Єврозона полегшує свої «кайдани»

Ще в січні минулого року Єврокомісія збиралася подавати в суд на міністрів фінансів країн зони євро, котрі мирилися з порушеннями основного закону співіснування держав — «Пакту стабільності та зростання». А вже в березні цього року країни Євросоюзу, аби полегшити свої проблеми, вирішили підкоригувати положення Пакту, що регулюють розмір бюджетного дефіциту.

У Маастріхтському договорі 1991 року, щоб уникнути в майбутньому дестабілізації євровалюти, було зафіксовано жорсткі правила спільного «проживання» економік єврозони. Головне з них стосувалося дефіциту бюджету, розмір якого в кожній національній економіці не мав перевищувати 3% від ВВП країни. І коли 1996-го на Дублінському саміті міністри фінансів ЄС намагалися узгодити цей Пакт і затвердити, принципові розбіжності виникли між двома основними «провайдерами» євровалюти — Німеччиною і Францією. Німеччина наполягала, аби штрафні санкції проти держав, які перевищили встановлений ліміт дефіциту бюджету, застосовувалися автоматично. Франція ж хотіла, щоб рішення приймалося не автоматично, а колегіально міністрами фінансів єврозони з урахуванням кожного конкретного випадку. В результаті бурхливих суперечок між президентом Жаком Шираком і канцлером Гельмутом Колем сторони пішли на компроміс: санкції запроваджуються автоматично, але мають бути схвалені міністрами фінансів.

Парадокс ситуації полягає у тому, що на сьогодні саме Франція і Німеччина є найбільш злісними порушниками ухваленого в муках «Пакту стабільності та зростання». Останні три роки вони ніяк не укладаються у тривідсотковий дефіцит бюджету. І мотивують порушення тим, що загальні правила єврозони загрожують їхнім економікам подальшим спадом.

Особливо катастрофічна ситуація у німецькій економіці, де безробіття сягає 12%, податки — одні з найвищих у Європі, а зростання — одне з найнижчих: 2004 року ВВП збільшився лише на 1,6%, а цього року очікується лише 1%. За таких умов уряд змушений удатися до радикальних заходів для стимулювання економічного зростання. Проте допустити різке збільшення бюджетних витрат він не може, оскільки дефіцит і так уже перевищує тривідсотковий бар’єр, установлений Пактом.

До двох найбільших економік-«порушниць» торік приєдналася Італія, з бюджетним дефіцитом у 3,2%. Їй дивом удалося уникнути офіційного попередження від міністрів фінансів ЄС — переважно завдяки красномовству прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі. В липні 2004-го саме нездатність подолати дефіцит бюджету стала офіційною причиною відставки міністра економіки Джуліо Тремонті. І тоді Берлусконі, особисто прилетівши до Брюсселя, зумів переконати міністрів фінансів ЄС у тому, що Італія виправиться.

Він обіцяв — йому повірили. А що залишалося робити? Адже протягом трьох попередніх років так само вірили обіцянкам Німеччини та Франції, картали порушниць, але ніяких жорстких заходів у вигляді штрафів і санкцій, передбачених Пактом, не вживали. Тобто автоматичне їх упровадження (пропозиція Німеччини) нівелювалося колегіальним рішенням міністрів фінансів (ініціатива Франції).

Отож, передбачена «Пактом стабільності та зростання» процедура виявилася безповоротно порушеною. Країни, які взяли на себе зобов’язання щодо єдиновалютного простору, самі ж розхитали внутрішньоекономічну дисципліну. Зіткнувшись із дилемою, Єврокомісія змушена була знайти гідний вихід. І знайшла. У березні міністри фінансів країн єврозони всього-на-всього вирішили зробити «суворий» Пакт більш гнучким. Себто країнам-порушницям дозволено по-новому рахувати бюджетний дефіцит. Німеччина, наприклад, може під час розрахунку дефіциту не враховувати витрати на об’єднання, яке хоч і відбулося 15 років тому, але, як і раніше, обходиться країні в 4% ВВП на рік. А при розрахунку бюджетного дефіциту Франції відтепер не записуватимуть гуманітарних та військових витрат.

Таким чином, «Пакт стабільності та зростання», ухвалений у часи піднесення європейської економіки, скоригований відповідно до теперішнього її стану — уповільнення і навіть економічного спаду в деяких країнах. Загальні прогнози зростання економіки ЄС поточного року не перевищують і 2%. Такими були аргументи міністрів фінансів єврозони, і їх підтримали лідери країн ЄС на березневому саміті у Брюсселі.

