Замурували здоровий глузд

На перший погляд, історія з українськими "дочками" російських банків - це історія про малограмотні й емоційні рішення, які загрожують серйозними наслідками. Але якщо розібратися в мотивах, то весь той фарс, який був влаштований за участі та під негласним покровительством топ-чиновників країни, видається банальним торгом за актив. Крамарі на вістрі атаки.

На тижні, що минає, не тільки українські, але й російські ЗМІ смакували кадри замуровування відділення "Сбербанку Росії" у центрі Києва. Держдума РФ вирішила прийняти звернення до Європарламенту, ПАРЄ і Ради Європи з проханням засудити "погроми російських банків" в Україні. Звісно, те, що трапилося, викликає масу запитань про те, кому вигідно все те, що відбувається, і яких наслідків очікувати.

Для початку трохи про суть. У середині лютого президент Росії підписав указ про визнання паспортів, виданих владою невизнаних "ЛНР" і "ДНР". Банки, що працюють на території РФ, зобов'язані виконувати рішення очільника тамтешньої держави, і першопрохідником став державний "Россельхозбанк" (ще б пак, кому, як не державній фінустанові, показати приклад). За ним пішли "Ситибанк", Райффайзенбанк, "Альфа Банк" і "Юникредит Банк", щоправда, відреагували на президентське рішення не моментально, а зважуючи всі за і проти.

Офіційно Росія вважає "Л/ДНР" частиною України й не визнає їхньої незалежності. Між Росією та Україною не укладено міжнародний договір про визнання паспортів "ЛНР" і "ДНР" офіційними документами в РФ. Тобто об'єктивних підстав визнавати паспорти, видані владою "Л/ДНР", у банків немає. Більш того, для банкірів важливий і суто практичний момент - перевірка справжності й дійсності документів, що засвідчують особу клієнта.

Прийняте російськими банками рішення схоже на оптимальний у подібних умовах компроміс. Вони начебто готові відкривати власникам паспортів "республік" тільки дебетові рахунки (кредитні можуть відкривати лише громадяни РФ). І тільки тим клієнтам, які разом із паспортом "ЛНР" або "ДНР" можуть надати ще й реєстрацію (тимчасову або постійну) на території РФ або "інше підтвердження законного перебування в Росії, міграційну карту й нотаріально завірений переклад паспорта".

Щоб вас не збентежила необхідність перекладати дані паспорта з російської на російську, пояснимо: озвучені вимоги - стандартні для відкриття поточного рахунку або дебетової карти для іноземців і осіб без громадянства. Тобто все це пафосне "визнання паспортів" звелося до того, що власників документів "Л/ДНР" дорівняли до осіб, позбавлених громадянства, або до звичайних українців, які тимчасово або постійно перебувають у РФ. Нічого особливого, жодних повноцінних прав і тим більше привілеїв.

Проте багато банків опиралися й досі опираються навіть такому рішенню. І, до речі, "Сбербанк Росії" тривалий час був одним із них. За що й одержував не раз на горіхи від місцевих ЗМІ. Буквально напередодні 8 березня в російському РБК вийшов величезний текст про те, що російські банки на чолі зі "Сбером" продовжують саботувати рішення головнокомандувача. Добра половина тексту складалася із закручених роз'яснень юристів, чому банки не можуть і не повинні відмовляти клієнтам із сумнівними паспортами. Уся суть зводилася до одного - укази президента Росії обов'язкові для виконання на всій території країни та мають найвищу юридичну чинність.

Ми не знаємо, які ще важелі тиску було задіяно, але в результаті "Сбербанк" запровадив ті самі умови, що й інші фінустанови, - тільки поточні рахунки та дебетові карти, лише за наявності реєстрації на території РФ, за умовами для іноземців та осіб без громадянства.

Це, безумовно, цікавий кейс, показова реакція і ЗМІ, і самого банківського сектору, і Центробанку РФ. Але ще більш показово те, що відбулося тут, в Україні, банківського сектору якої все вищеописане торкнулося навряд чи, адже українські "дочки" російських банків як не приймали, так і не приймають паспортів невизнаних республік.

Коли ситуація стартувала, було два запитання без відповіді. Перше: чому атаку здійснено настільки вибірково, і чому не пропонують націоналізувати той самий "Райффайзен" або "Альфу"? Друге питання: як залучити інвестора в країну, де пост міністра в Facebook може вирішувати долю величезного бізнесу?

Звичайно, українці, змучені війною й бідністю, навряд чи повинні палати гарячою любов'ю до одного із символів держави, яка стала у свідомості більшості з них ворожою. І вже тим більше - розбиратися в банківських тонкощах, відслідковуючи нюанси подій у сусідній державі.

У нас і за власним сектором не особливо стежать. Адже не стали ж сенсаціями новини про те, що Васадзе через суд вивів з "Дельти" заставу в 222 "мерседеси". Гарна, до речі, застава, яку реально можна було продати. Ніхто не обурився, що Бахматюк, який поховав уже два банки й нічого при цьому не втратив, офіційно звернувся до президента держави з проханням втрутитися в роботу НБУ (незалежного, до речі, органу). Мовляв, набрид цей Нацбанк, усе ще чогось хоче від "успішного підприємця". Навіть епічної історії про те, що Курченко купив "Брокбізнес" за рахунок кредитів, узятих у "Брокбізнесі", практично ніхто не помітив.

