ФІДЕЛЬ КАСТРО ПРОТИ ВСЕМОГУТНЬОГО ДОЛАРА

Економіка Куби є однією з найбільш швидко зростаючих на Латиноамериканському континенті. Відповідно до офіційних даних Комісії з питань економіки Латинської Америки й Карибського басейну, валовий національний продукт цієї країни 1999 року зріс на 6,2 відсотка, а 2000-го — на 5,5 відсотка. Ці дані виглядатимуть ще більш вражаючими, якщо врахувати, що торік темпи зростання кубинської економіки випереджали аналогічні показники чотирьох з шести найрозвиненіших країн регіону.

Зважаючи на все, і через десять років після розпаду Радянського Союзу, від якого Гавана свого часу одержувала щорічні субсидії в 6 млрд. доларів, Фідель Кастро успішно втримує свою владу на острові Свободи. Мало того, на відміну від інших керівників держав, котрі взяли на озброєння «найпередовіше у світі вчення», він практично не зробив своїм опонентам ані економічних, ані політичних поступок, незважаючи на всі зміни, які сталися останнім часом на планеті.

Сьогодні кубинський лідер шукає шляхів ліквідації сформованої в країні фінансової системи, за якої на Кубі фактично в паралельному обігу знаходяться дві валюти. Він чудово розуміє, що довгострокова загроза його режиму походить не від торгового ембарго США (з ним Куба вдало справлялася протягом чотирьох десятиліть), а від американського долара, який сьогодні вільно обертається на внутрішньому кубинському ринку.

Якщо Кастро вдасться взяти під контроль обіг національної валюти США в себе в країні, він зможе не тривожиться про своє політичне майбутнє. Мало того, у цьому випадку він буде навіть зацікавлений у збереженні американського торгового ембарго, бо воно є чинником, який сприятливо впливає на зміцнення його авторитарного правління.

Політичні й економічні основи влади Фіделя в останні кілька років зміцнилися завдяки двом не пов’язаним одна з одною подіям. Перша — це успішне для Гавани завершення тривалої боротьби за повернення на острів Еліана Гонсалеса, хлопчика, котрий волею долі опинився в Маямі, куди з Куби наприкінці 1999 року намагалася втекти його мати. Боротьба за Гонсалеса стала колосальним політичним поштовхом для кубинського суспільства й викликала в ньому небачений за останні чотири десятиліття сплеск антиамериканських настроїв.

Другою подією можна вважати візит минулої осені Фіделя Кастро до Венесуели, під час якого він уклав з президентом Хуго Чавезом сенсаційний контракт про поставки на Кубу протягом п’яти наступних років 53 тисяч барелей сирої венесуельської нафти щодня (це становить приблизно третину щоденних кубинських потреб).

Згаданий контракт став потужним поштовхом для економічного розвитку країни. Ціна нафти в готівці становить 25 доларів за барель — у такий спосіб навіть без «накруток» вартість контракту обійдеться Гавані в суму приблизно в 2,4 млрд. доларів. Проте Чавез зробив своєму кубинському колезі серйозну поступку. На відміну від аналогічних угод, укладених з іншими країнами регіону, кубинський контракт припускає можливість бартеру — тобто в рахунок погашення нафтового боргу кубинці поставлятимуть Венесуелі свої товари й послуги. Крім того, Куба одержала право на реекспорт частини закупленої нафти.

Зумівши домогтися серйозних успіхів на політичному й економічному фронтах, сімдесятирічний кубинський лідер став поводитися вельми агресивно. Протягом останніх чотирьох місяців він дозволив собі безсторонні публічні висловлювання на адресу Іспанії й Мексики, назвав президента США Джорджа Буша «дурним мафіозі», а членів уряду Аргентини «американськими блюдолизами». А щоб довести, що його слова не розходяться з ділом, Кастро санкціонував затримання на три тижні двох відомих чеських чиновників, котрі дозволили собі зустрітися в Гавані з лідерами місцевих дисидентів.

