ЄВРО ХОДИТЬ У ГОТІВКОВОМУ СВІТІ

(Проте загальний стан його здоров’я від цього не поліпшився)

—М ене здивувала назва цієї конференції — «Ставка на євро: стрибок довіри чи акт недомислу», — зізналася в перших рядках своєї доповіді пані Сіркка Хемелайнен, член виконавчої ради Європейського центрального банку, у минулому — глава нацбанку Фінляндії. Вона виступала в понеділок у Лондоні на конференції з євро, організованій Королівським інститутом міжнародних відносин.

Судячи з тону та змісту сказаного далі, доповідачку не зачепила двозначність назви: вона твердо переконана, що євро буде успішною валютою — якщо не сьогодні, то в майбутньому неодмінно. Головна теза полягала в тім, що євро — це валютне, фінансове, економічне й політичне новаторство. У певну мить пані Хемелайнен на допомогу покликала навіть Чарльза Дарвіна та його теорію адаптації і природного відбору, стверджуючи, що євро також результат пристосування і природного відбору, у тому сенсі, що завдяки його запровадженню валютна система пристосовується до нового навколишнього середовища, до нової Європи — політичної, економічної, фінансової. У ширшому сенсі, єдина валюта стала логічним і природним кроком у європейському інтеграційному процесі, який стартував після Другої світової війни.

Не можна не погодитися з фінським фахівцем у тім, що схожого прикладу в історії не було, тому порівнювати й оцінювати введення нової європейської валюти практично немає з чим. А ризик, так він обов’язковий у кожному новому починанні.

Мене, зізнаюся, у зв’язку з запровадженням євро, раніше цікавило питання: якщо спільна валюта не буде, м’яко кажучи, успішною, чи можливе повернення до старих національних грошей? Відповідь виявилася однозначною — ні.

Непряме підтвердження того пролунало також у понеділок, але з Пекіна — там президент ЄЦБ Вім Дуйзенберг виступав на симпозіумі «Китай і європростір у глобальній перспективі», який проходив в Народному банку КНР (центробанку).

Позиція Дуйзенберга однозначна — назад дороги немає. Він, звісно ж, не висловився так прямолінійно. Але у всій його нинішній доповіді, як і в попередніх, навіть натяку не було на можливість певних альтернатив для нової валюти, і тим більше шляхів відступу. Зосередившись у пекінському виступі передусім на успішному обміні готівки в зоні євро, глава ЄЦБ не без гордості підсумував: створення євро сприяє поглибленню фінансової інтеграції в Європі. Більше того, єдина валюта вже поширює вплив за межами єврозони, оскільки швидко стала другою валютою в світі, що найбільше використовується.

Новорічну ніч 2002 року називають уже не інакше, як революцією у світовій фінансовій історії. Але навіть якщо відкинути ентузіазм творців і патетику споживачів, не можна не визнати подію історичною. А якщо простежити весь шлях євро — від задуму й перших обговорень до запровадження його в фінансову систему світу, сприйняття на психологічному рівні, врахувавши при цьому безліч суперечок, негараздів, розбіжностей — не можна не погодитися з тим, що саме єдина валюта стала реальним і, мабуть, найзначнішим результатом діяльності команди з назвою Європейський Союз.

Найбільші черги за євро в перший день року були зафіксовані в Іспанії й Ірландії. У Бельгії за ніч першого січня здійснено більше операцій з оготівковування, ніж за наступний день. Італійці до середини дня взяли через банкомати понад мільйон нових купюр. А в Німеччині бажання було таке велике, що вже в середині грудня, коли банки почали продавати за дойчмарки набори євромонет (простіше кажучи, здійснювати елементарний обмін валют), населення вишикувалося в давно забуті черги. У сусідніх країнах багато жартували з приводу німецького євроентузіазму та прозорого мішечка з двадцятьма монетками. А самі німці — не всі, звісно, але чимало — без будь-якої зніяковілості стояли в чергах. Давній знайомий із Бонна радісно повідомив мене, що трохи постояв і купив три пакетики монет — подарунки онукам до Різдва.

У тих країнах, що вже наважилися на життя з євро, не спостерігалося особливих ознак роздратування чи паніки — ані до, ані після Нового року. Про ігнорування нової валюти або апатії до неї також не доводиться говорити. Перейшли на нові гроші й усе, куди тут дінешся. Проте є вперта статистика, яка вираховує навіть тихих незадоволених. А таких у кожній із країн єврозони набирається від 20 до 40%.

Цілком природно, що комусь не сподобався відхід у небуття 200-річного учасника рідної історії, якими були безліч європейських валют. Не кажучи вже про грецьку драхму — найдавнішу (з середини VI століття) валюту на території Європи. З франком простіше: французи — люди веселі й воліють пишатися вином, сирами, вишуканою кухнею куди більше, ніж національною валютою, хоча її вік налічує понад 600 років.

