Аграрка по-білоруськи

«Здрастуй, соціалістичне село!» Матеріалом під такою назвою («ДТ», №4 від 5 лютого 2005 року) вітав призначення соціаліста Олександра Баранівського міністром аграрної політики України. На жаль, за час його правління село не втрапило ні в колію сталого соціалізму, ні розвиненого… Атрофований за роки незалежності аграрний сектор чахне на очах, і місце, в якому він невдовзі опиниться, краще за академіків-економістів знають (і покажуть!) самі селяни.

Білорусь не розганяла колгоспів із радгоспами, не шматувала землі на паї-стьожки… Були часи, коли рахітичне сільське господарство годували з піпетки, хоча можна було махнути на нього рукою, як у нас. А там не кинули. І, бачте, вижило! Сьогоднішня дяка АПК за те, що його голубили-леліяли, — забезпеченість сябрів власними харчами. Смачними та якісними, за якими тягнеться й Україна. Уперше в торгівлі між двома країнами сусіди на 4 млн. дол. поставили більше сільгосппродукції, аніж увезли, через що деякі наші «патріоти» зчинили лемент.

Аграрна Білорусь, якою пам’ятаю її з 80-х років, справді невпізнанна. Білоруси готові ділитися аграрним досвідом із нами. Було би кому слухати…

На дожинки, як до жінки…

Чоловіки вифрантилися, як на перше побачення: костюми, краватки, парфумний фіміам. Час від часу нервово поглядали на годинники. Запізнюється? Та їхній президент рівно о 12.00 зійшов на сцену й відкрив тринадцяте за ліком свято останнього снопа «Дожинки-2009».

По правді, у жодній з колишніх радянських республік хліборобське свято не набуло такого розмаху, та ще й на державному рівні, як у Білорусі. І проходить воно не на столичному асфальті чи в Палаці «Україна», а в райцентрі. І щороку — новому. Першим у форматі «Дожинок» 1996 року приймав гостей Столин у Брестській області. За ним — Мости, Несвіж. А от Шклов свята так і не дочекався: 1999 рік через заморозки видався неврожайним, зібрали всього-на-всього 3,7 млн. тонн збіжжя. Зате Шклов не оминули 2000 року.

Дожинки — це не лише два вихідні у вересні. До свята готуються цілий рік: будують, ремонтують. Оновився цього року і Кобрин у Брестській області — одне з найдревніших міст країни. На впорядкування райцентру і підготовку до нинішніх торжеств витратили близько 400 млрд.
рублів (1 гривня — 344 білоруські рублі за курсом Нацбанку України. — В.Ч.). А це — і новозбудовані льодова арена, аквапарк, гребний канал, і відремонтовані 190 будинків, 120 кілометрів вулиць…

Та найголовніша ознака хліборобського свята — пишний коровай із ужинку-2009. Дався він нелегко. Таких червневих заливних дощів, саме у період дозрівання, Білорусь не пам’ятала 30 років. А в травні — спопеляюча засуха. Третина хлібного лану країни під натиском буревіїв вилягла. Та хлібороби підняли і впале колосся, обмолотили і те, що встояло, і загалом зібрали 9 млн. тонн зерна, як і торік.

…Ще на других Всебілоруських зборах продовольство було визначене серед загальнодержавних пріоритетів. Саме тоді й почали піднімати з колін агропромисловий комплекс, поліпшуючи життя селян.

Тоді великий приватний капітал ще не виткнувся. Тому держава взяла на себе функції стратегічного інвестора та економічного менеджера. За час дії програми селу поставили 13,5 тис. тракторів, 8,5 тис. зернозбиральних комбайнів, 1200 — кормозбиральних, 6,5 тис. вантажівок, 3 тис. комбінованих посівних агрегатів, зерносушильних комплексів…

Сортами білоруської селекції засівають близько 80% площ зернових. Використання вітчизняних гібридів кукурудзи дає змогу економити щороку понад 30 млн. дол.

