Валютна війна

Може, я скажу неприємну для пафосних людей річ, але це так: головний ворог влади в Україні - це не народ країни, не Євромайдан, не лідери опозиції та навіть не ЄС і США, а хаос у фінансах і передусім у їхній валютній складовій. І, найшвидше, уже цього року не Майдан, а саме хаос у фінансах переможе владу! На боці цього головного ворога проти влади грають усі! Насамперед просто жахлива некомпетентність фінансової влади в Україні.

Відповідно до мого закону про "недооцінку валют",рівень недооцінки національної валюти щодо її паритету купівельної спроможності показує рівень розвитку суспільних інститутів країни. Із цієї залежності випливають два наслідки. По-перше, рівень недооцінки національної валюти - індикатор компетентності фінансової влади країни, причому не тільки діючої, а й попередньої, за останні 10–15 років.

По-друге, недооцінка показує спроможність країни здійснювати реформи. Тобто, якщо фінансові інститути дуже компетентні, то й валюта переоцінена (для прикладу можна взяти Швецію, Швейцарію чи Норвегію). Якщо вони некомпетентні, то валюта недооцінена, як у нашому випадку. Причому тут ми перші!

На жаль, українська валюта зараз - найбільш недооцінена у світі, тому Україна не здатна проводити будь-які економічні реформи, у тому числі й у сфері валютного регулювання. На всі кризи, а також економічні та політичні проблеми ми відповідаємо глибокою девальвацією й інфляцією! Така валютна політика потім "допомагає" нам виходити з кризи за рахунок простих українців, чиї заощадження знецінюються, а доходи тануть.

Другим за значущістю та силою гравцем, який організовує й підтримує хаос у фінансах через політику валютного кредитування соціально-економічного хаосу в Україні, виступає Росія. Щойно офіційний Київ виявляє бажання до осмисленої економічної та геополітичної (інтеграції з ЄС) поведінки, Москва включає торгово-економічні санкції. І навпаки, коли Україна діє просто нерозумно, Росія дає кредит та обіцяє дати ще, якщо дурість у нас переможе остаточно. Короткі російські кредити можна порівняти з гранатами, причому з висмикнутою чекою, що їх кидають як подачку відданому чи не дуже псові під виглядом ковбаси.

Річ у тім, що підрив України (дефолт) був запланований на 2015 р. Причому Росія ще має встигнути підкласти додатково трохи валютних мін, тобто дати ще кілька мільярдів доларів на короткий термін, щоб дефолт був на 100% гарантований. Крім того, і це дуже важливо зрозуміти, після дефолту України Росія зможе зайняти місце голови в Паризькому клубі кредиторів. Нагадаю, що проблеми, пов'язані з державними боргами та дефолтами після банкрутства країни, вирішуються в Паризькому клубі, а з комерційними - у Лондонському клубі. Росія займається нині переведенням боргів із комерційного сектора (де вона не стане головним кредитором) у державний!

Можна собі уявити задоволення російської влади, коли повалена Україна в особі українського президента (причому не має значення, хто це буде, В.Янукович чи хтось із опозиційних лідерів) буде змушена розплачуватися своїм майном чи суверенітетом. Із цього приводу можна лише повторити слова Сенеки, сказані ним на адресу діалектиків: "Їхня дурість більш прикра: ті пустують навмисно, а ці вважають, ніби займаються справою". Хто з них (влада України та Росії) "ті", а хто "ці" - очевидно.

Однак не все пішло гладко за задуманим "тими" сценарієм. Чи то не до кінця прорахована некомпетентність нашої влади, чи то надмірна жадібність та обережність (я не кажу боягузтво) вилилися в масовий відплив капіталу й призвели до явної загрози дефолту країни не 2015-го, а вже нинішнього року, ще до виборів президента, а також до падіння курсу гривні на 10%.

Зрозуміло, що за відсутності внутрішніх (зростання ВВП) і зовнішніх (експорту та зростання прямих іноземних інвестицій) джерел фінансування бюджету уряд вирішив включити друкарський верстат, отже, вдатися до інфляційного податку. Однак влада через відсутність адекватної освіти не врахувала наслідків, описаних В.Блоком у його статті "Золотий стандарт" ще в 1999 р.: "Адже якщо вдатися до інфляції при фіксованому обмінному курсі, країна неминуче зіштовхнеться з кризою платіжного балансу. Коли в неї закінчуються міжнародні золотовалютні резерви, вона вимушена вдатися до девальвації, досить важкого процесу, чреватого небезпеками для політичних лідерів, які проводять її".

Чому нинішня курсова політика (режим стабільного курсу) була шкідлива для економіки країни? Насамперед така політика підвищує ймовірність руйнівних валютних криз (за умов України - обвалів курсу з усіма економічними та соціальними наслідками, що звідси випливають, головним з яких є зростання цін, причому не лише на імпортні товари). Не тільки автору цих рядків у минулі роки доводилося (див. DT.UA №16 від 27 квітня 2012 р.) попереджати про існування прямої залежності (якщо хочете, закону): що довше країна з неконтрольованою інфляцією підтримує стабільною свою валюту, то більш ймовірною та більш руйнівною буде її чергова валютно-фінансова криза.

