Єще польське село не згінєло!

Нинішніми статками польські селяни завдячують не лише доларовим та євроінвестиціям, а й нашим... «металістам». На початку 90-х на тамтешніх базарах вітчизняні сапи, лопати, серпи з косами були ходовим товаром. Тільки от дива: сусіди вже два з половиною роки в ЄС, а українські розпайовані бідаки цим архаїчним реманентом у «робітничо-селянській позі» продовжують обробляти власні наділи. І хоча президент із урядом без угаву повторюють «В України є аграрне майбутнє!», з глибинки щось не чути гучного й одностайного «Віримо!»

Щоправда, і серед польських політиків, сільгосптоваровиробників побутували полярні думки щодо майбуття аграрного сектора в оправі ЄС. Навіть після вступу до цієї організації межі між двома таборами — «євроентузіастів» та «євроскептиків» — не стерлися. Аналіз сучасного стану польського АПК може стати для наших чільників вельми повчальним: щось схоже чекає і Україну! Зі своїми позитивами і негативами.

ЄСівська «кишеня»…

Хибно вважати, що напередодні євроінтеграційних процесів Польща виглядала такою собі «сірою» шкапою. Навесні 1998 року, коли почалися предметні переговори Варшави з ЄС щодо вступу, темпи зростання економіки удвічі перевищували середній рівень євросоюзівської із її майже 400-мільйонним ринком споживачів. Якщо чиновники з обох сторін дискутували, як оздоровити аграрний сектор, досягти жаданих стандартів у транспортній інфраструктурі, охороні довкілля, то пересічних поляків непокоїло одне: чи зможе ЄС гарантувати їм роботу? Ці побоювання пов’язували з майбутньою реструктуризацією сільського господарства, вугільної, сталеливарної промисловості. Тому навіть попри високий ступінь проєвропейськості Польщі, частка противників вступу до ЄС сягала майже третини. Домінували серед них селяни, котрі вже спізнали на собі неоднозначний вплив Євросоюзу з його «демпінговими» продуктами харчування.

Цікаво, що найбільше прихильників концепції «Європи Вітчизн» соціологи виявили серед духівництва — 84%, на 20 більше, ніж у середньому серед поляків. Та це й зрозуміло! По-перше, до загальноєвропейського єднання прихильно ставився Папа Іван Павло II, єпископат. По-друге, ксьондзи становлять, навіть у глибинці, певну еліту. Усі вони — з вищою освітою, багато хто володіє кількома мовами, часто подорожують Європою. І набожна Польща чутко дослухається до їх проповідей. Забігаючи наперед, скажу: у тому, що на референдумі за ЄС проголосувало понад 70% поляків, чимала заслуга і священиків. Більше того, Іван Павло II вдався до відвертої агітації. Він не лише особисто закликав співвітчизників підтримати вступ країни до ЄС, а й, судячи з усього, дав відповідне розпорядження вниз по церковній вертикалі. Бо перед тим, як вибирати між «за» і «проти», прихожани дістали відповідне «напуття» на вранішній месі.

Власне, згідно з нормами польського законодавства щодо проведення національних плебісцитів, результати вважають дійсними у тому разі, якщо явка виборців сягає мінімум 50%. Тому влада, аби досягти бажаного результату, вдалася до безпрецедентного кроку — відкрила виборчі дільниці на дві доби. Можна зрозуміти хвилювання тодішнього президента Олександра Квасьнєвського, коли за підсумками першого дня плебісциту на виборчі дільниці прийшло лише... 17,6% громадян країни. А це означало провал референдуму. Дякувати Матері Божій та адмінресурсу, усе закінчилося благополучно: явка становила 57,3%.

Втім, «боротьба за Польщу» з боку міжнародних інституцій розгорнулася набагато раніше — з 1990 року. Саме тоді команда Лєха Валенси із «Солідарності» почала переговори з ЄС щодо економічної інтеграції. За розвал комуністичного оплоту Захід «вручив» Польщі своєрідну відзнаку, списавши їй половину зовнішньої заборгованості. Із 30 млрд. дол. вона скоротилася до 15. У критичні 1989—1990 роки, коли стартувала масштабна програма зі стабілізації, МВФ надав резервну позику для підтримки польського злотого. Правда, за домовленістю більшості країн-донорів позику переадресували на розвиток банківської системи.