За призові місця кращих хліборобів республіки змагалися механізовані зернозбиральні загони, молодіжні та сімейні екіпажі. Є номінації «Кращий головний агроном», «Кращий головний інженер», «Кращий заготівельник трав’яних кормів»… Приємно одержати з рук президента не лише почесний диплом, а й ваговиті подарунки: автомобіль «Волга» і грошову винагороду у розмірі 9 млн. рублів. А після цього послухати виступи улюблених артистів.

Чим зможемо — допоможемо!

…Журналістська братія з нетерпінням чекала заключної пісні Олександра Малініна, після якої очікувався вихід до нас президента Лукашенка. Моє запитання було шостим — останнім. І відповідав президент на нього найдовше.

— Олександре Григоровичу! З початку нинішнього року Україна імпортувала з Білорусі 12 тис. тонн вершкового масла…

— Для України — це крапля.

— Нічого собі «крапля»! Та це чверть того, що ми виробили… Недавно до Мінська приїздила українська урядова делегація на предмет купівлі вашого цукру. Готові придбати навіть 100 тис. тонн, аби лиш ви поступилися ціною. Яким, на вашу думку, буде третій харчовий продукт, за яким Україна протягне руку до Білорусі? Сало?

— Ми готові Україні продати все, що наша братня рідна Україна попросить. Потрібно сало — і сало продамо!

Знаєте, на ваш підтекст відповім так: ви незаслужено присвоїли собі бренд «Україна — це сало!» По-моєму, у Білорусі його не менше їдять. Воно і у вас, і в нас відіграє істотну роль у житті. Хоча, я розумію вас: негоже, коли житниця Радянського Союзу фактично перетворилася на споживача тих продуктів, які вона поставляла на світові ринки. Того ж таки цукру…

Але, повірте, ситуацію можна виправити. Кажу не для якогось там етикету… Звісно, непросто, складно, тому що свого часу ви загралися в ринок і тоді вся демократична преса України критикувала мене за мої підходи у сільському господарстві і славила те, що відбувалося в Україні. А я застерігав ще в часи Кучми—Єльцина лише від одного: не шматуйте землю! Великотоварні сільськогосподарські комплекси — це благо, у тому числі і для іноземних інвесторів. І сьогодні вони дякують нам за те, що зберегли їх первозданними, не подрібнили на куці наділи чи фермерські господарства. Ви знаєте, 30% колишніх колгоспів і радгоспів — нині їх називають кооперативами — повністю приватизовані.

Облітаючи з Кучмою і Путіним російсько-українське Нечорнозем’я, я в ілюмінатор вертольота показував на змертвілу землю, яка заростала не лісом, а хмизняком. Ми свого часу в меліорацію вклали мільярди доларів, і отак бездарно розпорядитися тисячами гектарів…

Ви ділили землю, а ми в цей час у сільське господарство хоч і небагато, але вкладали кошти. Ми трималися за село і не зруйнували його, а пагубні тенденції у цьому секторі торкнулися майже всіх республік колишнього Союзу.

Виправити помилки можна. Ми пропонуємо деякі варіанти, і якщо Україна цього захоче, то протягом п’яти років можна серйозно відновити ваше сільське господарство. Але якщо ще три-п’ять років проволоводите, то доведеться займатися вирубним землеробством.

Тому демократія і дискусії — це добре, але передусім треба нагодувати й одягти людей. Це — найголовніше! А якими методами? Важливий кінцевий результат! Якщо є 10—11-відсотковий приріст ВВП у сільському господарстві, критикуй не критикуй, а це вже позитивні тенденції. Я кажу про Білорусь.

