», а 2003 року — підготовлено Програму держпідтримки продажів авіатехніки українського та російського виробництва підприємствам цивільної авіації України та Російської Федерації на 2003—2010 роки.

Російський «Газпром» спільно з Харцизьким трубним заводом створили концерн «Сталь-труби-газ». Обговорюються також питання створення українсько-російських «Транснаціональної алюмінієвої компанії» та «Міжнародних авіамоторів», корпорацій з випуску титану й титанового прокату, вантажних автомобілів.

Водночас становлення українських ТНК, попри наявність відповідної правової бази, перебуває на початковому етапі, тоді як процес створення таких структур набуває значних масштабів у Росії, де ряд провідних корпорацій останніми роками за результатами своєї діяльності посідає високі позиції в рейтингу 500 найбільших ТНК світу.

Процесу створення сучасних українських ТНК спільно з компаніями країн СНД може сприяти «Угода про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових і змішаних транснаціональних об’єднань», підписана у квітні 1994 року главами урядів усіх країн-учасниць Співдружності, а також Конвенція про транснаціональні корпорації (ратифікована Верховною Радою України в липні 1999 року), яку підписали глави урядів Вірменії, Білорусі, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану й України. Конвенція, зокрема, визначає сутність, порядок створення та реєстрації таких корпорацій, держпідтримку і стимулювання їхньої діяльності, відповідальність учасників, право власності на прибуток і вироблену продукцію, правові основи регулювання корпоративних соціально-трудових відносин, порядок вирішення спорів тощо. Найважливішими позитивними моментами конвенції є те, що вона вводить у правове поле країн СНД поняття «транснаціональна корпорація», яке відповідає світовій практиці регулювання діяльності ТНК, стимулює формування корпоративних структур із розміщенням основного підприємства в базовій, а його філій — у приймаючих країнах.

Таким чином, створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК