БРУНЕЙ: ГЛОБАЛІЗАЦІЯ МІСЦЕВОГО МАСШТАБУ

Мабуть, найкраще зміни, що відбулися в султанаті Бруней за останні кілька років, видно на прикладі поло-клубу. Спочатку 200 елітних аргентинських тварин завезли в країну винятково для втіхи самого султана, членів його родини та найдорожчих особистих гостей. А тепер дозволити собі задоволення покататися на поні багато декорованим і талановито спланованим парком може кожен, до того ж за не дуже великі гроші — 20 доларів. Клуб, побудований у часи марнотратної екстравагантності, тепер став символом демократії та економічної доцільності. Лише за кілька років після азійської кризи 1997—1998 років, яка надзвичайно жорстоко позначилася на економіці Брунею.

Ця малесенька (5,8 тисячі квадратних кілометрів) держава з населенням у 336 тисяч чоловік розташована на острові Борнео. 90 відсотків її експорту припадає на нафту, що в абсолютних показниках становить 213 тисяч барелів на день. На частку Сінгапуру й Малайзії припадає відповідно 32 і 12 відсотків всієї експортованої нафти. Тож різке скорочення потоку нафтодоларів у країну спричинило не тільки падіння ціни на нафту, а й істотне зниження купівельної спроможності основних імпортерів.

Відкриття 1929 року першого родовища нафти позбавило брунейців необхідності клопотатися про свій економічний добробут. І лише прикрі непорозуміння, що почалися на нафтовому ринку останніми роками, змусили султана Муду Хассанала Болкіа тимчасово залишити поні у спокої та зайнятися дресируванням дуже залежної від тенденцій на ринку нафти економіки своєї країни. Задля її (економіки) оздоровлення узяли курс на приваблення в країну інвесторів і туристів, а нинішній рік загалом оголосили роком відвідування Брунею. Спеціально створений секретаріат економічних радників, 12 членам якого довелося починати виконання своїх обов’язків з заучування основних термінів з економічного довідника, уже дійшов конкретних висновків, аналізуючи причини пережитої кризи: «Ми повинні стати більш конкурентоспроможними, — заявляє Вахаб Джунд, генеральний директор цього секретаріату, — і ми повинні створити робочі місця».

Утім, саме таких висновків компетентні чиновники вже доходили. Востаннє — десь у середині 1980-х років. Проте ні на економіку країни, ні на султана, ні навіть на поні ці слова особливого враження не справляли. І тепер у країні зі значно більшим інтересом прислухаються до слів Хатти Зайнала Абідіна, президента Національної партії солідарності, єдиної в країні легальної опозиційної політичної групи. А говорить він про те, що час покласти край волюнтаризму й кумівству правлячої верхівки. «Найбільше Бруней зараз потребує прозорості й підзвітності в уряді», — стверджує Абідін.

Султанська династія, що править цією частиною острова Борнео вже понад шість століть, поволі поступалася своєю територією сусідам, котрі нині утворюють державу Малайзія. У результаті, сьогодні султанат за територією поступається найменшій області України, а економіка настільки орієнтована на «добрих сусідів», що Бруней навіть не має власної валюти, тож практикує на своїй території розрахунки в сінгапурських доларах. Тим часом ВВП Брунею за 1999 рік становив 5,6 мільярда доларів. Для порівняння можна запропонувати два цікаві параметри — ВВП України і... особисте багатство султана Брунею, оцінене в 16 мільярдів доларів. Своїй найкоханішій дружині султан побудував палац на 1788 кімнат (більше, ніж у Ватикані) за 350 мільйонів доларів. А є ще й менш кохана дружина, котра теж живе в палаці. Ясна річ, окремому, правда, у трішки скромнішому.

Офіційно Бруней вважається конституційною монархією, проте після заколотного 1962 року, про це мало хто ризикує згадувати, і влада султана є практично необмеженою. 54-річний Муда Хассанал за сумісництвом виступає в ролі самопризначеного прем’єр-міністра, міністра фінансів, міністра оборони, суперінтенданта поліції та ректора національного університету.

Утім, пересічні брунейці особливих претензій до автократії не висувають. І з досить вагомих причин. Податків вони практично не сплачують, освіта й охорона здоров’я теж майже безкоштовні. І при всьому цьому в Брунеї практично немає державного боргу. Офіційно середній дохід на душу населення Брунею порівнянний з канадським, але цей його ще ніхто не спробував обчислити без урахування особистого доходу султана та членів його родини.

А з численної султанської сім’ї найбільшу увагу привертає постать його брата, відомого плейбоя принца Джеффрі. Величезний резонанс у світовій пресі викликала історія з обвинуваченнями, висунутими проти братів колишньою «Міс Америкою». Вона та ще шестеро американок подали на можновладних брунейців у суд за те, що ті хотіли перетворити їх на своїх наложниць. Правда, дипломатичний імунітет відповідачів не дозволив довести справу до кінця, проте опінія свій вердикт уже винесла. Принаймні у Брунеї таку поведінку розцінили як невідповідну високій моралі ісламу.

Зате на батьківщині братів набагато частіше згадується інший скандал, знов-таки пов’язаний з ім’ям принца Джеффрі, котрий на той момент обіймав посаду міністра фінансів, а також керував компаніями Brunei Investment Agency і Amedeo Development. За допомогою цих компаній підприємливий принц вкладав державні гроші у вельми багатообіцяючі проекти — будівництво електростанцій, освітлення міських вулиць, створення власної національної мережі мобільних телефонів. У країні, де нафта забезпечує 90 відсотків експорту й 40 відсотків внутрішньої економіки, така диверсифікація виглядала дуже актуальною. Саме під егідою Amedeo розпочато будівництво поло-клубу, розважального парку на кшталт Диснейленду, п’ятизіркового готелю вартістю в мільярд доларів із золотими інкрустаціями на стінах, закритого басейну з морською водою й елітарним гольф-клубом.

Усі ці проекти виглядали дуже привабливо доти, поки 1997 року принц Джеффрі не втратив посаду міністра фінансів, а в липні 1998 року проти нього не висунули обвинувачення в розтраті державних коштів. Як показав аудит (який, правда, не уточнюється), тільки в компанії Amedeo нараховувалося 6 мільярдів доларів (американських!) боргів при 16 мільярдах доларів збитків.

Торік султан обвинуватив брата в розтраті й незаконному привласненні 15 мільярдів американських доларів і зажадав відшкодувати збитки. Принц усі обвинувачення заперечує, проте до рішення суду на його майно накладено арешт, а йому «на бідність» виділяється утримання в розмірі 300 тисяч доларів. Певна річ, американських.

Чим закінчиться довгожданий суд, поки що невідомо. Проте в країні, судячи з усього, вже відбулися необоротні зміни. І стосуються вони не лише загальнодоступності раніше елітарних прогулянок на поні, а й усвідомлення того факту, що нафтодолари слід не тільки проїдати, а й вкладати в розвиток інших галузей економіки.