Тому, якщо у вас буде бажання, щоби Білорусь підключилася до цього процесу, ми залюбки… До слова, нашому прикордонню — волинянам і чернігівцям — ми завжди допомагаємо жнивувати. Бо в нас технічна оснащеність набагато вища, ніж в Україні… Усе, що просять українці, ми ні в чому не відмовляємо. У цьому — сутність білорусів. А ви нам люди не чужі…

У цьому переконався, «намотавши» з Геннадієм Старовойтовим, головним редактором журналу «Сейбіт» (з білоруської — «Сівач»), на його компактному «Форді» 1200 км сільських доріг. Переважно асфальтованих… Ми не мали чіткого маршруту: бачили покажчик населеного пункту — звертали. І всюди нас зустрічали радо і привітно. Воістину, як не чужих.

Білоруське масло з українською міткою

У білоруському маслі виключно молочний жир. Без «мазуту» — рослинних олій, переважно пальмових, чим грішать українські виробники. Потрапляє воно до нас без перешкод. Комерсанти добувають у Держкомітеті ветеринарної медицини список атестованих білоруських виробників, дані про епізоотичну ситуацію у тому чи іншому регіоні — і кордони для ввезення відкриті.

Кілограм «селянського» із вмістом 72,5% жиру обходиться українському перекупникові в 21,6 грн., тоді як собівартість вітчизняного «парафіну» — 26—28. Тобто на тонні бізнесмен «піднімається» на 5—7 тис. грн. На 20-тонній фурі — ще вище. Та й це ще не стеля…

Найпростіший спосіб: 20-кілограмовий брус масла розм’якшити, на автоматичних лініях розфасувати у 200-грамові брикети. І ми споживали б «чистий», натуральний продукт, байдуже, під якою лейбою. Однак… Комерсанти розплавляють класне білоруське масло і додають у пальмову олію. Бухнув чверть — і це вже спред. Зате «підйом» у грошах який!

Наші мастаки освоїли технологію, за якою до тонни рослинної олії домішують 17 кілограмів сухого молока і виробляють… важко навіть назвати, що. А ми давимося! Порівняно із цим казна-що сир із відновленого сухого молока, яке теж імпортуємо з Білорусі, видається домашнім.

Якби у Білорусі ловкачі відступили від стандарту, їм руки повідбивали б. Українським же харчовим «факірам» із рук сходить усе. Найприкріше, що вони перепаскуджують справді якісний продукт. До такого гатунку нам ще рачкувати й рачкувати, бо молочний ставок міліє. Якщо в Україні немає жодного відсотка молока екстра-класу, а вищого гатунку — максимум 7%, то у сусідів 60—70% сировини — екстра-класу.

Хто обскаче Скакуна?

З виробництва молока на душу населення Білорусь лідирує серед країн СНД і посідає четверте місце в Європі. Середня кількість корів на фермі — тисяча голів.

В Олексія Скакуна, керівника багатогалузевого сільськогосподарського виробничого кооперативу «Остромечево» на Брестчині, дійне стадо удвічі більше. Але й надої — багатьом за взірець: 7,5 тис. кг на рік від кожної корівки.

— Пам’ятаю, одна доярка вручну доїла 10 корів, коли з’явився молокопровід — 50, а зараз — 250 корів і легше, ніж десять… Ферми — європейські, устаткування — європейське, технології — європейські... Тварин утримуємо у боксах, на підстилці, годуємо високоякісними кормовими сумішами з двома десятками компонентів — від сінажу, силосу до вітамінів, мікроелементів з урахуванням продуктивності кожної корови. Встановили навіть «педикюрний станок», на якому облагороджуємо ратиці.

На фермах змонтували особливий пристрій — селекційні ворота, якими управляє комп’ютер. Проаналізувавши стан корів, він об’єднує їх за групами. Найпродуктивніших, приміром, доцільно доїти тричі на день. І коли така корова (а в неї, як і в решти, є свій ідентифікаційний номер) підходить до селекційних воріт, вони повертаються, відкриваючи ті двері, в які вона повинна ввійти. Так само, за номером, відбирають тварин для ветеринарних процедур. Не треба вишукувати корову серед стада, загонити прутом…

Олексій Степанович набачився за кордоном багато чого. В Угорщині зацікавився досвідом підвищення продуктивності молочного скотарства. Середній річний надій від корови там сягнув 8000 кілограмів. Ще вищий він у корів угорської голштино-фризької породи, які становлять основу стада. На кожній п’ятій фермі, що перебуває під племінним контролем (а ним в Угорщині охоплені ферми, що виробляють 90% молока в країні), надоюють на рік по 8—9 тис., а на кожній десятій — по 9—10 тис. кілограмів молока від корови.

