За скасування "нульового" ПДВ

Серед безлічі суперечливих позицій навколо податку на додану вартість (ПДВ), які загострилися в умовах нинішнього падіння економіки, хронічної дефіцитності держбюджету, і безлічі нових питань, спровокованих урядовим проектом фіскальної реформи, особливе місце посідає практика відшкодування цього податку. І, зокрема, доцільність існування нульової ставки ПДВ для експортерів.

Тут доречно розглянути не тільки практичні аспекти цього питання, але й, насамперед, теоретичні, тому що "немає нічого практичнішого за хорошу теорію". Розгляньмо різні варіанти дій щодо ПДВ.

1. Заміна ПДВ на податок з продажів (податок з обороту)неодноразово пропонувалася. У принципі така заміна спростила б обчислення податку. Але тоді буде оподатковуватися не тільки жива праця, але й упредметнена (матеріальні витрати). У результаті за єдиної ставки оподаткування може виявитися, що податок за абсолютною величиною для матеріаломістких виробництв перевищить додану вартість (зарплату і прибуток) підприємства, що є очевидним нонсенсом. Або ж, щоб уникнути цього, доведеться йти на значну диференціацію ставок оподаткування з систематичним їх коригуванням. Однак, зважаючи на динамічність виробництва і часті організаційні перебудови, які зараз нерідко здійснюються, диференціація ставок призведе до додаткових витрат, які навряд чи виправдаються.

Аргумент, що дані про продажі достовірніші, ніж дані про матеріальні витрати, відпадає, якщо доведеться йти на диференціацію ставок оподаткування залежно від питомої ваги матеріальних витрат у товарній продукції. Тут також можливі зловживання, які ведуть до невірогідності інформації.

Зауважимо, у ряді країн, наприклад у США, застосовується податок з продажів (на кшталт податку з обороту). Певно, це не найкращий варіант і для самих Штатів, але так вже, очевидно, історично склалося. Крім того, для усталених економік це може бути і не так страшно, як для перехідних, до яких досі ще належить Україна.

Тож заміна ПДВ податком з продажів видається недоцільною як найближчим часом, так і в перспективі.

2. Заміна ПДВ на додатковий податок на зарплату і прибуток. Такий варіант теоретично можливий шляхом збільшення відповідних ставок на зарплату і прибуток. У цьому разі бюджет зберігає свої позиції, але виникають нові витрати на перехід від однієї системи оподаткування до іншої. І зараз важко без спеціальних досліджень сказати, що таке технічне спрощення розрахунків податків буде економічно ефективним. Крім того, наша психологія така, що будь-яке збільшення податків зустрічають в багнети. Тому така заміна зараз навряд чи доцільна, хоча в принципі досить розумна.

3. Заміна ПДВ на податок на дохід. Ця заміна має найбільші переваги, особливо якщо зважити, що дохід і додана вартість поняття досить близькі. Але обчислення податку в цьому разі було б значно простішим, тому що його розрахунки краще стикувався б з існуючою системою бухобліку. Крім того, цей податок вже був раніше, і тому відродити колишню практику не так вже й складно.

Та робити це сьогодні також навряд чи доцільно, враховуючи витрати на цей перехід і невиразну ефективність такого кроку. Максимум, що зараз варто було б зробити, це провести відповідний експеримент, доручивши (уклавши договір щодо цієї роботи) якомусь економічному інституту, наприклад Інституту економіки і прогнозування АН України, а результати за можливістю неупереджено (?) розглянути за участі представників виконавчої влади, законодавців, експертів, бізнес-співтовариства.

4. ПДВ за нульовою ставкою на експорт слід ліквідувати. А ось це слід зробити, не відкладаючи у довгу шухляду. Чому так?