Починаючи з 1990-го, Світовий банк «підживлював» економічні перетворення у Польщі кредитами, консалтингом і технічною підтримкою, надавши 5,7 млрд. дол. 1991 року був заснований Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) для фінансування проектів розвитку у країнах Східної і Центральної Європи, аби стимулювати перехід до ринкової економіки. Серед підопічних банку Польща за місткістю інвестиційного портфеля виявилася другою — 2,8 млрд. євро. Не пересихав іще один фінансовий потік — із боку Євросоюзу, причому на безповоротній основі. Спершу у рамках програми PHARE (сприяння реструктуризації економіки), серед бенефіціантів якої — десять країн —претендентів на вступ до ЄС. Так от, протягом 1990—1999 років із загального фонду 10,21 млрд. євро Польща відкраяла ласий шматок — понад 2 млрд.

Пізніше вона вгамовувала фінансову спрагу ще й із двох нових джерел — програм ISPA (інструмент для структурної політики на період, що передував вступові), і SAPARD (спеціальна програма з аграрного та сільського розвитку). Щорічний бюджет ISPA для десяти майбутніх членів ЄС на 2000—2006 роки вбиравсь у 1,04 млрд. євро. Третина з них перепала Польщі. Якщо говорити про модернізацію аграрного сектора і розвиток сільських територій, то з фонду SAPARD їй дісталося майже 700 млн. євро.

Загалом упродовж 1990—2003 років Польща одержала зі згадуваних трьох фінансових джерел близько 5,8 млрд. євро — найбільше з-поміж десяти країн. Як їй це вдалося? Думаю, ніхто не заперечуватиме, що Бог не обділив поляків даром торгуватися.

Мільярдні ін’єкції продукували докорінні структурні зміни. Чи не найголовнішою умовою вступу до ЄС було приведення польського законодавства у відповідність до євросоюзівського. Процес тривав десять років і завершився 1 травня 2004 року — днем відліку офіційного вступу Речі Посполитої до ЄС. Було опрацьовано понад 100 тис. сторінок законодавчих актів. Більшість із них затверджено як національні закони, перекладено з польської знову англійською, аби Єврокомісія могла зрозуміти, наскільки адекватно її законодавство адаптоване у Польщі.

Відтак, Польща осіла на чотирьох стовпах єдиного внутрішнього ринку ЄС: вільне переміщення товарів, робочої сили, капіталу та послуг. Ще як асоційованому члену ЄС, їй скасували квотні обмеження на промисловий експорт до Євросоюзу, за винятком «чутливих» товарів: п’яти видів тканин і сільськогосподарських продуктів (молока, м’яса і великої рогатої худоби), що не підлягали загальній лібералізації. Частковим замінником цих обмежень можна вважати виторгувані урядовцями на майбутнє прямі субсидії для селян у розмірі 55, 60 і 65% (2004—2006 рр.) від рівня, що діяв у країнах ЄС. Хоча Брюссель нав’язував злиденні стартові 25%...

Згідно з домовленостями, якщо виникнуть серйозні і тривалі збої у функціонуванні АПК, Польща може скористатися захисними застереженнями. У Договорі про вступ до ЄС на прохання вступника записали: «Враховуючи специфічні проблеми сільського господарства Польщі, кошти, які Єврокомісія використовує з метою запобігання ускладненням на ринку, можуть охоплювати моніторинг товарних потоків між Польщею та іншими країнами». Формулювання начебто нейтральне, але його достатньо, аби захистити польський ринок, зокрема й від імпорту з третіх країн, тобто країн поза зоною ЄС.

Ще один привілей — тимчасові перехідні положення, що спрощують адаптацію продукції польських селян і переробних підприємств до вимог єдиного ринку ЄС. Йдеться про три-чотирирічні перехідні періоди для структурних пристосувань, використання зниженої ставки ПДВ на товари, що застосовуються в аграрному виробництві. Як результат підписаної угоди про «подвійний нуль» торгівля сільгосппродукцією між Польщею та ЄС активізувалася. За підсумками 2001 року експорт до ЄС зріс на 20% (до 1,5 млрд. дол.), імпорт із країн ЄС — на 8% (до 2,1 млрд. дол.).