— Ми закупили там 165 теличок, які склали племінне ядро на Морозовичській молочнотоварній фермі. Звісно, витрати чималі, проте економічно виправдані. Це доводить не лише угорський досвід. У США, наприклад, надоюють понад 8 тис. кілограмів молока від корови, у Канаді — більш як 10 тис., в Ізраїлі — понад 11 тис. кілограмів. Корову там доять три-чотири роки. За цей час вона дає 30—40 тонн молока.

А в наших господарствах? Щоб одержати 30—40 тонн, її доводиться, з урахуванням середньої удійності по республіці, утримувати десять років. Тобто шість-сім років додатково годувати й забезпечувати за нею догляд. А це не лише затрачена жива праця, а й знос механізмів, устаткування, витрати тепло- та електроенергії. До того ж для виробництва однакової кількості молока потрібно втричі більше приміщень. Навіть нефахівцеві зрозуміло, що варіант інтенсивного розвитку тваринництва більш перспективний.

Досвід Угорщини, до речі, підтвердив і те, що ми обрали оптимальну форму утримання тварин — безприв’язну. Корова — не рабиня, а жива фабрика для виробництва молока. Ми також перевели на безприв’язне цілорічне утримання все молочне стадо.

Таке бачив за кордоном і я. І те, як вервечкою під класичну музику неквапом ідуть на доїння корови. Вразило інше: темпи, якими розвивається в останні роки молочне скотарство в «Остромечево». 2000 року середній надій на корову сягнув 4341 кілограма, 2001-го — 4589, 2002-го — 4720 кілограмів. Приріст за два роки — 379 кілограмів. Наступного, 2003 року, надій зріс до 5005, а 2004-го — 5353 кілограмів, тобто приріс за два роки вже на 633. У 2005 році від кожної корови надоїли по 6131, у 2006-му — 7098. Таким чином, приріст за рік становив 967, а за два — 1745 кілограмів, майже вп’ятеро більше, ніж за 2001—2002 роки. Про нинішній рубіж уже казав: 7500 кілограмів.

Єдине, у чому вагається Олексій Скакун, — якого саме року господарство перестало здавати молоко першим і другим класом? Настільки вже звик до співвідношення 50:50 — половину продають екстра-класу і половину — вищого гатунку.

— Щодня з ферм відвозимо на переробні підприємства близько 40 тонн молока. Екстра-клас – у Брест, на головний завод ВАТ «Савушкин продукт», решту — на «Бєловєзькі сири». «Савушкин продукт», що випускає понад 200 найменувань молокопродуктів, годує не лише населення республіки, а й 73 регіони Російської Федерації. І молоко, і кефір, і масло, і сир, і йогурти, і сметана, і пасти, і коктейлі, соки, напої — натуральні, без консервантів.

За якістю стежить незалежна, акредитована виробнича лабораторія. Молоко, що надходить від господарств, проходить фізико-хімічний, мікробіологічний і радіаційний контроль. Він не припиняється по всьому технологічному ланцюжкові — від переробки до зберігання продукції.

Європейського рівня підприємство вклало у модернізацію чималі кошти. Але не забуває і про партнерів — сільськогосподарські виробничі кооперативи. Окрім «Остромечево», сюди звозять молоко ще 64 господарства з Брестського та сусідніх районів області. І кожному із них «Савушкин продукт» закупив холодильники. Кому — з відстрочкою оплати на рік-два, а кому, з огляду на фінансовий стан, і зовсім безплатно. Зараз усе молоко надходить з ферм охолодженим, що, природно, позначається на якості продукції.

