ENRON — ІМ’Я ЗАГАЛЬНЕ

Два з половиною роки тому сталося безславне падіння флагмана американського бізнесу, найбільшого у світі енергетичного трейдера — корпорації Enron. Раптове банкрутство, що стало усього лише закономірним результатом небачених розмірів шахрайства, шокувало весь фінансовий світ. У ході слідства виявилося, що керівництво компанії приховало від акціонерів і інвесторів 70 млрд. дол. боргів.

Відтоді справа Enron стала показовим негативним прикладом у новітній корпоративній історії, а саме ім’я — загальним у фінансовій лексиці.

Слідство не закінчено, не забудьте!

Відразу після 2 грудня 2001 року, коли компанія Enron оголосила про свою фінансову неспроможність, за справу взялася потужна слідча машина, та ще й така, що генеральний прокурор США Джон Ешкрофт був змушений узяти самовідвід, усунувшись від процесу розслідування з тієї простої причини, що отримував від керівників Enron кошти на свої виборчі кампанії. Нам, українським обивателям, має бути цікаво, що факт банкрутства не «зам’яли», а слідство за ним не прикрили за допомогою, наприклад, тієї ж юридичної казуїстики. І це попри те, що техасець Кеннет Лей, глава концерну Enron, ходив свого часу в друзях техасця Джорджа Буша-молодшого і навіть дуже щедро фінансував його виборчі кампанії — від губернаторської до президентської. Навпаки, почалося великомасштабне розслідування, причому публічне.

Цікаво також і те, що ні президент Буш, ні віце-президент Чейні, на котрих Лей безсумнівно покладав надії, навіть пальцем не поворухнули задля порятунку свого найбільшого донора. Більше того, відомо, що Буш і його команди були незадоволені темпами розслідування. Президент США не раз заявляв, що керівники «корпорацій-шахраїв» повинні сидіти у в’язниці. А простий американський громадянин, не кажучи вже про постраждалих інвесторів, просто знудився хоча б за одним обвинувальним вироком у енронівських справах.

Слідство, тим не менш, просувалося повільно й тяжко і лише на другому році воно стало набирати обертів. За перші два роки розслідування обвинувачення в суді було пред’явлено більш ніж десяти топ-менеджерам корпорації Enron. Статті все ті ж: махінації з цінними паперами, шахрайство, злочинна змова.

До літа 2003-го загальне число відповідачів, проти яких міністерство юстиції США висунуло різні за тяжкістю обвинувачення, досягло 170 чоловік. Крім безпосередніх «натхненників і учасників» махінацій, які займали різні посади в Enron, під прожектором слідства опинилися всі, хто мав якийсь стосунок до незаконних угод збанкрутілої корпорації: банки і юристи, біржові аналітики й аудитори. Одна з могутньої п’ятірки аудиторських компаній світу Arthur Andersen, котра прогавила махінації Enron, була змушена залишити поле професійної діяльності, себто зникнути назавжди.

Однак найгучнішою подією став судовий процес над Ендрю Фастоу, колишнім фінансовим директором Enron. Арештований ще в жовтні 2002 року, у наручниках, перед телекамерами, він був доставлений у зал суду...

«Принцип доміно»

Оглядачі й експерти люблять повторювати, що в розслідуванні махінацій компанії Enron спрацьовує «принцип доміно»: одна кісточка, падаючи, підбиває іншу, а та завалює наступну і так далі. Навіть заступник генпрокурора Крістофер Рей не забув скористатися цим красномовним порівнянням, сказавши, що «кісточки доміно продовжують падати в міру того, як розкриваються махінації Enron». Та й, справді, повальне падіння почалося після того, як улітку 2002 року, через півроку після початку слідства, визнав себе винним у шахрайстві і відмиванні грошей Майкл Коппер, колишній директор фінансових проектів компанії і права рука Ендрю Фастоу. Він також погодився повернути державі 12 млн. доларів, нажитих нечесно.

Судячи з усього, саме свідчення Коппера допомогло прокурорам висунути обвинувачення проти Фастоу й заарештувати його. Після арешту Фастоу, однієї з найпомітніших постатей в ієрархії Enron, свою провину поспішили визнати ще вісім топ-менеджерів корпорації. Але сам колишній фінансовий директор затято торочив, що невинний, і заперечував свою причетність у навмисному обмані інвесторів.