Одне слово, економічні оракули прогнозували для польського аграрного сектора у складі ЄС конкурентоспроможний експорт на ринки третіх країн, інтеграцію продовольчого ринку зі світовим, поглиблення переробки сільгосппродукції. Перехід на прямі субсидії мав значно підвищити прибутковість польських агроформувань. Чи збулися передбачення?

...і «рукавичка»

Після 1 травня 2004 року у житті пересічних поляків нічого надзвичайного не сталося: проєвропейські реформи у країні тривали майже десять років, поступово змінюючи усі важливі сфери. Люди звикли і здебільшого змирилися. Про те, що вони вже обома ногами в ЄС, нагадали зрослі ціни на цукор (на 67%), яловичину (40), курятину (22), тваринні жири (на 18%). Поглибилися й інфляційні процеси. Якщо у першому кварталі 2004 року інфляція становила 1,6%, то під завісу року — 4,4. Для польської економіки, яка ввійшла до Євросоюзу з інфляцією 0,8% (за підсумками 2003-го), це стало серйозним потрясінням.

Намарне думати, що «стара Європа», зачувши з уст поляків гімн ЄС «Ода радості», розчулилася і гостинно розчинила перед ними двері. Не зовсім так... Звичайно, у сенсі туристичних поїздок поляки могли пересуватися європейськими просторами без віз упродовж десяти попередніх років. А от щодо міграції робочої сили, то ЄС-15, боячись напливу дешевих гастарбайтерів, які могли підірвати систему соціального забезпечення, запровадив поетапний прийом поляків на роботу.

Якщо Данія з Норвегією, приміром, одразу запросила працівників сільського господарства, то Бельгія, Франція, Греція, Італія, Іспанія з Португалією зняли квоти на ці професії лише нинішнього року. Найбільш «закритими» виявилися Австрія і Німеччина. Аби влаштуватися там підручними в агросфері, треба чекати 2009—2011 років. Однак заборона не завадила майже двом мільйонам поляків шукати щастя за межами батьківщини: в Ірландії, Великобританії.

На урочистих прийомах, вечірках, барбекю з нагоди річниці членства Польщі в ЄС говорили переважно про успіхи. Так, вони незаперечні. Але не варто пов’язувати їх виключно з «ефектом вступу»: економіка продовжувала рухатися за інерцією, набраною у попередні роки. Зростання темпів польської економіки на 5,4% — найвищий показник за сім років, причому удвічі вищий за аналогічний показник в ЄС-25 — це успіх. За рік експорт польських продуктів харчування до ЄС зріс на 40% — теж досягнення. Водночас високий попит на польські харчі на зовнішніх ринках спричинив їхній дефіцит усередині країни. Внаслідок цього на чверть зріс імпорт сільгосппродукції, який не повернув цін на попередній рівень. У 2004 році польські фермери одержали із Брюсселя субсидії на суму 1,5 млрд. євро. Сума вражаюча, але це лише половина можливого, бо «польські» субсидії аж ніяк не порівнянні з «французькими». За перший ЄСівський рік в економіку держави влилося майже 8 млрд. інвестиційних доларів. Україна ж змогла акумулювати стільки ж за всі роки незалежності! Цікаво, що головними вкладниками в польську економіку стали не американці і не сусіди-німці, а Франція (16 млрд.) і Нідерланди (11,2 млрд.).

Проте в активності інвесторів не слід вбачати суто альтруїстичні мотиви. Принаймні промисловий сектор продемонстрував, що не Польща вступила до ЄС, а навпаки. Іноземці активно скуповували промислові об’єкти харчової, автомобільної, деревообробної, поліграфічної галузей, телекомунікацій. У їхніх руках опинилася сфера послуг, передусім фінансових, як результат приватизації державних банків і допуску інвесторів у сектори страхування і пенсійного забезпечення. Наразі частка іноземного капіталу у польській банківській системі перевищує 70%.

До 2000 року все, що транснаціональні корпорації хотіли скупити у Польщі, вже скупили. До 2003-го вони стали власниками підприємств, на які припадають майже 57% усього польського експорту і понад 60 — імпорту.

