За все заплатять прості українці

Не забуваймо основної істини: в держави немає іншого джерела доходів, крім грошей, які її громадяни самі заробляють. І якщо держава хоче витрачати, як і раніше, або навіть більше, то вона може зробити це, тільки позичивши/вилучивши заощадження людей чи обклавши їх податком. Державних грошей немає, є лише гроші платників податків. Таким чином, в умовах, коли економічні свободи придушені, а радикальні економічні реформи неможливі/незатребувані, відразу щойно мине основна фаза кризи, яка стартувала через коронавірус, українських платників податків неминуче очікує епоха:

а) або вищих податків, що найімовірніше, виходячи з нинішньої фіскальної політики держави;

б) або небачені заходи жорсткої руйнівної економії (вчимо досвід Греції, Бразилії etc) і, як наслідок, пауперизація значної частини населення.

У будь-якому разі за все заплатять прості українці.

Помилка платників податків полягає в тому, що вони очікують хороших плодів від дерева, яке апріорі не здатне й не вміє їх приносити. Зовні нова влада діє по-старому, що переконливо доводять так звані закони про підтримку громадян і бізнесу в умовах пандемії (№533 від 17.03.2020 і №540 від 30.03.2020) і кілька доволі однотипних версій змін до держбюджету поточного року від уряду України. Показовий приклад: у законі №533 для юридичних і фізичних осіб було надано, мабуть, єдині фінансово суттєві двомісячні пільги (на березень-квітень 2020-го) по податках на землю й нерухомість. На справедливий вал критики від місцевих органів влади про те, що їх позбавили базових джерел доходів для місцевих бюджетів, центральна влада (через два тижні в законі №540) реагує прогнозовано невдало - просто скорочує дію податкових пільг до одного місяця, при цьому не компенсуючи втрат місцевих бюджетів і залишаючи, по суті, і бізнес, і місцеву владу сам на сам із кризою. У тих забрали й цим не допомогли!

Нагорі рішуче не розуміють одразу кілька простих речей:

- досвід виведення країни з економічних криз 2009-го й 2015 років неефективний за нинішнього багатошарового траблу "три в одному": нафтова війна, глибока рецесія світової економіки і, власне, поширення коронавірусу. Причому для України перелік поганих новин цим списком, на жаль, не вичерпується. Її громадянам, як і раніше, треба воювати з державою-агресором, платити (для тих, хто перебуває у формальній економіці, а їх буде дедалі менше) високі податки, здійснювати пікові виплати за держборгом, утримувати неефективний державний апарат і оплачувати, звичайно, за завищеними цінами, неякісні державні послуги;

- не час для податків в умовах, коли обмеження несумісні з нормальною господарською діяльністю, - у людей просто забрали як мінімум 1/6 частину бізнес-року. Податків у поточному форматі можна очікувати лише від окремих сфер економіки, наприклад, від продуктової групи, виробництва й продажу медичних препаратів та обладнання, надліквідних секторів на кшталт підакцизної групи товарів;

- з урахуванням систематичного запізнення держави в реагуванні на кризу (очевидно, що новий третій пакет допомоги від держави не буде суттєво відрізнятися від попередників) головне запитання не "як пережити?", а "як швидко відновити економічне життя?".

Визнаємо очевидне: для слабкої національної економіки, яка не лише так і не встигла оклигати від кризи-2015, а й не змогла навіть через десять років ліквідувати наслідки кризи-2009, усе перелічене вище становить "зловісну долину" з потенційною основою для некролога.

Примару економічного цвинтаря в змозі розвіяти лише рішуча відмова від економіки нагляду й регулювання, економіки грубого втручання держави та перехід через болючі й надрадикальні реформи на економіку свободи, економіку розкриття підприємницького потенціалу кожного громадянина нашої країни.

Державу невідкладно слід звільнити від функцій, які не обов'язково мають бути державними і з якими вона погано справляється багато років. Не можна і не слід відкидати й інші альтернативи пом'якшення, наприклад, шляхом складних переговорів про списання боргів або плавної контрольованої девальвації національної валюти.

Усі статті Вячеслава Черкашина читайте тут.