За новими правилами, уряди країн єврозони мають право збільшувати державні витрати (і не враховувати їх у бюджетному дефіциті) у неблагополучні для економіки періоди, проте перевищувати бюджетний дефіцит можна лише в особливих випадках і на певний термін. Варто сказати, що на сьогодні «особливі випадки» склалися вже в чотирьох країн: за результатами минулого року до Німеччини, Франції й Італії тихенько приєдналася Греція. Прецедент створено. І немає гарантії, що приклад «важковаговиків» не наслідуватимуть інші, ті, хто бажає «пом’якшення» економіки єврозони.

Поступки щодо рівня бюджетного дефіциту, на які погодився Євросоюз, було практично одноголосно розкритиковано експертами й оглядачами. Критики реформи Пакту вважають, що вона не лише розхитує загальну дисципліну єврозони та посилає неправильні сигнали, а й є також недалекоглядною і безперспективною. А багато європейських видань відкрито вказують на те, що «полегшення» Пакту було розпочато через політичну, а не економічну доцільність. Зокрема, щоб допомогти канцлеру Шредеру переобратися на третій термін, а президенту Шираку — виграти наприкінці травня французький референдум щодо європейської конституції.

Висловив стурбованість і Європейський центральний банк (ЄЦБ). Він вважає, що «пом’якшення» умов Пакту здатне похитнути довіру до бюджетної політики всього Євросоюзу. Однак саме ЄЦБ на початку березня вже знизив свій прогноз зростання економіки єврозони на 2005 рік до 1,6%, мотивуючи його проблемами німецької і французької економік.

Та от хто реформу Пакту сприймає позитивно на всі 100%, то це нові члени Євросоюзу. Завдяки пом’якшенню маастріхтських критеріїв, вони, на думку рейтингового агентства Fitch, одержують реальний шанс набагато швидше і з меншими зусиллями перейти на єдину євровалюту. Насамперед це стосується Угорщини, Польщі та Словаччини, які одержать п’ятирічну відстрочку у виконанні вимог Пакту в разі, якщо їхні бюджетні дефіцити збільшаться в результаті здійснення пенсійної реформи. Починаючи з 2004-го повна вартість пенсійної реформи може бути «списана», зменшуючись на 20% кожного наступного року. Цей захід матиме найбільше значення для Польщі, де пенсійні витрати оцінюються від 1,5 до 1,9% ВВП.

Польський уряд резонно припускає, що без урахування пенсійних витрат дефіцит поточного року можна буде втримати на рівні 4,5% від ВВП, а вже до 2007-го знизити його до 2,8%. Якщо ж пенсійні витрати враховуються при розрахунках бюджетного дефіциту, то Польща практично втрачає шанс найближчим часом досягти маастріхтських критеріїв щодо тривідсоткової «стелі». Проте нові «гнучкі» правила Пакту дають підстави говорити про те, що Варшава може вступити в зону євро вже 2009 року.

Угорщина, яка розпочала пенсійну реформу 1997-го, також буде у виграші, якщо «відніме» свій один «пенсійний» відсоток від 4,7% ВВП бюджетного дефіциту 2005 року. Таким чином, її перехід на євровалюту стане можливим 2010 року. Та при цьому експерти попереджають, що «гнучкі» умови «Пакту стабільності та зростання» навряд чи допоможуть Угорщині, якщо вона не знайде додаткових ефективних способів для істотного скорочення державних витрат.

Що ж до Словаччини, то, завдяки оновленому Пакту, вона зможе вступити в єврозону навіть на рік раніше від запланованого строку. Щоправда, міністерство фінансів дотримується попередньо погодженої дати вступу — 2009 рік. Проте вже 2006-го словацький уряд планує бюджетний дефіцит на рівні 3% ВВП, але без включення до нього пенсійних витрат. Такої мети досягти нескладно, оскільки дефіцит бюджету у Словаччині торік становив 3,3%.

Для Чеської Республіки реформа Пакту поки що не така важлива: уряд ще тільки-но збирається проводити пенсійне реформування.

Ще меншого впливу зазнають країни Балтії. По-перше, жодна з них не страждає від надмірного бюджетного дефіциту, по-друге, всі вони вже практично прив’язали свої валюти до євро.