Фінансово-економічному «окільцьовуванню» Польщі сприяло передусім законодавство. Це — і Торговий кодекс, і закон про економічну діяльність, інші. Саме вони надали іноземному капіталові загальний із національними компаніями режим оподаткування (з низькими податковими ставками) і режим регулювання трудових відносин. Іноземні компанії мають право вивозити капітал, а також купувати підприємства у будь-яких секторах економіки.

Сільське господарство — об’єкт не такий привабливий. Сюди не кинулися інвестори, не почали масово скуповувати куці фермерські ділянки. Селян віднадили від варшавських державних дотацій і змусили звикати до субсидій із брюссельських регіональних фондів. Проте гарантій, що вони надходитимуть постійно, немає. Доказ цього — провальний Брюссельський саміт Євросоюзу у грудні 2005 року, який так і не зміг узгодити бюджет на період 2007—2013 років. Польський аграрний сектор, найбільш залежний від євросоюзного фінансування, міг поринути у бюджетну «чорну діру». До всього, частина найбідніших регіонів Євросоюзу розташована саме у Польщі.

Суперечності озвучив прем’єр Великобританії Тоні Блер, що тоді головував у ЄС. Він висловився за скорочення сільськогосподарських дотацій для країн Центральної і Східної Європи. У Лондоні вважають, що слід покінчити з обтяжливим допінгом відстаючих галузей, передусім у країнах—новачках ЄС, сконцентрувавши зусилля на розвиткові високих технологій. За іншого сценарію уже найближчим часом ЄС-25 може не витримати конкуренції з боку «економічних тигрів» Сходу — Китаю та Індії. Заради реформ в аграрній сфері острівна Великобританія ладна була навіть поступитися «британським чеком» вартістю 5,6 млрд. євро — компенсацією за те, що вона не послуговується сільськогосподарськими субсидіями.

Опоненти ж обстоювали інший варіант: спочатку необхідно підняти сільське господарство нових членів ЄС до рівня «старої Європи», а потім уже реформувати АПК. Тому з пропозицією Блера скоротити бюджет на 10% ніхто не солідаризувався, і переговори зайшли у глухий кут. Тодішній прем’єр-міністр Польщі Марек Белька від імені урядів нових членів ЄС заявив, що заради компромісу ці країни згодні відмовитися від частини своїх фінансових претензій.

Очевидно, ця позиція сподобалася чільникам ЄС, бо саме Польща вийшла переможницею у бюджетній борні. Протягом наступних семи років вона одержить у вигляді дотацій ЄС майже 60 млрд. євро, що на чотири мільярди більше, ніж у початковому проекті бюджету, запропонованому Великобританією. Загалом же на підтримку аграрного сектора із загальноєвропейського бюджету спрямують 293 млрд. євро, із яких 157 млрд. — для нових членів ЄС.

Власне, якщо судити з бюджету — як нинішнього, так і попередніх, то Євросоюз більше схожий не на економічне співтовариство, а... на аграрну спілку. Раніше майже весь бюджет витрачали на підтримку європейських фермерів. Причому формувань промислового типу, з низькою собівартістю виробництва одиниці продукції. Дрібні та середні фермерські господарства, де цей показник набагато вищий, не витримували конкуренції на ринку і банкрутували. Це стало проблемою європейського масштабу. Зникали тисячі господарств, а з ними і цілі поселення. Водночас похитнулася екологічна рівновага, оскільки фермери-промисловики широко використовували мінеральні добрива та хімічні засоби захисту, які потрапляли у ґрунт, воду і зрештою осідали у харчах.

Єдину аграрну політику ЄС кілька разів реформували. 2003 рік пам’ятний тим, що після нічних консультацій і переговорів втомлені міністри сільського господарства країн Євросоюзу вийшли із зали у Люксембурзі і заявили про нову еру в аграрному секторі Європи. Серцевиною угоди став перегляд власне принципу субсидій. Якщо схематично, то донедавна він виглядав так: фермер одержував від Єврокомісії доплати, пропорційні поголів’ю утримуваних корів і кількості надоєного молока. Формула проста: що більше корів і молока, то, відповідно, і вища європейська субсидія. Перевиробництво, неможливість збуту у певні сезони навіть половини молока, сиру, масла тягарем лягали на бюджет об’єднаної Європи. Різні субсидії, які Брюссель щороку переадресовував 14 млн. фермерів країн ЄС, сягали 43 млрд. євро — майже половини спільного бюджету. І ось, починаючи з 2004 року, критерієм субсидій слугує не кількість виробленої продукції, а її якість та охорона довкілля.