Зате на "російські банки" відреагували, як на червону ганчірку. І це зрозуміло - кон'юнктура така. Незрозуміло, чому регулятор, який зобов'язаний стежити за законністю того, що відбувається в довіреному йому в нагляд секторі, чітко не пояснив людям, де діє закон, а де починається вакханалія? Хіба не для того в НБУ департамент комунікацій, щоб комунікувати? У нас настільки стабільний банківський сектор, що нам не страшні з величезним задоволенням тиражовані російськими ЗМІ пікети, бійки й вандалізм? І навіть очікувані після всього цього обмеження на зняття коштів і ризики виникнення великомасштабної паніки?

"Дочки" російських банків в Україні навряд чи становлять серйозну загрозу зростанню впливу "русского мира", тому що не думають не те що про експансію, а стурбовані тим, як би й самим, зберігши лице, забратися додому. А якщо якась загроза від їхнього перебування в Україні все ж таки існує, то врегулювати її потрібно було б так, як це прийнято в усьому розвиненому світі - цивілізовано та за законом, а не вкотре лякаючи весь світ актами вандалізму. А їх органи правопорядку, до речі, і не намагалися припинити. Навіть у ролі сторонніх спостерігачів участі не брали, тому що на виклики співробітників фінустанов просто не приїжджали.

З п'яти російських "дочок" за підсумками минулого року прибутковим був тільки "VS Банк", інші входять до топ-15 збиткових. Для їхніх власників в останні роки робота в Україні - безперервні витрати на докапіталізацію (тільки за минулий рік близько 2 млрд дол.) у надії, що коли ситуація стабілізується, можна буде або повернутися до нормальної роботи, або продати актив. Український регулятор не припиняє радити цим банкам очевидне - продати свою частку на українському ринку. І вони б раді, але продешевити не хочуть. Та й чи багато покупців зараз на ринку, зацікавлених і, головне, спроможних купити такі банки. Четверо з них, нагадаємо, входять до першої двадцятки за активами. І "Сбербанк Росії", мабуть, "найсмачніший" із них. Кредитний портфель і високоліквідні активи - 60 млрд грн, мільйон клієнтів, з яких понад 30 тис. - МСБ і більш як 5 тис. - корпоративних. Мережа в 150 відділень.

І тут ми, схоже, підбираємося до головної причини того, що відбувається. Очевидно, комусь, дуже впливовому в Україні (якщо не найвпливовішому) дуже хочеться купити цей банк якнайдешевше або розтерзати його активи у разі ліквідації. А в "Сбері", на відміну від "Промінвесту" й ВТБ, в активах багато ласих шматочків. І санкції вкупі з пікетами для досягнення бажаного підійдуть якраз. І те, ким розганяли посилання про необхідність "рішучих заходів" проти "Сберу", як, утім, і мовчання тих, хто не поспішав остудити гарячі голови, суттєво звужує коло осіб, потенційно готових увійти у торги.

А що ж самі санкції? Розмахуючи шаблею, ініціатори подій навколо російських банків вимагали якщо не "вигнання", то хоча б "націоналізації". Перше - грубе порушення законодавства, адже банки працюють на ринку за ліцензією НБУ, і безпідставно відкликати її неможливо. Друге - просто абсурд, адже держава вже й так є власником 53% банківського сектору, що саме по собі безпрецедентно. Звичайно, у НБУ розуміли, що будь-які серйозні кроки щодо відразу п'яти великих фінустанов можуть спричинити серйозні наслідки для сектору, держбюджету й економіки.

Суть санкцій звелася до заборони на виведення капіталу за межі України. Що важливо, переказів клієнтів він не стосується. Йдеться лише про те, що українські "дочки" не зможуть здійснювати якісь операції (міжбанківські кредити, депозити, купівля цінних паперів, розміщення коштів на коррахунках тощо) на користь своїх материнських структур. Тобто по суті це навіть не санкції проти українських "дочок" - у їхній роботі практично нічого не зміниться. Це санкції проти їхніх материнських структур, та й ті досить умовні. Теоретично українські філії, наприклад, не зможуть повертати отримані раніше кредити й відсотки за ними. Але вони й раніше не поспішали цього робити, здебільшого беручи, а не віддаючи. До цього моменту в переважній більшості випадків непогашені позики конвертувалися в статутний капітал банків, щоб доформувати резерви.

А тепер давайте згадаємо про те, що в гібридному протистоянні було відкрито ще й банківський фронт. А ще про те, що наш противник - диктатура, що приймає рішення, які часто не мають нічого спільного зі здоровим глуздом і економічною вигодою, де указ президента обов'язковий для виконання, навіть якщо суперечить усім іншим нормативним документам. Чи готові ми до санкцій у відповідь, наприклад, до заборони російським материнським структурам докапіталізувати їхні українські представництва?

Нагадаємо, обсяг зобов'язань перед українськими клієнтами-"фізиками" у п'яти російських банків - 21 млрд грн, перед "юриками" - 15 млрд. "Зрада" буде всесвітнього масштабу.