ДЕРЖАВНА ПРОМИСЛОВА ПОЛіТИКА — ЧИННИК ЕКОНОМіЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Ефективна державна промислова політика особливо важлива тепер — у період формування в країні економіки ринкового типу. Це зумовлено необхідністю чіткого визначення цілей і напрямів структурної перебудови промисловості, підвищення ефективності роботи як окремих галузей, так і кожного підприємства, формування такої нормативно-правової бази господарювання, яка забезпечувала б підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Промисловий комплекс залишається провідним в економіці України. Попри спад, його частка в структурі ВВП становить досить вагомі 42% (проти 47,4% 1995 року), а промислово-виробничих фондів — 29,2% проти 31,4% . Стабільною залишається частка працюючих у промисловості — 27%.

Незважаючи на жорсткий податковий прес і фінансові труднощі, спричинені високою вартістю кредитних ресурсів, останнім часом у промисловості відбуваються позитивні зміни.

У січні — травні 2000 року значно зросли обсяги виробництва в чорній і кольоровій металургії (відповідно + 18,1% і 20,7% до обсягу січня — травня 1999 року), хімічній промисловості (+7,4%), машинобудуванні (+10,2%), деревообробній галузі (+42,4%), легкій промисловості (+31,4%). Загалом промисловість України за перші п’ять місяців 2000 року випустила продукції (робіт, послуг) у діючих цінах на 54,7 млрд. грн., а це 110,8% порівняно з відповідним періодом 1999 року.

Зростання промислового виробництва на 10,8% — явище безпрецедентне. Таких темпів ми не мали не тільки за роки незалежності, а й за останню чверть століття перебування України в складі Союзу.

Проте темпи промислового виробництва в квітні відносно березня цього року становлять 95,5%, травня до квітня — 100,7%, тим часом як темпи березня відносно лютого були 106,8%.

Мабуть, саме цим значною мірою пояснюються тривожні нотки в економістів і експертів, котрі говорять про ілюзорність темпів через низьку базу попередніх періодів, про короткочасність дії чинника девальвації гривні в 1998—1999 роках, яка не має міцного економічного базису, про гіпертрофовані структурні деформації як фактори ризику майбутніх періодів, про сильну залежність стану справ у металургійному комплексі від кон’юнктури зовнішнього ринку.

Певні побоювання викликає і динаміка показників промислових комплексів, які входять у сферу діяльності Державного комітету промислової політики України, тим паче що вони забезпечують близько 40% ВВП. Як бачимо з таблиці, темпи зростання нерівномірні й аж ніяк не рівноприскорені, не корелюються між собою.