Важливо зрозуміти, що таке політика гнучкого обмінного курсу та чому оголошена НБУ нова політика за наявності запроваджених адміністративних обмежень операцій з валютою перетворюється навіть не в пародію на політику гнучкого курсоутворення, а стає її повним антиподом - ручним, неринковим маніпулюванням. Дуже хочеться вірити, що всі ці обмеження виявляться справді, як це було обіцяно, тимчасовими. Прообразом адекватної політики виступає політика інфляційного таргетування, якої дотримуються всі країни ЄС та яка включає в тому числі й плаваючий курс. На першому етапі - два-три роки - "плавання" має бути керованим, а потім - вільним. Коли кажуть про вільне плавання курсу, то не виключають будь-яких валютних інтервенцій центрального банку, однак вони мають бути неперіодичними та зрозумілими, тобто розв'язувати певні разові, ситуативні проблеми. До подібних інтервенцій вдаються навіть такі ліберальні країни, як Швейцарія та Японія.

Вважаю, що логічно та правильно за умов плаваючого курсу вимагати від фінансової влади країни стабільності цін, тобто взяти під контроль інфляцію. Причому на першому етапі доцільно впровадити м'яке інфляційне таргетування, яке відповідало б керованому вільному плаванню курсу гривні. Під м'яким інфляційним таргетуванням розумію як досить високі рівні інфляції (але не вище за 10%), так і гнучкі межі такого таргетування (наприклад, на 2014 р. можна рекомендувати НБУ встановити мету по інфляції 5–6%). Після перехідного періоду потрібно запроваджувати жорсткіше таргетування інфляції як за рівнем (не більш як 5%), так і за межами (відхилення не більш як половина відсоткового пункту від цільового значення).

Зрозуміло, що для впровадження політики інфляційного таргетування потрібні як інституціональні, так і кадрові передумови. В усіх цивілізованих країнах центральні банки й міністерства фінансів - це органи грошової влади, де зосереджені теоретики та інтелектуали. Не організатори, не керівники, не політики, а саме інтелектуали з дуже високою теоретичною підготовкою та практичним досвідом!

Що ж до інституціональних передумов, то найважливішими з них я назвав би такі: фактична незалежність центрального банку; прозорість усіх його дій (починаючи з публікації протоколів правління НБУ та закінчуючи періодичними виступами з поясненнями всіх своїх дій, які впливають на фінансові та грошові ринки); впровадження ринкових, конкурентних цін на всі послуги ЖКГ (нагадаю, що у світі після реформування ЖКГ ціни на його послуги завжди знижувалися!); реформування фондового ринку (можна навіть сказати, поява фондового ринку); підвищення фінансової грамотності населення.

Далі я хотів би коротко зупинитися на основних причинах падіння гривні. Їх можна об'єднати в три групи, пронумерувавши в міру значущості:

1) фундаментальні - це падіння промислового виробництва та стагнація ВВП, зростання дефіциту поточного рахунку та бюджету, скорочення прямих іноземних інвестицій;

2) комерційні - можливість заробити на різниці офіційного та ринкового курсів або міжбанківського й готівкового курсів. До цієї групи входить і виведення капіталу з країни фінансово-промисловими групами;

3) соціально-політичні - криза влади, Євромайдан та ін.

Що має робити НБУ в таких умовах?

Впровадити кризовий режим валютних платежів: для виходу капіталу з України Т+9, для комерційних (поточних) операцій Т+2 терміном на один місяць. Далі рекомендувати комерційним банкам підняти ставки за депозитами до 20–25% терміном на 3–6 місяців. Підняти відсоткову ставку НБУ до 15%. Запровадити 100-відсотковий контроль НБУ та Міністерства доходів 50 найбільших капітальних і товарних операцій. Заборонити комерційним банкам, які одержали рефінансування НБУ, купувати в нього валюту та запровадити 100-відсотковий контроль за всіма валютними операціями такого банку, а також за всіма новими активними операціями та особливо - кредитними угодами. Обмежити та запровадити контроль за заробітною платою та доходами менеджерів і власників таких банків і пов'язаних із ними компаній.

Однак важливо зрозуміти, що НБУ може лише загальмувати чи прискорити девальвацію, але не може змінити тренду. Тільки фундаментальні фактори визначають курс, а вони не запрацюють без завершення політичної кризи та формування або коаліційного (який складатиметься з, по суті, більш моральних і професійних міністрів), або технічного уряду - команди, яка зможе провести базові соціально-економічні реформи. Мій прогноз курсу долара в Україні на кінець 2014 р.: коаліційний уряд - 9,5 грн, уряд професіоналів - 9 грн, уряд Партії регіонів і комуністів - 10 грн/дол.