По-перше, не видно ніяких теоретичних підстав для такої пільги для експортерів. Більш того, за пільг на експорт виникають нераціональні (зустрічні) перевезення. Наприклад, якщо ми будемо стимулювати вивезення насіння соняшника за рубіж, то може виявитися, що вигідніше (за відсутності імпортного мита - до чого Україна прагне сьогодні) увозити олію, вироблену за кордоном, а не в Україні. Цей факт уже зазначався в пресі. Або виявиться, що вивозити брухт за рубіж вигідніше, ніж постачати на свої заводи. Що також має місце в Україні. Зазначимо, що уряд, відчуваючи цю проблему, упроваджує компенсуючу нульову ставку мита на експорт. Наприклад, запроваджені вивізні мита на брухт, соняшник, на шкіри тощо.

По-друге, внутрішні ціни на експортовану продукцію стають вищими, тому що пропозиція продукції, яка вивозиться, в Україні, звісно, зменшується.

По-третє, зараз експорт вище 40% ВВП. У чому не останню роль відіграло і його стимулювання за допомогою нульової ставки ПДВ на експорт. Тому ряд економістів виступає за необхідність розвитку внутрішнього ринку. А цьому може посприяти і скасування стимулювання експорту, зокрема через нульову ставку. Зазначимо, що стимулювання експорту разом з дестимулюванням імпорту (через ввізні мита) породжує таке негативне явище, як вивезення капіталу. Крім того, збільшуючи експорт, ми автоматично збільшуємо імпорт, а це найчастіше призводить до витіснення вітчизняного виробника, появи безробіття і різкого послаблення захисту вітчизняного виробника! Воістину - одна рука не відає, що робить інша. Про міцний зв'язок експорту й імпорту свідчать такі дані (див. табл).

Коефіцієнт кореляції експорт-імпорт позитивний і досить високий = 0,98. Якщо наша продукція конкурентоспроможна (наприклад, метал), то вона й так знайде дорогу до іноземного споживача без стимулювання.

По-четверте, наявність цієї пільги призвела до того, що виграш отримують посередники - постачальники продукції за рубіж, а не безпосередні виробники.

По-п'яте, ПДВ за нульовою ставкою - це не податок, а дотація (субсидія) виробникові з бюджету! Отакий парадокс! Не дивно, що уряд (та й суспільство, окрім експортерів) це відчуває і йде на більшу заборгованість бюджету за фондом відшкодування.

По-шосте, ми запроваджуємо пільги на експорт, а іноземні імпортери впроваджують мита на цей самий товар, і їм дістається наша частина бюджету - допомога чужим.

По-сьоме, нульова ставка ПДВ провокує різні зловживання, наприклад, реекспорт окремих товарів. У цьому разі реекспортер "на рівному місці" отримує 20% від вартості ввезеної й одразу експортованої продукції. Відомі випадки, коли товар оформляється на експорт, а сам залишається в Україні з відповідним відшкодуванням "експортерам" з бюджету.

За всіх часів борги з відшкодування ПДВ були дуже серйозним головним болем для всіх урядів. Не став винятком і нинішній. Зауважимо, що при загальному обсязі зібраного ПДВ близько 140 млрд грн загальне відшкодування становить близько 60 млрд грн.

Як аргумент "за" нульову експортну ставку висувається складність "пробивання" дороги на зарубіжні ринки нашим товарам. Безсумнівно, це так. Але для початкового освоєння ринку підприємства-постачальники можуть іти на тимчасове зниження цін за рахунок своїх внутрішніх джерел (наприклад, поточного прибутку) і кредитів (якщо експортери розраховують на прибуток у перспективі). Адже зростання експорту - не самоціль (особливо, якщо він є елементом схеми з ухилення від оподаткування). Більш того, з огляду на вищесказане, зайве (тобто стимульоване) зростання експорту призведе до падіння ВВП, хоча окремі галузі і підприємства при цьому виграють.

Підбиваючи підсумок, доходимо висновку, що підприємства-експортери мають також платити ПДВ за звичайною ставкою (а не отримувати відшкодування з бюджету), як і при поставках продукції українським споживачам. Інакше кажучи, нульову ставку ПДВ доцільно скасувати, тому що вона не виправдовує свого існування.