Але хіба є межа досконалості?! У липні 2006 року Маріан Фішер Боель, комісар Єврокомісії з сільського господарства, «порадувала» фермерів новиною: їм необхідно орієнтуватися на несільськогосподарську діяльність або істотно зменшити витрати на виробництво агропродукції. Одне слово, здешевлювати... Водночас значно зростають асигнування на розвиток сільських територій. Зрозуміло, що агрополітика змінюється не від рози вітрів. За даними досліджень, 7% фермерів в ЄС-15 отримують 56% усіх субсидій, а деякі компанії — десятки мільйонів євро щороку. Тому комісар зажадала перевірити, чи ефективно використовуються фонди для підтримки. І в разі негативного резюме пообіцяла встановити верхні та нижні ліміти виплат.

Донині країни-члени мали право на конфіденційність щодо сум субсидій. Але, згідно з Європейською ініціативою прозорості, Єврокомісія вимагає обов’язково оприлюднювати списки тих, хто отримав кошти із цих фондів. 12 країн, включаючи Францію, Іспанію та Великобританію, погодилися опублікувати частину інформації про головних бенефіціаріїв фермерських субсидій. Німеччина, Італія та Греція подавати таку статистику поки що не поспішають...

В ЄС назріває чергова «сільськогосподарська» сварка. Якщо часом було важко прийняти рішення, яке б улаштовувало 15 країн, то за нинішніх 25 — і поготів. Згадаймо хоч би драматичний результат референдумів у Франції та Нідерландах щодо конституції Євросоюзу. Розширений Євросоюз чимось нагадує казкову рукавичку, у якій мешканцям стало затісно. А що вже казати про формат ЄС-27 чи ЄС-30?!

Українські євроінтегратори намагаються чимшвидше натуралізуватися в Євросоюзі. Бажання таке ж нестримне, як і в кількарічної давнини посланні Леоніда Кучми до Верховної Ради «Європейський вибір. Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 роки». За цим планом Україна мала набути членства у СОТ у 2002—2003 роках, підписати із ЄС угоду про асоціацію упродовж 2003—2004-го, тоді ж домовитися про створення зони вільної торгівлі, а в 2005—2007 роках укласти митний союз, що загалом створило б необхідні передумови для вступу України до ЄС у 2011 році.

Ми продовжуємо вперто просуватися на Захід, й еталоном на цьому шляху для багатьох наших політиків слугує Польща. Якщо так, то, як і в сусідів, доля сільського господарства України і селян стане наріжним каменем на переговорах про умови вступу. Сподівання на те, що вітчизняний АПК живитимуть брюссельські субсидії, оманливі. До 2013 року їх якщо не ліквідують, то уріжуть по саме годі. А ні, то переведуть на «невиробничу» статтю — розвиток сільських територій.

Тим більше що одержати прямі доплати наші аграрії зможуть лише за умови суворого дотримання санітарних, ветеринарних та екологічних вимог. Власне, того, чим ми не можемо похвалитися. А за порушення цих норм можна позбутися допомоги повністю або частково. Тому той факт, що Україна посіла третє місце у виробництві агропродукції і продовольства серед європейських країн із перехідною економікою, може викликати лише внутрішню радість. Польща взяла ЄС не валом!

Якщо ж аналізувати сучасну аграрну політику України, то скроєно її із здебільшого декларативних законів про АПК, із нехтування законодавчо визначеного пріоритету розвитку села, з обмеженого доступу сільських жителів до соціально необхідних послуг, із мізерних бюджетних витрат на соціальну інфраструктуру села... Я вже не кажу про інші складові, що аж ніяк не наближують нас до євростандартів.

Торік зростання ВВП у Польщі становило 3,2%, у нас — 2,4, тоді як у Білорусі — 9,2%. На кожного поляка припадає понад 5 тис. євро ВВП. Причому це — лише половина середнього рівня у ЄС. Якщо ж узяти до уваги, що польський ВВП утричі більший за український, то до таких величин нам рачкувати й рачкувати... Не один десяток років збіжить, аж поки ми станемо багатими і щасливими, як, приміром, датчани, оскільки середня зарплата в Україні становить десь 2% їхньої.