По-різному складалися стосунки з євро в кожній із дванадцяти країн. Вважалося, що найпалкіші шанувальники євро мешкають у Франції й Німеччині, які фактично є «прародичками» єдиної валюти. Але часи змінилися, і в Німеччині дедалі більше й більше розчарованих. Особливо німців дратує слабкість нової валюти, вони з тугою згадують про «твердість» дойчмарки, скорочують витрати на поїздки за кордон і покупку апаратури, яка подорожчала майже на 30%. У Франції любов до євро входить у звичайний буденний розклад. Негативних емоцій поки що немає, бо низький курс євро дозволяє залучати інвестиції та сподіватися на пожвавлення економіки і зниження безробіття. Хоча останні економічні показники цілком можуть привнести похолодання в дружбу французів із євро.

Країни Бенілюксу, в особі своїх урядів і переважної кількості громадян, — традиційні шанувальники євро. Бельгія й Нідерланди були серед засновників Європейського економічного співтовариства 1957 року. На голландській території укладено Маастрихтський і Амстердамський договори; у бельгійській столиці засідає уряд Євросоюзу — Європейська комісія. Через що обидві країни просто не можуть не вітати євро — їм належить це робити за статусом.

Іспанія — одна з тих, кому вступ в єврозону приніс незаперечну користь і в поєднанні з реформами сприяв прогресу раніше відсталої країни на околиці Європи. Фінляндії приєднання до валютного союзу принесло економічну сталість. Греція, наймолодший член євроклубу (з січня 2001 року), також відчула на собі переваги єврозони, коли після вступу розпочалося зростання капіталовкладень в економіку. Португалія й Ірландія — два європейські «підлітки», котрі «мужніють» на очах за рахунок величезних вливань із каси Євросоюзу.

Австрія не виявляє бурхливого захоплення з приводу євро, як, утім, і багатьох реформ у ЄС. Головним чином це пов’язано із санкціями, накладеними на країну 2000 року, коли в урядову коаліцію ввійшла крайньо права Партія свободи. А Італія ніяк не може визначитися, вигідне їй членство в єврозоні чи ні. Хоча традиційний коник її економіки — торгівля — навряд чи зможе обійтися без європартнерів.

У перший день 2002 року Вім Дуйзенберг, вітаючи обмін національних валют на єдину європейську, закликав трьох аутсайдерів — членів ЄС — Великобританію, Данію та Швецію, якомога швидше приєднатися до єврогрупи. Традиційну сторожкість шведів до різних європейських інновацій зламати буде нелегко. Поки шведська економіка на підйомі, потреби в єврозоні тут не відчувають. Але шведська крона нестійка, і велика індустрія країни, особливо експортні галузі, все-таки зацікавлені в приєднанні до єврозони.

70% населення Великобританії вже змирилися з тим, що рано чи пізно приєднання до євровалюти відбудеться. Але в 60% , котрі стабільно проти, євроскептицизм лише посилюється під впливом сумних сигналів із Німеччини і Франції. Прем’єр-міністр Тоні Блер наполегливо пропагує єдину валюту й чекає зручного моменту для проведення в країні референдуму з євро. А поки що, під тиском бізнесу (чим крупніший він, тим вищий євроентузіазм), він заявляє, що Британія й без євро знаходитиметься в центрі Європи.

Найнепоступливіша позиція в Данії. Як і у вересні 2000-го, більшість електорату категорично проти європейської інтеграції та проти євро, бо вважає, що інтеграція може обмежити суверенітет соціально доглянутої країни...

Як поживає молода європейська валюта сьогодні? Її вихід у світ у вигляді реальних грошових знаків і вже двомісячне там перебування ніяких особливих результатів ані світові, ані тим більше фінансовим ринкам не продемонструвало.

Можливо, верховним патронам із Франкфурта, де розміщається штаб-квартира ЄЦБ, успіхи євро і здаються видатними. Проте істина, причому прописна, полягає в тім, що євровалюта — її становлення, зростання, посилення, життєдіяльність —сильно залежатиме від стану економік, які вона обслуговує. А економіки в 12 країнах почувають себе ой як по-різному. ЄЦБ намагається координувати їхній спільний баланс за рахунок регулювання відсоткової ставки, проте поєднати бурхливе ірландське зростання із стрімким німецьким спадом поки що неможливо.

Зважаючи на все, головними постраждалими виявилися сьогодні Німеччина й Франція. Париж не на жарт спохмурнів, коли минулого тижня офіційна статистика показала — французька економіка скоротилася на 0,1% в останньому кварталі минулого року. Це спричинено скороченням споживчих витрат і надвиробництвом товарів.

Ще гірша ситуація в Німеччині, котра намагається підняти свою економіку над нульовою позначкою зростання: економіка в стадії рецесії, безробіття перевищило 4 млн. чоловік і зростання навряд чи досягне одного відсотка цього року. І якщо в колишні часи від низької інфляції рятував Бундесбанк — зниженням відсоткової ставки, то сьогодні така влада знаходиться в руках ЄЦБ, якому дуже важко будувати політику відсоткової ставки євро на кшталт «один розмір для всіх». Бо Фінляндія, Ірландія, Іспанія й Португалія, аби стримувати інфляцію, мають потребу, приміром, у відсотковій ставці не нижчій від 3,5%. А для Німеччини така, навпаки, згубна.

У цілому невтішна європейська валютна картина дає підстави американським фінансистам припускати, що долар залишиться сильним стосовно євро протягом усього нинішнього року.