Бюджет РФ. Гроші є, але тримаємося

Мінфін Російської Федерації засекретив бюджетну звітність, аби мінімізувати ризики запровадження нових санкцій.

Насправді, швидше для того, аби приховати від власних громадян подальше зростання обсягів видатків на війну, які лише з січня по квітень збільшилися на 130%, бо в доходах у РФ усе так же просто, як у бухгалтерській книзі середньостатистичної АЗС.

Федеральний бюджет за січень—травень виконано із профіцитом майже в півтора трильйони рублів: видатки становили 10,5 трлн, доходи — 12 трлн руб. Понад 60% доходів російського бюджету — це експорт газу та нафти з нафтопродуктами на суму 5,6 трлн руб. Наступного місяця їх буде ще на 400 млрд рублів більше, ніж заплановано, бо ціни на вуглеводні зростають. Загалом понаднормові нафтогазові прибутки до кінця року становитимуть 1,5 трлн рублів. Так, звісно, видатки у РФ також збільшуються понаднормово — на 4 трлн руб., але у РФ є достатні резерви у 8 трлн, щоб їх профінансувати. Тож навіть якщо санкції зовсім зупинять продажі кави, цигарок та омивача скла, АЗС усе одно працюватиме, особливо якщо конкурентів катма.

От нещодавно «Газпром» знову скоротив поставки природного газу в Європу буцімто з технічних причин. Реакція була миттєвою: за тиждень ціна на газ підскочила на 70%, перевищивши півтори тисячі доларів за тисячу кубометрів. У РФ навіть не намагаються прикрити фіговим листом цей шантаж, «Газпром» випускає окремі прес-релізи із нагадуваннями для Європи, скільки у них наразі газу у сховищах, скільки їм ще треба докупити і як усе це буде дорого, якщо «технічні проблеми» у РФ виникатимуть і надалі. Ну, не те щоб Європу ніхто про це не попереджав задовго до війни, але й після повномасштабного російського вторгнення в Україну дійшло не до всіх.

Незалежна дослідницька організація CREA запустила трекер, що фіксує обсяг платежів за російське викопне паливо з 24 лютого 2022 року. Зайдіть подивіться, з якою швидкістю змінюються цифри на трекері. Загальна сума вже перевищує 61 млрд євро. І це обсяг лише прямих поставок від російських до неросійських портів, складніших маршрутів дослідники врахувати не можуть, а вони є.

Загалом за 100 днів війни росіяни заробили на продажі вуглеводнів більш як 93 млрд євро, з них 57 млрд (61%) їм сплатили країни Євросоюзу. Україні за цей час європейці надали грошової допомоги десь на 3 млрд євро, причому це все разом — гроші і Союзу, і окремих країн, і Європейського інвестиційного банку. На більше коштів не вистачило, все пішло РФ.

Ні, звичайно, є країни, які усвідомлюють кричущу необхідність позбутися залежності від російських енергоресурсів не тільки заради нас, а й заради власної безпеки. Наприклад, США, Іспанія, Польща, Фінляндія, Естонія, Литва вже більш як наполовину скоротили поставки з РФ.

Однак є й ті, хто впритул не помічає небезпеки цієї залежності, зокрема, Німеччина, яка з початку війни імпортувала російських енергоносіїв на 12 млрд євро, на рівні із Китаєм. Або Франція, Бельгія та Нідерланди, які радо купують російські вуглеводні зі знижками на спотових ринках. І це не якісь там довгострокові контракти, які важко розривати. Ні, це невеличкі за обсягами поставки зі значною знижкою. Тут і зараз, плати і бери, поки якісь там принципові телепні розривають з росіянами договори та шукають альтернативи.

Ні, звичайно, санкції працюють і якийсь ефект мають, просто він не болісний від слова взагалі. Обсяги нафтогазового імпорту з РФ впали десь на 15%, але ціни зросли настільки, що навіть скорочення обсягів дає змогу не паритися.

«А як же нафтове ембарго?» — спитаєте ви.

