БЕРЛУСКОНІ ПІДСТАВЛЯЄ НОГУ ЄВРО

Перемога Сільвіо Берлусконі та його консервативної коаліції на недавніх виборах в Італії може окошитися досить великими проблемами для все ще незміцнілого євро. Принаймні саме такий прогноз зробили минулого тижня в Брюсселі після того, як там ознайомилися з економічною програмою одіозного медіа-магната. Брюссельські офіційні особи, які ще недавно тривожилися з приводу антиіммігрантських настроїв Умберто Боссі, конкурента Берлусконі з правого флангу, тепер переконані, що під загрозою може опинитися не лише соціально-демографічна, а й економічна та політична ситуація у всій єврозоні.

Пропозиція Сільвіо Берлусконі скоротити прибутковий податок і податок на підприємництво на 30 мільярдів доларів, обмеживши при цьому роль держави в управлінні італійською економікою, вражає своїм розмахом не лише італійців. Для континентальної Європи таке громаддя безпрецедентне, і навіть амбітна програма Маргарет Тетчер, що наполохала весь світ у 80-х роках, здається, порівняно з італійським почином, дитячими пустощами. Сам Берлусконі своїм натхненником називає Рональда Рейгана і збирається у своїй діяльності рівнятися саме на американські стандарти. І, на думку фахівців, план Берлусконі справді може надати значного прискорення італійській економіці, яка зараз посідає сьому позицію у світовій табелі про ранги.

Щоправда, при цьому в Італії практично неминуче будуть порушені обмеження, встановлені Маастріхтським договором для країн, які планували грати на єдиному економічному полі. Створюється загроза різкого зростання інфляції, що викличе потребу підвищення відсоткових ставок, яке, у свою чергу, вдарить по тих країнах, котрі умов договору дотримуються. Щоб уникнути такої ситуації, тим-таки договором за перевищення «порогу» інфляції, а також критичного розміру державного боргу передбачено штрафні санкції, розмір яких може сягати 1 відсотка ВВП країни-«винуватиці». У випадку з Італією розмір цих санкцій може перевищити 10 мільярдів доларів. До речі, визначатиме цей розмір Європейська комісія, очолювана Романо Проді, який свого часу на посту прем’єр-міністра Італії саме тим і відзначився, що привів її фінансову систему в євро.-сумісний стан.

Втім, Італія виявилася останньою, та аж ніяк не першою краплею, яка довбає монолітність євроблоку. Країни, що так довго прагнули об’єднатися, відразу ж після його проголошення почали з космічним прискоренням розлітатися в різні боки. Ірландія вже заслужила суворого осуду з боку Єврокомісії за те, що пішла на скорочення податків в умовах і так занадто швидкого, на думку брюссельських чиновників, економічного зростання. Щоправда, від накладання штрафних санкцій Дублін врятував на диво вражаючий профиціт бюджету. А вперте тупцювання на місці економічної махини Німеччини ускладнює і так заплутану проблему зі зниженням відсоткових ставок у єврозоні: адже таке зниження, можливо, злегка підштовхне німецького важкоатлета, але заодно, безперечно, пришпорить присмирілу було інфляцію в Ірландії, Іспанії та Франції, які свої економіки розганяють власними силами. «Вже зараз стає зрозуміло, як важко буде виробляти Європейському центробанку єдину монетарну політику для всіх 12 країн», — каже Джуліан Каллоу, аналітик Credit Suisse First Boston.

Висловився з цього приводу і Ганс Айхель, міністр фінансів Німеччини, який вважає, що новообраний італійський уряд має шанувати пакт про європейську економічну стабільність. Відповів Сільвіо Берлусконі на цю вимогу ще під час виборчої кампанії. «Кожній країні слід надати можливість керувати своєю економікою на свій власний розсуд, — говорив він. — Я вважаю, що має бути конкуренція між різними бюджетними системами різних країн—членів ЄС, між різними рівнями оподаткування». Більшість італійців аргументи Берлусконі визнали слушними. Тепер залишається подивитися, як на це відреагують решта європейців.