Та й за іншими показниками ми — у причіпному вагоні: у Польщі обсяг іноземних інвестицій на душу населення становить 2000 дол., в Україні — 349. Імпульсивна боротьба з корупцією закінчується там, де й почалася: до коріння ніяк лопата не доходить. А входити із цим атавізмом до ЄСівської господи — це ще один головний біль для господарів. Певен, їм вистачає клопотів із Польщею, чиї чиновники визнані найбільш корумпованими у ЄС-25. У розмовах із західними політиками, економістами, натякаючи на прискорене входження України до ЄС, завжди чую приблизно таке: ні-і-і, другої Польщі «Болівар не винесе!»

Усвідомимо раз і назавжди: держави, які створювали Євросоюз, стали багатими не через членство у ньому. Вони стали заможними ще до виникнення цієї організації. І створювався ЄС не з ідеалістичних міркувань, а з меркантильної доцільності. Це — не велике братство народів, як видається декому в Україні, а об’єднання виробників, торговців і споживачів, покликане зробити їх сильнішими за неєвропейських конкурентів.

Ой, смереко, розкажи мені, смереко!

Брати Дембські — Єжи, Лешек, Кшиштоф і Пьотр — не брали участі у фермерських бунтах, не зсипали імпортного зерна прямо на рейки, бо своє нікуди було дівати, не зупиняли руху на автострадах із плакатами «Не дамо Євросоюзу набити нам пику!» Тоді їм жилося добре, а зараз — іще краще. Бізнес, який 1955 року започаткував дід, підтримав тато і продовжують його сини, дещо специфічний — розплідник багаторічних квітів, листяних і хвойних кущів та дерев.

…Їхнє багатство розкинулося на 200 гектарах. Але не на цілісному масиві, а по різних кутках. Там два-п’ять гектарів, там десять, найбільша ділянка — 60-гектарна. Дорогу до села Млинки, за 120 кілометрів від Варшави, знають німці, норвежці, англійці, росіяни, українці... Серед покупців братів Дембських — рослинницькі центри, гуртові склади, супермаркети, фірми з ландшафтної архітектури і заможні люди.

Хто купує мальву, айстру, едельвейс за злотий, а хто і восьмиметрову смереку за... 6,7 тис. євро. Є попит на дерева-солітери і бонсай. Приміром, двометрова карликова туя із кроною, схожою на зачіску Анжели Девіс, коштує 2,7 тис. євро. Якщо бонсай із горщиком можна взяти під пахву, то як доставити уподобану смереку? І не на сусідній хутір, а до Києва, Донецька чи Одеси?

— Наймаєте наш «Антей»?

— Фрахтуємо спеціальний трейлер. Так і транспортуємо, з корінням у ґрунті, у спеціальній сітці, — Єжи Дембські вільно спілкується російською, розуміючи при цьому українську.

— Безперешкодно через усі кордони?

— Із відповідними документами на руках: фітосанітарні сертифікати, карантинні дозволи. Річ у тому, що наша флора росте у торфі — середовище не для шкідників і збудників хвороб. Частину його закуповуємо тут, решту — у Литві та Естонії. Кожен транспорт перевіряє фітосанітарна служба, що розташована за шість кілометрів, у Пулавах, і видає спеціальний експортний дозвіл. За наш кошт, зрозуміло. Крім того, вона двічі на рік обстежує наші ґрунти і насадження. Один такий аналіз обходиться нам у 5 тис. злотих (3,8 злотих — 1 євро. — В.Ч.).

У млинківському розпліднику — понад 2 тис. видів рослин. Переважна більшість із них росте у спеціальних кадобах, горщиках просто неба. Плекають їх буквально із черешків. Із теплиці пагони пересаджують спершу у 0,9-літрові контейнери, згодом — у 1,5—2, п’яти- і, нарешті, десятилітрові ємності. Така поетапність дає змогу декоративній рослині краще прижитися, стати витривалішою.