Ендрю Фастоу пред’явлено обвинувачення в 78 злочинах, серед яких фігурують різні варіації шахрайства, відмивання грошей, незаконне особисте збагачення, вступ у злочинну змову і перешкоджання правосуддю. Загалом головному фінансисту Enron загрожував вирок у кілька сотень років в’язниці.

На думку слідчих, саме Ендрю Фастоу був тим фінансовим генієм, який придумав схему для приховування істинного стану справ у корпорації, що загрузла в багатомільйонних боргах. Саме він створив складну мережу «фірм-партнерів», фіктивні угоди з якими приносили корпорації Enron не менш фіктивні прибутки. А тим часом фінансовий директор успішно переказував мільйони з рахунків компанії на свої особисті, не забуваючи при цьому ділитися з колегами в керівництві.

І от нарешті в січні ц.р., коли обвинувачення налічувало вже 98 пунктів, Ендрю Фастоу визнає себе винним за двома з них, а саме — у використанні грошей компанії для особистого збагачення. Він також погодився сплатити штраф у розмірі 23 млн. дол. «Два пункти» обвинувачення означали усього десять років в’язниці.

Ні для кого не було секретом, що дане визнання стало лише частиною домовленості про співробітництво зі слідством, на яке погодилося подружжя Фастоу. Дружина Фастоу, Лея, котра працювала в компанії Enron заступником скарбника, звинувачувалася в несплаті податків, за що їй загрожувало 250 тис. дол. штрафу і мінімум п’ять місяців в’язниці. Вона також визнала себе винною. Подружжя Фастоу погодилося давати показання в надії на пом’якшення вироку, скорочення строків ув’язнення і з тим, щоб не опинитися у в’язниці одночасно: у них двоє маленьких дітей. Проте вже в травні суддя Девід Хіттер, попри прохання підсудної та її попередні домовленості з обвинуваченням, присудив її до максимального строку тюремного ув’язнення — 12 місяців. Ендрю Фастоу почне відбувати свій десятирічний тюремний строк після того, як закінчить добровільно свідчити прокуратурі.

Через тиждень після визнання головним фінансистом Фастоу провини настала черга старшого бухгалтера концерну Річарда Козі, котрий займав цю посаду з 1998 року до моменту банкрутства корпорації. Козі добровільно явився у відділення ФБР у Х’юстоні і був випущений під заставу в 1 млн. дол. Він не визнав себе винним за жодним із шести пунктів обвинувачення, хоча саме його прокурори називають «головним оператором» у махінаціях із заявленими, але неіснуючими доходами Enron. Якщо в суді буде доведено провину Козі, то йому загрожують 55 років в’язниці плюс 5 млн. дол. штрафу.

Справжньою сенсацією слідства в справі Enron стало те, що рівно через місяць після зізнань Фастоу з повинною явився колишній генеральний директор компанії Джеффрі Скіллінг. Йому пред’явлено обвинувачення за 35 пунктами: у шахрайстві і змові з метою здійснення фінансових операцій. 50-річний Скіллінг був другим в ієрархії корпорації. Випускник Гарварда, він прийшов у Enron 1990 року, а на початку 2001-го став генеральним директором. Але вже через шість місяців, у серпні, несподівано подав у відставку. До банкрутства Enron залишалося три місяці...

Слідство вважає, що Скіллінг привласнив 15 млн. дол. за допомогою опціонів. Хоча відразу після банкрутства Enron на перших слуханнях у комітеті Конгресу США він заявив, що на момент своєї відставки «був абсолютно упевнений, що компанія процвітає». Примітно, що суддя відмовився видати Скіллінгу дозвіл на користування його замороженим рахунком із 55 млн. дол. для оплати послуг адвокатів.

Доля головного

Отже, настала черга останньої і найголовнішої дійової особи в скандальному банкрутстві енергетичного гіганта. На початку цього тижня в пресу просочилися відомості про те, що федеральна прокуратура США близька до завершення розслідування ролі Кеннета Лея, колишнього голови ради директорів, у розвалі компанії Enron. Обвинувачення можуть бути пред’явлені вже протягом місяця. Хоча пан Лей продовжує заперечувати свою причетність до незаконних угод компанії.

Минулого тижня в Х’юстоні, за місцем прописки штаб-квартири Enron, закінчилися допити десятків колишніх працівників. Відомо, що прокуратура зосередила свою увагу на останніх п’яти місяцях діяльності компанії. Саме в цей період сталися знакові події, котрими Кен Лей як перша особа в Enron не міг нехтувати. А саме: 15 серпня 2001 року віце-президент департаменту глобальних фінансів Шарон Уоткінс направив Лею тривожний лист про свої підозри з приводу махінацій у бухгалтерських звітах компанії; 17 серпня Стівен Кін, керівник департаменту з персоналу, письмово попередив Лея про назрівання скандалу з бухгалтерськими рахунками і роздутими цінами на акції; 25 серпня Маргарет Секоні, уже звільнена на той час працівниця Enron, написала містеру Лею про потенційне шахрайство в 500 млн. дол.