Та поки ніяк, у тому ембарго стільки відстрочок, винятків та застережень, а процес його впровадження настільки неквапливий, що принаймні до початку наступного року очікувати на якісь економічні ефекти не варто . До початку наступного року, панове. І зважайте, що ефекти ці будуть значно скромнішими за ваші очікування, бо південна гілка трубопроводу «Дружба», наприклад, під ембарго не потрапила, можливість спрямування нафти третім країнам РФ залишили, а низка країн ЄС на чолі з Угорщиною отримали окремі, дуже спрощені, правила гри.

При цьому тільки розмови про ембарго вже підвищили ціни на нафту на світових ринках, — вона більш як удвічі вища за орієнтир, закладений у російський бюджет, і до кінця 2022-го РФ нормально заробить на її продажах. Та й потім знайде, куди продати, он Індія вже купує 18% російської нафти. Не те щоб у них там сильно виросло нафтове споживання, просто реекспорту як способу обійти санкції теж ніхто не скасовував.

Ще одна пікантна деталь. Оскільки російську нафту дедалі частіше відправляють на більш віддалені ринки, конче потрібні танкери більшої місткості, ніж раніше. А це, от біда, здебільшого європейські судна. У квітні-травні 68% поставок російської сирої нафти було здійснено суднами, що належать компаніям ЄС, Великої Британії та Норвегії, причому лише грецькі танкери перевезли 43%. Що стосується поставок до Індії та Близького Сходу, то ця частка була ще вищою — 80% суден із Європи. І страхували 97% із них лише в трьох країнах — Великій Британії, Норвегії та Швеції. Так, страховики відмовляться від цих практик у рамках нафтового ембарго, але не одразу, а місяців через шість. Увесь цей час РФ продовжуватиме отримувати надприбутки.

І не забуваймо, що російський центробанк зобов’язав бізнес продавати не менш як 50% валютної виручки, акумулюючи всі ці надприбутки у себе. А уряд РФ отримав офіційне право використовувати надприбутки від продажу вуглеводнів на термінові потреби, наприклад, на  покриття дефіциту держбюджету, соцвиплати тощо.

Тобто, звісно, в перспективі РФ страждатиме, імпортні обмеження гальмуватимуть роботу технологічних виробників, сировинний експорт обмежуватиметься і прибутки від нафтогазового сектору уже не перекриватимуть падіння від решти податкових надходжень. Але це перспектива років, а не місяців.

За оцінками Bloomberg, нафтове ембарго завдасть Росії шкоди на 1,2 трлн руб. Але не одразу, а після запровадження всіх обмежень за 6–8 місяців. При цьому завдяки виняткам і застереженням, РФ і після цього зможе заробляти на експорті нафти та нафтопродуктів до ЄС понад 300 млрд руб. на рік.

Так, до кінця цього року РФ очікує дефіцит у 1,6 трлн рублів. Але до цього часу країна, цілком імовірно, зможе переорієнтувати свій нафтовий експорт на Китай, Індію, Пакистан, Малайзію, Індонезію та В’єтнам, тож страждатиме недовго навіть за умови, що при відсутності технологічного імпорту її бурова активність знизиться на 15–17%.

Санкції ж стануть ефективними, коли бюджет РФ буде не просто дефіцитним, а дефіцитним настільки, щоб у Кремлі постала дилема: воювати чи рятувати, ні, не економіку — власні заробітки. Що, до речі, не означає, що це когось там у Кремлі зупинить, але принаймні сигналізуватиме, що ефект від санкцій дійсно є.

Поки що ми їмо слона шматочками, і кожен цей шматочок надзвичайно дорого нам коштує. Але, попри усвідомлення того, що обрана санкційна стратегія, коли ставки підвищуються поступово зі значним часовим лагом, — помилкова, дорога і малоефективна, досі не чути голосів прихильників максимально можливого економічного тиску на РФ. Зрозуміло, що для політики ця санкційна неквапливість — спроба залишити місце для переговорів у цій війні. Незрозуміло інше: чому вони взагалі й досі вважають Кремль договороспроможним?

Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.