Однак партнерські відносини цим не обмежуються. Щороку за рішенням колективу «Савушкин продукт» відраховує 10% прибутку сільському господарству. Купує у розстрочку на півроку насіння кукурудзи, забезпечує на пільгових умовах добривами, соляркою, отрутохімікатами, і зарплату допомагає виплатити на місяць наперед…

Можливо, комусь видасться дивним те, що дирекція разом із профспілкою «Савушкина продукта» щороку підбиває підсумки… змагання доярок. У своїй, звісно, сировинній зоні. Переможницям — шести- і семитисячницям — вручають премії. ВАТ взяло на свій баланс два колгоспи-аутсайдери і за короткий час вивело у лідери. Середній надій на корову зріс до 6500, а на новій, збудованій і обладнаній за кошт підприємства фермі — майже до 8000 кілограмів молока.

А от Брестському цеху морозива Олексій Скакун перестав возити молоко ще торік. Причина тривіальна: не розраховувалися за сировину. Поскаржився районному керівництву на боржників, а воно лише руками розвело: що візьмеш з лежачого? Нашкріб Олексій Степанович 2 млрд. рублів і викупив майже бездиханний цех.

200 робітників, котрі ще торік переробляли на добу п’ять тонн молока, успішно дають раду 25 тоннам. Підприємство із мінусів вийшло у плюси — з півмільярда рублів прибутку. Найближчим часом старі етикетки замінять новими — «Остромечевське морозиво. Вироблено із вищих сортів остромечевського молока». А якість його знана.

Молоко «середняка»

Анатолій Глинник, керівник сільгоспкооперативу «Снітово-Агро» Івановського району Брестської області, допоки доїть від тисячі корів 80% молока першим класом. Але в тому, що наступного року одержить перші літри екстра-класу, не сумнівається. Бо готується до переходу на якісно вищий рівень у молочному скотарстві четвертий рік — половину терміну головування у Снітовому.

За цей час агроформування стрибонуло за всіма параметрами. Із 2 тис. тонн річного виробництва молока вийшли на 6 тис. за надою 5500 кілограмів на корову, втричі збільшили валовий збір цукрових буряків. Усерйоз зайнялися птахівництвом, поставляючи у торгівлю 13 млн. штук яєць, причому завдяки власній кормовій базі — за найнижчою у республіці ціною. 2002 року «Снітово-Агро» продало товарної продукції на 1 млн. дол., а нинішнього, певен керівник, вийдуть на 4,5 млн.

Тим, хто вміє господарювати, допомагає держава. Торік кооператив розжився 3,2 млрд. рублів бюджетних і кредитних коштів плюс півмільярда — на придбання техніки у лізинг.

— Оці радянські корівники схожі на карцери, бо проектувалися з розрахунку квадратних метрів на корову, а не кубічних повітря, як на Заході, мене вже дістали. Підготували технічну документацію на реконструкцію, а тут саме прийняли державну програму з розвитку молочного скотарства. Господарству як її учаснику держава 2006 року надала пільгову позику під 3% річних. Тепер щомісяця 150—160 млн. рублів повертаємо банку.

Шість корівників, доїльний зал, галерея, благоустрій обійшлися нам у 4 млрд. рублів. За сьогоднішніми цінами на ці кошти ми змогли б оновити лише два фермські приміщення. Сучасний доїльний зал типу «паралель» обладнаний устаткуванням німецької фірми Westfalia на 32 стійла, підлога — з натурального каменю, вартістю 90 тис. дол. Коли доведемо комплекс до пуття, то рівних нам у Білорусі не буде. За 15% рентабельності молоковиробництва цей проект окупиться за п’ять років.

…Мирно вуркотіли два танки, в яких за температури 7 градусів покоїлося молоко. В одній цистерні — вечірнє, у другій — свіжий удій. Роздільне зберігання молока — одна з найголовніших вимог при виробництві продукції екстра-класу.