Сьогодні вже зрозуміло, що більшу частину обвинувачень проти Кеннета Лея прокуратура змогла сформулювати на підставі показань Ендрю Фастоу, котрий погодився співробітничати зі слідством.

З колишньої верхівки Enron поки ніхто, крім Фастоу, не визнав своєї провини — ні глава корпорації Кеннет Лей, ні генеральний директор Джеффрі Скіллінг, ні головний бухгалтер Річард Козі. Тому, гадають експерти, усі троє постануть перед судом одночасно. Що стосується містера Лея, то йому будуть пред’явлені обвинувачення, пов’язані з інсайдерством (використання внутрішньої інформації про компанію для незаконного отримання доходів) і накручуванням ціни на акції Enron за кілька днів до банкрутства компанії.

Повстати з попелу у скромному вбранні?

А що відбувається із самою компанією? У липні минулого року Федеральна комісія з управління енергетикою США (FERC) заборонила їй продавати природний газ і електроенергію за ринковими цінами. А це означало, що компанію позбавили можливості конкурувати на рівних з іншими учасниками ринку. Вперше комісія, на прикладі покарання компанії Enron, застосувала так зване право страти стосовно продавця електроенергії.

Збанкрутілу і знеславлену компанію чекала реорганізація. Відповідно до глави 11 закону США про банкрутство, початковий план реорганізації полягав у створенні двох окремих компаній. Тоді ж керівництво Enron домовилося з кредиторами (а їх близько 20 тисяч) відкласти виплати за заборгованістю.

Чекати довелося майже рік. На початку червня ц.р. суд Нью-Йорка розглянув так званий план порятунку. Відповідно до документа, могутня в минулому Enron перетвориться на скромну компанію під назвою Prisma Energy. Якщо на Enron колись працювали 39 тис. чоловік, то робочих місць на майбутній Prisma буде всього 4,9 тис.

Компанія вже позбулася багатьох фірм-сателітів. Але ще доведеться розпродати «зі знижкою» 2400 бізнес-точок, 55 із яких були саме тими фірмами, що використовувалися для приховування боргів корпорації Enron і створення «мильної бульбашки». Що стосується великого бізнесу Enron, то за нього вдалося отримати деякі гроші. Наприклад, Північноамериканський нафтопровід був проданий минулого місяця за 2,2 млрд. дол. При цьому на юридичні послуги в процесі оформлення банкрутства компанія витратила 665 млн. дол.

А що ж кредитори, котрим корпорація заборгувала 63 млрд. дол.? Вони терпляче очікують рішення суду про план щодо виведення Enron із банкрутства. Очікується, що їм запропонують по 22 центи за кожен долар куплених акцій — комусь готівкою, комусь у виді акцій новоствореної Prisma. Тим же, хто купував облігації компанії, тобто фінансував зростання, виплатять трохи більше — 36 центів за долар.

* * *

Отже, корпорація Enron підійшла до свого фізичного кінця (морально вона померла ще в день банкрутства). Oднак як явище вона надовго збережеться в корпоративній історії. «Справа Enron» поклала початок глобальній кризі довіри інвесторів до корпоративного сектора. Впевненість у тому, що великі приватні компанії, особливо американські, є такими собі бастіонами відкритості, прозорості й чесності, розвіялася і перейшла в розряд міфів. «Вірус недовіри» масово поширився по Америці, потім перекинувся на Європу, тим більше що компанії-шахраї давали йому потужне підживлення. Згадаймо хоча б найгучніші справи, наприклад, падіння американського телекомунікаційного гіганта WorldCom, котре сталося через півроку після банкрутства Enron. Або недавній скандал із рахунками італійської молочної компанії Parmalat.

Приклад Enron і її «послідовників» показав, що система стримувань і противаг у бізнесі сама по собі, автоматично, не працює. Стало зрозуміло, що необхідний контроль із боку суспільства і держави за процесами корпоративного управління. Бо ціна питання — це гроші багатьох мільйонів малих інвесторів, чия довіра до стовпа масового капіталізму — фондового ринку — небезпечно похитнулася.