«БАЖАЄМО ХОРОШОЇ РЕФОРМИ РЕФОРМ»

Фраза, винесена в заголовок, не моя, — її не без іронії пошепки вимовив пан Анджей, поляк, який супроводжував усі чотири дні українську делегацію. Вимовив після того, як міністр праці і соціальної політики Іван Сахань, який очолював делегацію, на завершальній зустрічі, що проходила в польському Мінфіні, побажав господарям того, чого зазвичай бажають усі, хто приїздить по польський досвід, — подальших успіхів у проведенні реформ...

Не нам, із нашими постійно буксуючими «радикальними економічними», вишукувати в діяльності сусідів малі або великі недоліки і, тим більше, давати їм оцінку. Зроблене в Польщі за десять років із гаком (фінансова стабілізація, велика приватизація, реформа освіти, соціального й медичного забезпечення, майже європейський рівень зарплат і пенсій, близьке входження до ЄС) — це шлях, який Україна, дасть Бог, подолає за чверть століття. Та якби в нас була така стартова ситуація, як у Польщі, ми б і гадки не мали про пенсійну реформу: 1998-го, останнього передреформеного року, середній розмір пенсії сягнув 706 злотих (трохи менше 200 дол., за тодішнім курсом. — Н.Я.), у тому числі пенсії по старості — 806 злотих, пенсії по інвалідності — 588, по втраті годувальника — 697... Тільки мінімально гарантована пенсія по старості на 1 червня 1999-го становила 451 злотий.

Але поляки активні й амбітні. Півтора року після початку реформи — здавалося б, бездоганно розробленої, що встигла ввійти в золотий фонд «позитивного досвіду» та всілякі «методички» Світового банку, — вони дозволяють собі висловлювати невдоволення. І так, що мимоволі замислишся: а чи буває він узагалі — стовідсотково позитивний, ідеальний досвід? Автор цих рядків, який мав можливість ознайомитися з пенсійною реформою поки що лише трьох країн — Аргентини, Чилі й Польщі, більше схиляється до негативної відповіді. Схоже, що пенсійним реформаторам, незалежно від країни докладання їхніх зусиль, — судилася постійна робота над власними помилками й коригування вже зробленого. Втім, особисто в мене тому є просте пояснення: проблеми завжди виникають на «стиках», а гостріші стики, аніж між соцзабезпеченням, фондовим ринком, банківською діяльністю, інформатизацією і т.д., і т.п., й уявити важко...

Як і у всіх країнах, польська пенсійна реформа починалася зі створення законодавчої бази. Перші закони — про організацію та функціонування пенсійних фондів і про використання коштів від приватизації на фінансування реформи соцстрахування — побачили світ 1997-го. Закон, що можна вважати базовим (про систему соціального страхування), — у жовтні 1998-го. З 1 січня 1999-го було заплановано старт, покликаний поділити маси трудящих на дві категорії. Перша, яка переступила 50- річну межу, мала залишатися в старій пенсійній системі і, як і раніше, сплачувати в «спільний казан» 45 відсотків зарплати щомісяця. Другій, молодшій, належало йти в систему нову, де ті ж самі 45% відрахувань, але 1/5 не витрачається на утримання нинішніх пенсіонерів, а, потрапивши до «спільного казана» (в Польщі цей аналог нашого Пенсійного фонду називається ZUS, що в перекладі — «установа соціального страхування»), ніби відщепляється і переказується на особистий пенсійний рахунок кожного працівника. Рахунки відкриваються у створюваних спеціально з цією метою пенсійних фондах, якими, за чилійським досвідом, керують приватні компанії.

