Енергобезпека ЄС і «Газпром»

Очікувати сприятливої реакції з боку США і більшості європейських і азіатських країн на «вирок» Штокмановському проекту, оголошений напередодні візиту Володимира Путіна до Німеччини, російській стороні не доводилося. Адже заява голови правління «Газпрому» Олексія Міллера про те, що російський газовий гігант самостійно розроблятиме «супервеличезне» родовище в Арктиці, поставило хрест на надіях п’яти західних нафтових компаній (американських ConocoPhillips і Chevron, норвезьких Statoil і Norsk Hydro і французької Total, яким у 2005 році було обіцяно 49% акцій цього родовища).

Значна частина видобутку з цього третього у світі за розміром родовища (із підтвердженими запасами у 3,7 трильйона кубометрів) призначалася для переробки у зріджений газ і його подальшого транспортування морським шляхом, насамперед у США. Кількість зайців, яких убивали реалізацією цього проекту, перерахувати складно. По-перше, участь транснаціональних компаній у розробці російських газових родовищ істотно підвищувала шанси на встановлення більш прозорих і ринкових правил гри на цьому ринку. По-друге, застосування технології зрідження газу означало б перехід до більш вільної конкурентної боротьби у світовому масштабі, без прив’язки до геополітики труби. По-третє, зміцнювалися партнерські відносини між Росією і США, а також підвищувалися шанси угамування «газового» голоду і в інших регіонах світу.

Неображеною при цьому мала залишитися і російська сторона: крім величезних інвестицій і залучення до західного досвіду і технологій, Кремль сподівався також отримати певні поступки з боку США для полегшення процесу вступу до СОТ. І це лише те, що лежить на самій поверхні. Результати ж глибших розкопок наслідків «узурпації» «Газпромом» освоєння Штокмановського родовища ще довго обговорюватимуть у західній пресі.

Втім, від однієї країни Путін усе ж таки очікував позитивної реакції, тому що весь той газ, на який так розраховували США та інші країни, Кремль вирішив без усіляких там заводів із зрідження природного газу заганяти в трубу і підносити на тарілочці з блакитною облямівкою Німеччині. Адже саме вона в особі свого колишнього канцлера, а нині найманого працівника «Газпрому» Герхарда Шредера не пошкодувала ні зусиль, ні політичної репутації для реалізації злощасного проекту Північно-Європейського газопроводу. В якому, стверджували експерти, немає жодного економічного сенсу і для якого у Росії на той момент не було зайвого газу.

Тепер газ може з’явитися, якщо вірити Кремлю. Щоправда, західні експерти робити це не поспішають. Адже саме за участю найбільших і найфаховіших західних компаній видобуток газу в Арктиці планувалося розпочати вже 2011 року. А без цих компаній, без їхніх грошей, технологій, менеджменту і досвіду це завдання взагалі є не надто реальним — у таких складних природних умовах газ ще не видобували.

Кремль, щоправда, ці труднощі не дуже бентежать — зокрема, там вважають, що для виконання найбільш складних і витратних завдань можна знайти підрядників. Як запевняють обізнані люди, надто необачно вважають. Однак усе ж таки нинішнього канцлера Німеччини Ангелу Меркель насамперед насторожили не ці фінансово-технічні труднощі. Адже секрету з того, що саме він хоче одержати за надання права ексклюзивного газового партнерства, російський президент не робив.

Для європейських країн питання енергетичної безпеки трактується досить просто: прозорість і надійність укладених домовленостей за умови, що ні поставки, ні транзит енергоносіїв не можуть використовуватися в політичних цілях, і що ці процеси не можуть перериватися навіть у разі виникнення суперечок з приводу фінансових умов угод. Росія ж відмовлятися від цієї своєї найефективнішої на даний момент зброї не збирається, що й продемонструвала газова війна з Україною.

Якийсь час вважали, що виходом із нинішньої ситуації може стати «обмін активами», завдяки якому західні компанії одержать доступ до розробки російських родовищ, а Кремль в особі «Газпрому» — до європейських газорозподільних систем. Можливо, якби російська сторона не настільки зловживала політичними «навантаженнями» до дефіцитних енергетичних пайків, саме так усе і склалося б. Проте зараз ситуація різко змінилася, і Росія встигла за останні місяці під найрізноманітнішими приводами «кинути» майже десяток західних енергокомпаній. Тому не доводиться дивуватися, що Ангела Меркель за даровані їй газові преференції чемно подякувала, проте брати на себе відповідні зобов’язання — стати адвокатом Росії в ЄС, де має невдовзі головувати, — поспішати не стала.

Правда, деяких романтиків здивувало інше — чому німецький канцлер не зайняла у цьому питанні жорсткішу позицію. Адже голоси виборців вона відбирала у свого суперника Герхарда Шредера в тому числі й обіцянками зменшити енергетичну залежність від Росії, а також виявляти більшу твердість у відстоюванні демократичних цінностей у російсько-німецькому діалозі. І хоча питання про розслідування убивства Ганни Політковської на зустрічі з російським президентом усе ж таки було порушено, виявляти особливу активність у енергетичній сфері фрау Меркель не стала. Занадто вже несприятлива для неї складається нині внутрішньополітична ситуація. Не лише тріщить по швах дещо протиприродна «велика» коаліція, а й почала кульгати дисципліна у її власній партії християнських демократів. Та й нехтувати підтримкою бізнес-кіл, які за шість місяців цього року вже перевищили показники російсько-німецького обороту за весь минулий рік, теж не варто.

З іншого боку, під час передвиборної боротьби головну ставку Ангела Меркель робила саме на зовнішньополітичні пріоритети. І в цьому сенсі з початку нового року її може чекати друге політичне народження, адже цей несподіваний російський кульбіт стосовно Штокмановського родовища має, на думку Кремля, продемонструвати пріоритетність для Росії європейського вектора зовнішньої політики. Тоді як усьому світу цей вчинок продемонстрував непередбачуваність і ненадійність претендента на роль основного постачальника енергоресурсів у Європу, його невміння дотримуватися правил, прийнятих перед початком гри, а не вигаданих під час неї. І від того, яку позицію займе німецький канцлер, багато в чому залежатиме і позиція всього Євросоюзу, головувати в якому Німеччина буде вже із січня. Хоча, звичайно, і виключати те, що Берлін усе ж таки пролобіює створення зони вільної торгівлі з Росією, навіть порушуючи правила СОТ, аналітики не ризикують.