— У господарстві зараз понад тисячу різновікових теличок, бо бичків у місячному віці розміщатимемо в трьох окремих приміщеннях, що входять до комплексу з виробництва м’яса. Так от, 700—800 теличок залишатимемо для власних потреб, а 100—150 щороку продаватимемо. Он 76 уже купили за 220 млн. рублів. Це — племінні телички з мінімальним надоєм 6000 кілограмів на рік. Росіяни за таких платять подвійну ціну…

Від соски — до самостійності

Напівпланова економіка, напівсоціалізм, прямі дотації… Чого тільки не довелося чути від опонентів Лукашенка. Власне, і російські чиновники затягли те ж саме, коли білоруси з’явилися з молочною продукцією на
їхньому ринкові.

Справді, до 2008 року держава постійно підгодовувала вітчизняний АПК бюджетними коштами. Потім припинила, перейшовши на пільгове кредитування і здешевлення техніки. Але закиди російської сторони щодо «молочного» демпінгу білоруси спростували доволі аргументовано.

Так, вони зізналися, що бюджетні витрати на підтримку села вчетверо вищі, ніж у РФ, — 200 дол. на гектар проти 50. Однак у перерахунку на одиницю продукції відрив не настільки великий (2:1), що пояснюється вищою продуктивністю білоруського АПК. Водночас треба всебічно враховувати відмінності в глибині фінансування: у Російській Федерації сільському господарству допомагають не лише федеральний, а й регіональні бюджети.

Наприклад, у Тюменській області надбавки до цін за тонну молока вищого гатунку сягають 100 дол., тоді як у Білорусі 2007 року їх розмір становив 32,4 дол., а з 2008 року їх зовсім скасовано.

Крім того, нинішнє субсидування білоруського села дає змогу згладити розбіжності в економічних умовах виробництва, зумовлених ціновою політикою на енергетичному ринку РФ. Голубе паливо білоруським сільгосппідприємствам обходиться у 3,5 разу дорожче, електроенергія — на третину, бензин — наполовину.

Вищі у сябрів і витрати на виробництво продукції порівняно с основними сільгоспрегіонами Росії, яка володіє десь 40% світових запасів чорноземів. У Білорусі ж третина всіх сільгоспугідь — осушені землі, які потребують додаткових витрат на обслуговування меліоративних систем.

Які ще аргументи висунули білоруси? Ага, вони послалися на досвід Євросоюзу, де сільське господарство Греції через несприятливі природно-кліматичні умови фінансується набагато щедріше, ніж в середньому по ЄС. А селяни країн — нових членів євроспільноти одержують прямі дотації у розмірі лише чверті суми, яка виділяється всій Європі, і в повному обсязі підтримка «новачків» буде можлива лише з 2013 року, якщо її не скасують узагалі.

Та й чи справді таким динамічним є наступ білоруського продовольства на російський ринок? 2007 року у спожитих росіянами м’ясних продуктах частка білоруських становила 1,5%, у молочних — 7, яйцях — 1,2, кондитерських виробах і цукрі — 3,2%. А за іншими групами товарів показник узагалі не дотягнув навіть до піввідсотка.

Водночас російські харчі на білоруському столі посіли доволі вагоме місце: рослинна олія — 51,5%, риба та рибопродукти — 46,7, хлібні вироби — 33,6, пиво — 22%. Загалом же російські виробники контролюють майже 15% білоруського ринку. Із 2000 року ввезення з Росії рибопродуктів і рослинної олії зросло майже вдвічі, продуктів переробки плодів та овочів — у п’ять, алкогольних і безалкогольних напоїв — у 20 разів. Тому ще питання, хто повинен волати про експансію.

Паритет, диспаритет… Усе це — премудрості зовнішніх відносин. Усередині ж країни третій рік поспіль президент Лукашенко не перестає повторювати: ще рік-півтора — і з нової п’ятирічки держава поступово відходитиме від села. «І що, більше не вкладатиме у сільське господарство коштів?» — жахаються аграрії. «Та база, яку створимо до кінця п’ятирічки, — відповідає президент, — повинна забезпечити самофінансування АПК. Нинішній стан агрокомплексу дає змогу ставити перед ним більш складні і масштабні завдання. А саме — досягнути рівня рентабельності 25—30%. На це й орієнтуйтеся!»