Теоретично, проблеми «рекрутування» учасників у нову систему розв’язувалися досить просто: ті, кому на 1 січня 1999-го не було 30 років, переходять у неї обов’язково, а ті, кому від 30 до 50, вибирають — тож мають право залишатися в старій. Насправді ж виникли проблеми, і чималі. Важко повірити, але це саме той випадок, коли загальна ринкова «просуненість» поляків спрацювала реформі на шкоду. Не бажаючи обтяжувати себе роботою із залучення громадян, пенсійні фонди цілком поклалися на своїх позаштатних помічників — агентів, яких розплодилося 450 тис. (понад 1% населення країни!). Оскільки агентові за кожного наверненого в нову пенсійну «віру» належить винагорода від 100 до 150 злотих (приблизно 130—180 гривень), то механізми агітації були найрізноманітнішими. У тому числі й на межі фолу. Як підтверджують керівники UNFE — польської комісії з контролю за діяльністю недержавних пенсійних фондів, дійшло навіть до того, що добровільні помічники ПФ переписували прізвища... з надгробних плит. Справа не карна (занадто мала, за польськими мірками, сума винагороди), але додатковий клопіт у пенсійників з’явилося. «Це свідчить, наскільки важливо вже на старті реформи мати хороші контрольні структури», — вважає заступник міністра фінансів Польщі Аліна Тренкнер.

Лише згодом у польському законодавстві з’явилася норма про те, що пенсійний фонд відповідає за дії своїх агентів. Але поїзд пішов: як розповіла нашій делегації пані Тренкнер, 1999 року в лави членів ПФ було записано близько мільйона мертвих душ.

Що стосується душ живих, то все теж виявилося не дуже гладко. Агенти, котрі записували людей у пенсійні фонди, через свою масовість не були, та й, мабуть, не могли бути фахівцями й досить чітко роз’яснити плюси та мінуси нової системи. Ні, на загальнодержавному рівні все зрозуміло, а от, приміром, записуватися в пенсійний фонд 48-річній жінці, вчительці, котра має понад 20 років виробничого стажу? Де — у старій чи новій системі — її пенсія буде вищою? За «агітками» в такі деталі вникати було ніколи. Але... Зробивши свій вибір, людина не має можливості передумати й повернутися в стару систему.

Добре це чи не дуже, поляки до кінця, здається, ще не вирішили. Але вони мають усі підстави для оптимізму: потужне економічне зростання й уміле управління пенсійними активами вже за 3—5 років можуть зробити переваги персональних накопичувальних рахунків настільки переконливими для відносно «літніх» працівників, що в тих не виникне ностальгії за минулим.

З квітня по грудень 1999-го на накопичувальних рахунках польських громадян було зібрано 2,4 млрд. дол. Нині ця цифра перебуває у межах 7 млрд. — вона, за словами заступника міністра фінансів, щомісяця зростає приблизно на півмільярда. Причому приріст відбувається не тільки за рахунок нових внесків — уже за перший рік, із вересня 1999-го (коли, власне, і почалося реальне інвестування пенсійних коштів) по вересень 2000-го, номінальний рівень доходності пенсійних активів сягнув 20 відсотків, а реальний, з урахуванням інфляції, — 9. Результат, який не соромно показувати і «передовикам» пенсійної реформи, і відстаючим східним сусідам.

Але поляки знають: на «п’ятірку» механізм накопичувальних рахунків поки що не працює. І, здається, депутат сейму Ганна Баньковська не єдина у своєму переконанні, що сталося це значною мірою через невиправданий поспіх із запуском реформи. На жаль, на січень 1999-го в країні не виявилося персоніфікованого обліку платників внесків у ПФ. І створювався він просто-таки на ходу, майже паралельно з першими відрахуваннями від зарплат на особисті рахунки. Відтак у пенсійному фонді значаться одні прізвища, у ZUS — досить часто інші або з іншими даними. «Рівень помилок дуже високий — 20—30 відсотків, — зізнається голова ZUS п.Леслав Гаєк. — Найбільша проблема — ідентифікація людей у державі: реєстри неповні, погано поновлюються. Проте ZUS не адмініструє систему ідентифікації — цим займаються податківці й міністерство внутрішніх справ».

Все це — плюс зростання у десять (!) разів документообігу пенсійного відомства (близько 2 млн. документів на рік, що передував запуску реформи, і 20 млн. — тепер) — стало для пенсійної системи, без перебільшення, критичним. Близько третини внесків досі надходять на персональні рахунки їхніх платників невчасно. Та й це, вважають у Варшаві, великий прогрес, бо в другий місяць реформи вчасно надходив лише один (!) відсоток платежів, а зараз один відсоток «губиться» (тобто гроші взагалі не доходять на особистий рахунок працівника, котрий їх сплатив). Близько 1,8 млрд. злотих внесків було ідентифіковано за повторної процедури, але їхнє місце в ряду непізнаних займають нові платежі...