90% саджанців польські «мічурінці» продукують самі, а новинки разом із патентом купують у Нідерландах, Бельгії, Англії. Дембські шанують чужу інтелектуальну власність і хочуть, аби цінували й їхню. Хоча трапляються хитруни, котрі із куплених у них 10 штук саджанців клонують потім сотні. Відвертих крадіжок насаджень із плантацій не було вже років зо три, хоча ще десять років тому доводилося виставляти нічні дозори.

Клопітно доглядати за такою багатодітною родиною рослин. Власних рук не вистачає — наймають сезонних робітників. У гарячу пору тут працюють 250 чоловік, із яких на зиму залишаються лише 50. Оплата — 1,5 дол. за годину, без харчування і даху над головою.

— Коли Польща вступала до ЄС, то рівень безробіття становив 20%, а нині зовсім немає, — посміхається Єжи.

— Усі працевлаштувалися?

— Та де… Виїхали у пошуках роботи за кордон. Тепер бракує людей до праці. Мусимо винаймати чужих. Польща зробила певне полегшення для українських гастарбайтерів, і тепер їх у нас побільшає. Ваші люди дуже роботящі!

У будинку, куди ми заскочили випити по філіжанці кави, можна було ходити... босоніж. Тепла підлога! З’ясувалося, ми в оселі, яку збудував... ні, не Джек, а ЄС. А точніше, половину вартості компенсував Євросоюз.

— Спершу з допомогою фахівця дорадчої служби написали заявку, аргументували, навіщо мені будинок розміром 12 на 33 метри, та ще й на екологічному джерелі енергії — сонці, — каже Єжи. — Мій задум схвалили і порадили вибрати на тендері найдешевшу будівельну фірму. Так і зробив: розіслав кільком компаніям пропозиції і з усіх кошторисів вибрав найприйнятніший — німецького будівельного концерну. Вони зробили дах, стилізований під старовину.

Торік ми справили новосілля і перезимували, обігріваючи чималу кубатуру... сонцем. Спершу мене відмовляли від цієї затії: мовляв, затратно... Ризикнув. Коли надворі доходило до мінус 22, температура води у колекторі становила плюс 54. Бачте, от і сьогодні — хмарна погода, а сонячні промені все одно гріють наш «титан». Рекомендую! Менше залежатимете від російського газу! Мені це задоволення обійшлось у 70 тис. злотих — вважайте, 23 тис. дол.

— Менше... Адже Євросоюз компенсував вам половину затрат?

— Через рік, а спочатку я мусив заплатити всю суму з власної кишені.

Дембські, котрі доти не користувалися жодним видом державної бюджетної допомоги, крім банківських позик під 3—14% річних, на собі спізнали переваги ЄСівського сусідства. Вони могли б, як і фермери, одержувати погектарні субсидії — близько 300—400 злотих, але...

— Для нас то морочлива справа! У Брюсселі люблять облік із точністю до сантиметра, а в Млинках ландшафт, самі бачите, — мочар, рови, ставки... Напровесні підтоплює. Спробуй зробити достовірну картографію: де вода, а де — суша, визначити бонітет землі. Тим більше, у нас наділи не орні — невжитки, на них розцінки інші. Щоб упорядкувати розплідник, три роки поспіль возили сюди землю. 50 тис. вантажівок! Замість «земельних» ми обрали вигідніші субсидії — «інфраструктурні» і «технічні». Придбали авто для виробничої діяльності — Євросоюз 50% вартості компенсував, проклали дорогу — повернув стільки ж.

— Податками не «забивають»?

— Як і всі польські аграрії, компанія «Брати Дембські» сплачує лише податок на землю. Система зрозуміла і зручна. А недавно вирішили добровільно стати ще й платниками ПДВ. Оскільки у нашому бізнесі значний сегмент припадає на експорт, відшкодування ПДВ врівноважить фінансове становище компанії. Цікавилися у колег: затримок із виплатою немає. Протягом трьох місяців ПДВ повертають...

— Що кардинально змінилося у діяльності сімейної фірми за останні, скажімо, п’ятнадцять років?

— Якщо раніше 80% обсягів продажу припадало на осінь, то тепер навпаки — на весну. Утвердилися на нових для нас ринках України, Росії, Казахстану, країн Балтії.

Тепер і на наших теренах є власники смерек Дембських, які «ростуть так далеко»…