БРИТАНІЯ ПОЧЕКАЄ З ЄВРО. ПОКИ ЩО

Pішення уряду Великобританії нікого, власне, не здивувало. Вердикт, оголошений міністром фінансів Гордоном Брауном в понеділок у парламенті, став усього лише офіційним визнанням того, про що давно знали верхи і що ще раніше відчували низи. А саме: Британія поки що не готова — з причин економічних — приєднатися до єдиновалютної Європи. Тому питання референдуму про зміну фунта на євро і час його проведення відкладається на майбутнє.

Неминучість референдуму розуміють усі. Питання в тому, наважаться правлячі лейбористи провести його до наступних загальних виборів 2005 року чи взагалі пересунуть за межі свого другого терміну правління.

День 9 червня міг стати доленосним в історії сучасної Британії. Але не став. Канцлер Браун не назвав конкретного часу проведення в країні референдуму щодо євро — ні дня, ні місяця, ні навіть року. Він лише ще раз підтвердив прагнення уряду привести країну в єврозону і навіть запевнив, що сам «у принципі за приєднання до єдиної валюти». Проте, за його словами, економіка країни не пройшла п’ять головних тестів, висунутих урядом понад п’ять років тому як умова для переходу на євровалюту. Зокрема тести повинні визначити, наскільки ефективно відбувається зближення британської економіки з єврозоною і чи не забракне фінансовій системі гнучкості для адаптації до євро. Також треба було проаналізувати й оцінити наслідки такого кроку для ринку фінансових послуг, для іноземних інвестицій і ринку праці.

За словами Брауна, на сьогодні позитивна відповідь є лише по одному з п’яти тестів — про потенційний вплив євро на ринок фінансових послуг. Висновок такий: лондонський Сіті залишатиметься конкурентоздатним незалежно від того, увійде Британія в єврозону чи ні. Що стосується інших чотирьох питань, то британській економіці доведеться ще працювати і працювати.

Журналісти днями згадали, що євротести «народилися» у вашингтонському таксі 1997 року, коли Гордон Браун і його головний помічник Ед Боллз сушили голову, намагаючись знайти спосіб гнучкої регуляції вступу Британії в зону євро. Оскільки населення країни тоді зовсім не палало прагненням відмовлятися від рідного фунта стерлінгів. На цьому тлі форсування інтеграційних планів означало б для лейбористів утрату довіри електорату, з великими труднощами відвойовану у консерваторів, що правили довгих 18 років. Тому винайдений «іспит» для економіки на готовність до переходу в єврозону був правильним рішенням. Напередодні загальних виборів 2001 року це допомогло лейбористам зберегти політичне обличчя і забезпечило відносно високий рівень підтримки виборців.

Однак сьогодні, у середині другого терміну, настав час сказати щось певне. Ні, лейбористи аж ніяк не відмовилися від ідеї британського походу в єврозону. Навпаки, прем’єр-міністр Тоні Блер свято вірить, що саме він запише у свій актив таку знаменну для Британії подію. Та ось халепа: британці, продовжуючи довіряти лейбористам більше, ніж консерваторам, все одно не хочуть прощатися з фунтом. Численні опитування останніх місяців фіксують приблизно однаковий результат: дві третини громадян кажуть «ні», одна третина — «за», але при цьому 75% визнають, що рано чи пізно євровалюти не уникнути. Що ж у цій ситуації робить уряд лейбористів, який і втретє має намір виграти вибори? Він виконує докладне і багатопланове обстеження економіки країни, вимірює її параметрами п’яти економічних тестів і оголошує заздалегідь відомий висновок — про «неготовність». Поки що. Інакше кажучи, сьогоднішнє «ні» має прочитуватися як завтрашнє «так».

Тим часом партія торі, що перебуває нині у безпросвітній опозиції, обвинувачує Тоні Блера в лукавстві та спробах банально виграти час. А щойно громадська думка звикне до думки про майбутнє країни, уряд відразу визнає економіку «готовою» до євро й оголосить референдум. Тому консерватори наполегливо вимагають проведення референдуму якнайшвидше, щоб більшість британців публічно відмовилася від переходу на євровалюту.

Консерватори сьогодні суворо позиціонують себе противниками входження Британії в єврозону. Покладаючи при цьому надії на «волю народу», вони сподіваються хоч якось підвищити свій невисокий рейтинг. Водночас затято не бажаючи рахуватися зі змінами, які відбулися в країні протягом останніх десятиріч. Наприклад, сьогодні британці налаштовані набагато більш проєвропейськи, ніж це було 1979-го, коли уряд торі очолила Маргарет Тетчер. Сьогодні консерватори чомусь не згадують, що 1991-го самі ж колеги по партії попросили «залізну леді» звільнити прем’єрське крісло. Чому? А тому що побоювалися, аби її антиєвропейські позиції не відштовхнули від партії електорат, свідомість якого стала помітно змінюватися. Деякі оглядачі вважають, що неуспіх наступного уряду консерваторів під орудою прем’єра Джона Мейджора був також пов’язаний із Європою, а саме — із розколом у партії при вирішенні питання єдиної євровалюти.