«Винні в тому не фінансові проблеми, — роз’яснює голова ZUS Леслав Гаєк, — саме фінансові можливості дозволяють нам переказувати кожен внесок до останнього злотого. Причини технічні. І рівень їх досить високий — 20—30 відсотків. Цієї проблеми на старті реформи ніхто не передбачав».

Керівники ZUS пояснюють це тим, що програмне забезпечення розробляли люди, дуже далекі від розуміння механізмів функціонування пенсійної системи. В інформатиків, цілком імовірно, трохи інша точка зору, — швидше за все, вони переведуть стрілки на соціальників, які «нічого не розуміють у комп’ютерах». Але факт залишається фактом: попри величезні, на наш погляд, витрати (лише на створення програмного забезпечення пішло близько 160 млн. злотих, ще 100 млн. — на придбання комп’ютерної техніки), таких, хто був би задоволений нинішніми відносинами між пенсійними фондами та центральним пенсійним відомством, зустріти в Польщі якось не трапилось.

На щастя, у цій ситуації «крайнім» залишається не пересічний платник. За невчасне перерахування внесків штрафні санкції з розрахунку 21% річних сплачує ZUS. А оскільки він фінансово несамостійний (через вилучення 1/5 частини потенційних доходів і обмеження сум, із яких платяться пенсійні внески, 2,5 середньої зарплати), точніше було б сказати, що цей штраф також фінансується з державної кишені. Поки що виходить, що платник податків дає гроші двічі: на комп’ютерну систему, що наразі позбавила облік помилок, і на штрафи.

І ще багато-багато разів, якщо замислитися над тим, що сьогодні відбувається в Польщі. У нову пенсійну систему не ввійшли працівники аграрного сектора — для них, як і раніше, існує створений ще 1991 року спеціальний пенсійний фонд, на 94% (!) фінансований державою. «Пропозиції уряду наштовхуються на опір профспілок, тому реформа йде повільно», — кажуть у польському Мінфіні. Інша проблема — це недоїмка по пенсійних платежах, яка становила 1998 року близько 11% бюджету ZUS, і не ліквідована досі. За даними комітету сейму, що займається пенсійною реформою, внесків за своїх робітників не сплачують нині «цілі галузі, приміром, залізниця». Тому збільшується навантаження на держскарбницю. Адже хоч як би там було, але пенсії, що становлять нині, в середньому, понад 800 злотих — приблизно 65 відсотків середньої заробітної плати, — полякам виплачують вчасно.

Пенсійна реформа — справа дуже й дуже вартісна. Лише торік дефіцит власних коштів ZUS становив близько 10 млрд. злотих — тобто 1/8 бюджету цієї установи й 7 відсотків бюджету країни. Потрібно майже 7 млрд. злотих понад затверджене на початок року фінансування. Торік питання вирішувалося без зайвої тяганини: голова пенсійного відомства Леслав Гаєк був вхожий до тодішнього міністра фінансів Лешека Бальцеровича. Але навіть за такого хорошого ставлення пенсійникам довелося взяти 2,4 млрд. злотих кредитів у комерційних банках.

Великою підмогою для польських реформаторів є приватизація. Ми вже згадували на початку статті, що 1997 року було вирішено частину коштів від неї пускати на фінансування реформ у соцзабезпеченні. Отож, тільки в період 1999—2005 років на покриття дефіциту першого, солідарного рівня пенсійної системи планується витратити 60 млрд. злотих, отриманих від реалізації держмайна. Щось близько 14 млрд. дол., за нинішнім курсом.

Офіційних даних, в яку суму виллються скарбниці декілька десятиліть пенсійного реформування, дістати не вдалося. Пан Гаєк розповідає, що навіть, будучи свого часу радником віце- прем’єра, він не мав доступу до таких розрахунків. Але з особистих, математика й страховика, прикидок, протягом 40 років сума державних дотацій для створення другого рівня пенсійної системи становитиме 200 млрд. злотих (близько 50 млрд. дол.). Зате вдасться уникнути практично неминучих без реформи розвалу пенсійної системи й катастрофічного скорочення розміру пенсій, буде створено найпотужніший інвестиційний ресурс усередині країни.

Поляки готові розщедрюватися...