Тим часом, уряд Куби різко посилив свою політику щодо зарубіжних інвесторів і місцевих підприємців. Відповідно до заяви Комісії з міжнародної торгівлі США, останньою акцією кубинської влади з обмеження іноземної присутності в країні стало вигнання з Куби зарубіжних юридичних фірм. Офіційна Гавана також погрожує заборонити в’їзд у країну західних журналістів найбільших інформаційних агентств і видань, зокрема — Reuters, Associated Press і Financial Times.

І нарешті, президент національного банку Куби заявив недавно про ймовірну заборону в найближчому майбутньому вільного обігу в країні й конвертації американського долара. На острові сьогодні можна придбати американську валюту за курсом 22 песо за 1 долар, хоча офіційний курс установлений на рівні 1:1. Водночас, купюри з портретами американських президентів, які з усієї сили циркулюють на кубинському «чорному ринку» чи завезені в країну туристами, можна «офіційно» обміняти на песо за ринковим курсом в спеціальних обмінних пунктах.

Така ситуація вже давно викликає роздратування у Фіделя Кастро та його оточення. Тому національний банк Куби одержав завдання вивчити можливість випуску в обіг нового конвертованого песо, який би співвідносився з доларом за нинішнім офіційним курсом — 1:1. Цим уряд збирається «вбити» двох зайців — зробити туризм на острові більш дорогим задоволенням і фактично конфіскувати левову частку щорічної суми в 800 тисяч доларів, яку переказують кубинські американці й іспанці своїм родичам на острові. З 11 мільйонів кубинців такі перекази одержують близько двох мільйонів чоловік, і ці кошти відчутно впливають на кубинську економіку. За деякими даними, вони покривають близько третини кубинського торгового дефіциту (2,8 млрд. доларів). Ця валюта не лише допомагає Гавані розплатитися за імпорт, а й підвищує купівельну спроможність населення, котре купує на внутрішньому ринку продукцію переважно кубинського виробництва. Проте перекази від зарубіжних родичів не можуть не послабити політичний контроль керівництва країни над значною частиною населення.

Крім цього, Кастро здійснює наступ і на інші «пережитки капіталізму». Він, зокрема, уже вжив крутих заходів щодо приватних господарств, які ще існують на Кубі. За п’ять років їхня кількість зменшилася більш як на чверть — з 206 тисяч 1996 року до 150 тисяч — у минулому. Поточного року очікується їхнє подальше скорочення, а це значить, що кількість підпільних приватників (точну цифру яких не можна назвати й сьогодні) на Кубі стрімко зростатиме. Тобто кубинська тіньова економіка, яка живиться доларовими потоками, одержить новий імпульс для свого розвитку, незважаючи на всі зусилля влади жорстко контролювати виробництво продукції на острові Свободи та її споживання.

Розвиток «чорного ринку» є для кубинської економіки потужнішим «локомотивом», ніж традиційно прибутковий туристичний сервіс. Міркуйте самі. Загальна щорічна сума прибутків кубинського бюджету від туризму становить 2 млрд. доларів, проте після того, як свої відсотки з неї вилучать зарубіжні інвестори, туристичні фірми, посередницькі й транспортні компанії, уряду залишається не більш як півмільйона доларів. За цих умов прибутки, принесені Гавані підпільними приватниками, справді виглядають більш вражаючими. Як не крути, а приватне підприємництво (нехай і підпільне) на Кубі продовжуватиме розвиватися. А виходить, інтерес населення до «баксів» зростатиме, незважаючи на розпочаті урядом обмежувальні заходи.

Неважко спрогнозувати, що із зростанням економіки Куби дедалі жорсткішою ставатиме тональність виступів Фіделя Кастро з приводу своїх традиційних опонентів. І навряд чи хтось в змозі перешкодити кубинському лідеру погіршувати відносини з розвиненими державами світу. Сумнівно, щоб намір Кастро перемогти всемогутній долар і обмежити його обіг на Кубі був втілений у життя. Адже воно явно суперечитиме бажанню народу Куби й надалі залишатися відданим американській національній валюті.