А держава займатиметься державними проектами. І якщо вкладатиме кошти, то тільки у програми, за які відповідатиме. Доїти, годувати, вирощувати м’ясо, переробляти і продавати — це завдання аграріїв.

Японські молоковози для українського… пійла

Вони тільки намірилися, а наші селяни вже давно «плавають»: на суші, в олії, у молоці, гної…

Коли сябри демонстрували новітнє молочне устаткування, мені теж хотілося похизуватися чимось таким, чого в них немає: «Ага, а наша Тимошенко японські молоковози купує!» Я розумію, що видавався Пилипом із конопель, але чим іще міг здивувати споріднену слов’янську душу?

— І що возитимуть японські молоковози в Україні? Воду в села, де криниці повсихали?

Спитали б краще у Юлії Володимирівни: вона в аграрному секторі працює за віце-прем’єра, профільного міністра і одинадцятьох його заступників. І не лише працює, а й виконує обіцяне. Перші двадцять молоковозів (щоправда, не з Японії, але близько — індійські «ТАТА») дісталися кооперативам із заготівлі молока у населення. Бачили б білоруси, кому вручали ключі від цистерн на колесах… Та з тими дядьками не розпочинати, а завершувати кооперативний рух на селі треба. І з огляду на вік, і на статуру…

Декого пам’ятаю з 1990-х років. Тоді в селах діяло 800 міні-цехів. І де вони? Порізали і здали у вторчормет. Чи довго проіснують 1200 Юліних міні-молочарень?

Щоб цех працював, потрібно звідкись брати пару: пропарювати бідони, мити цистерни, пастеризувати за температури 85—90 градусів сировину від селян. Електричні водонагрівачі — малопотужні, не потягнуть цього хазяйства. І проточна вода — обов’язкова умова діяльності міні-цеху. А щоб її утилізувати, потрібні очисні споруди. А кадри? Купа проблем!

Та навіть якщо й перероблятимуть ті міні-цехи одну-три тонни молока, куди його дівати? Розвозити у жовтих цистернах по райцентрах і продавати наливом, що давно заборонено? Та ще й за такої кількості хворих на туберкульоз в Україні…

Повернуся до коліс. За Союзу в Україні функціонувала централізована структура «М’ясомолтранс» із 53 тис. автомобілів: молоковозів, рефрижераторів і скотовозів. Багато з них ще на ходу, але щодо молоковозів, то парк варто було б оновити 800 одиницями різної тоннажності. Це стосується галузі в цілому, а не суто сільських кооперативів.

Великі молокопереробні підприємства мають свій автопарк, який здатен долати 300—400-кілометрові відстані. У кожного — своя сировинна зона. Певен, дістаються вони і до віддалених сіл, якщо в цьому є потреба. Тому Юлін молоковоз навряд чи врятує ситуацію у глибинці.

Іще одне. Хоч би звідки був молоковоз — з Японії, Канади чи Галапагосу, важливо, з якого металу виготовлене нутро цистерни. Радянський «люміній», що роз’їдає молоко, — це вже архаїка. Обухівський молокозавод купив неновий німецький молоковоз за 39 тис. євро. Зате цистерна у нього — із харчової нержавіючої сталі із додаванням хрому, нікелю і титану. Такого класу чистоти нержавійки немає ні в Україні, ні в Росії.

Та хоч би скільки ми плодили міні-цехів, купували молоковозів, молока більше не стане: щодня в Україні зникає ферма на 450 корів. Якщо Білорусь обрала великотоварне молоковиробництво, а ми скотилися до міні-колгоспів, то, зрозуміло, Лукашенкові реформаторські поради в Україні — до лампади.