БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ В ЄС: ЩЕ ЖИВА, АЛЕ ВЖЕ НЕВИГІДНА

До врегулювання питання закордонних банківських рахунків країни ЄС ішли довго. Причому різними шляхами. Один із варіантів передбачав запровадження єдиного податку на всі доходи за банківськими рахунками в межах ЄС, другий — передачу всієї інформації про вклади та вкладників у країну проживання власника рахунку. Відтак після більш як десятилітніх дебатів прийшли до компромісу. З 2004 року 12 країн—членів ЄС розпочнуть взаємний обмін відповідною інформацією, а для трьох країн — Австрії, Бельгії й Люксембургу як виняток таємниця банківського вкладу збережеться. Натомість на них покладуть відповідальність за стягування податку з доходів за цим вкладом. Спочатку ставка оподаткування для згаданих трьох країн становитиме 15 відсотків від суми доходу, з 2007 року її підвищать до 20 відсотків, а з 2010-го — до 35.75 відсотка суми податку одержить країна проживання власника банківського рахунку, а 25 — країна, де цей рахунок відкрито. При цьому ніякої інформації про вкладників нікуди не передаватимуть.

У Брюсселі досягнутою угодою дуже задоволені. Адже вдалося, в буквальному значенні слова, «навести мости» між протилежними полюсами всередині ЄС. Якщо в Німеччині, приміром, «відплив» капіталів, за різними оцінками, сягав від 300 до 900 млрд. євро, і самих лише податків із банківських доходів на цю суму вистачило б, аби закрити чималеньку дірку бюджетного дефіциту, то ВВП Люксембургу на 40 відсотків залежить від доходів банківського сектора, куди саме й «відпливають» німецькі грошики. При цьому тонкощі законодавчих технологій у Євросоюзі такі, що крихітний Люксембург (зі 425 тис. населення) може накласти вето на рішення всієї організації, повністю блокувавши процес. Але й досягнення цього компромісу стало можливим лише після того, як Швейцарія, що не є членом ЄС, але на чиїх рахунках акумульовано 3 трлн. дол., пообіцяла також узяти на себе клопоти з оподаткування «біля джерела», а натомість одержати гарантію збереження банківської таємниці. Відтак після 2010 року тримати рахунки за кордоном буде вигідно хіба що терористам і фінансовим «пралям», адже в тій-таки Німеччині податок становитиме не більше 25 відсотків від суми банківського доходу. Ось тут уже повністю покладаються на принцип «банк має знати свого клієнта»: розмістивши на своїх рахунках кримінальні гроші, можна істотно підмочити банківську репутацію, збереженням якої дуже переймаються провідні фінансові центри світу.

Утім, за межами ЄС захоплення Брюсселя поділяє мало хто. ОЕСР, яка оголосила справжній хрестовий похід проти «шкідливої податкової конкуренції», вважає це рішення серйозним кроком назад. У її «чорному» списку сьогодні налічується 31 офшор, і сила тиску на них, з урахуванням досягнутої в ЄС угоди, серйозно слабшає. У зв’язку з цим генеральний секретар ОЕСР Дональд Джонстон відразу ж надіслав президентові Єврокомісії Романо Проді обуреного листа, в якому засудив надані трьом країнам «послаблення». Адже ОЕСР уже вдалося досягти попередньої згоди з усіма офіційними офшорами, у якій визнається право державних структур отримувати інформацію про іноземних вкладників. Введення в дію цієї угоди планувалося на 2005 рік. Проте нині цей термін здається не дуже правдоподібним, оскільки багато офшорів захочуть опинитися серед щасливих «винятків», адже прецедент уже створено.

Запевнення Брюсселя, що такі країни, як Сан-Маріно, Монако, Андорра та Ліхтенштейн, самі поспішать узяти на себе відповідні зобов’язання, із певною натяжкою ще сприймаються. Зате на азіатські офшори управи практично не буде. Тому не виключена можливість, що з ЄС гроші почнуть відпливати до Гонконгу, Японії, Сінгапуру чи Австралії. Крім того, тимчасова відмова від єдиного податку на доходи за банківськими рахунками вже призводить до того, що найбагатші родини, передусім французькі, не просто відкривають рахунки в закордонних банках, а змінюють своє громадянство. Приміром, на швейцарське, бельгійське або ж британське. До речі, на думку багатьох аналітиків, найбільшу вигоду від досягнутого компромісу одержала саме Великобританія, яка своєю низькою податковою ставкою зможе залучати на рахунки своїх банків додаткові капітали не тільки нічим не ризикуючи, а й перебуваючи серед основних борців за «податкову прозорість».