Історія має властивість повторюватися іноді у найпарадоксальніших формах.

Коли 1994-го Тоні Блер уперше виступив у парламенті як лідер опозиційної лейбористської партії, його спіч був пронизаний іронією і стосувався, хоч як дивно це сьогодні, теми єврореферендуму. Блер критикував розбіжності в уряді торі між євроскептиком прем’єр-міністром Джоном Мейджором і єврооптимістом канцлером Кеннетом Кларком. Він казав: «Розділений уряд — слабкий уряд. А слабкий уряд не несе нічого хорошого Британії».

Сьогодні точнісінько те ж саме закидає Блеру лідер консерваторів Іан Данкен Сміт. Різниця лише в тому, що прем’єр Блер значиться в затятих єврооптимістах, а канцлер Браун — у поміркованих євроскептиках. Хоча наявність розбіжностей обидва політики відкидають. Водночас просочування інформації як зі штаб-квартири прем’єр-міністра на Даунінг-стріт, так і з кулуарів британського міністерства фінансів дає поживу для розмов про затяжний і прихований конфлікт двох старих друзів, які стали свого часу «архітекторами» перемог партії «нових» лейбористів.

Оглядачі вважають, що тертя між двома першими особами Кабміну посилилися саме з початком другого терміну прем’єрства Тоні Блера. І що нібито Гордон Браун дуже хоче змінити Блера як на чолі партії, так і на чолі уряду. Хоча б на третій термін. І вже в новій ролі привести Британію в зону єдиної євровалюти, здобувши євролаври, якщо такі будуть. Вочевидь, тому Браун вважає, що референдум слід провести після виборів 2005 року, а Блер, у свою чергу, готовий перенести вибори на 2006-й, але щоб референдум відбувся за нинішнього уряду.

Водночас ситуація в Британії, особливо в бізнесових колах, дуже показова. Великий бізнес двома руками голосує за євро, а середній і малий — категорично проти. У країні активно проводяться кампанії «так» і «ні» євро. Активісти першої змушені задовольнятися запевняннями уряду про обов’язковий вступ у єврозону, але не зараз. А єврооптимісти вимагають чітко розписаного плану майбутніх дій, аби бізнес міг визначитися у сферах виробництва й інвестування. Прибічники «ні»-кампанії стверджують, що економіка Британії сильна саме своєю незалежністю. І щоб займати лідируючі позиції в Європі, зовсім не обов’язково приєднуватися до єдиного валютного простору.

Прикметно, що у виступі Гордона Брауна в парламенті прозвучали дуже оптимістичні прогнози щодо майбутнього Британії в єврозоні. Головними перевагами канцлер назвав нижчі відсоткові ставки за кредитами, зменшення рівня коливання валютного курсу, зниження витрат за угодами для бізнесу і зростання обсягів торгівлі (наприклад, із країнами Євросоюзу приблизно на 50% за 30 років). Канцлер не випадково зробив акцент на торгівлі, що є для британської економіки водночас улюбленим і хворим місцем. Відомо, наприклад, що з 1999-го, року початку ходіння євро, обсяги торгівлі Німеччини з країнами єврозони зросли на 18%, тоді як британський товарообіг у ЄС падає і, за прогнозами, знижуватиметься й надалі.

Ще одна бізнес-галузь, до якої британська економіка дуже чутлива, — це інвестування. А цифри, як виявилося, працюють на користь єврозони: якщо протягом 20 років, до 1999 року, на Британію припадало 29% усіх іноземних інвестицій у Європу, то вже 2001-го цей показник становив лише 16,7%.

Однак економіка країни перебуває сьогодні в значно кращому стані, аніж економіки єврозони. І тому немає жодних причин піддавати ризику її стабільність і зростання, яке, до речі, удвічі вище, ніж на континенті. Але головне, про що попереджають не лише євроскептики, а й експерти, — це труднощі існування під парасолькою єдиної відсоткової ставки, визначеної Європейським центральним банком, у результаті чого національні уряди втрачають гнучкість і фінансові інструменти для швидкого реагування в кризові моменти. Що, власне, спостерігається зараз у Німеччині та Франції. Знаючи про це, Тоні Блер і Гордон Браун уже неодноразово закликали колег із європейських урядів розпочати економічні реформи в ЄС і продемонструвати їхні перші плоди. Проте, як відзначають аналітики, капіталізм континентальний і капіталізм британський все ще суттєво різняться.

Отже, уряд лейбористів залишає відчиненими британські двері для євро. Очікується, що законопроект про референдум буде оголошений восени, під час тронної промови королеви в парламенті. Але тільки в тому разі, якщо уряд — після шести років усіляких відмовок — нарешті наважиться...